12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 576/3421/23
провадження № 51-1456км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2024 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № 22023200000000015 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Катеринівка Глухівського району Сумської області, мешканки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 114-2 КК, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці.
Cуд першої інстанції установив, що ОСОБА_7 перебуваючи за місцем свого проживання в м. Глухові Сумської області, за обставин детально викладених у вироку, поширювала інформацію про розташування Збройних Сил України (далі - ЗСУ) чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, яка не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом ЗСУ, зокрема:
09.02.2023 близько 16:05 підтримуючи зв'язки зі своїм рідним дядьком, громадянином Російської Федерації ОСОБА_8 , який мешкає в с. Козине Рильського району Курської області, використовуючи свій мобільний телефон зателефонувала йому і під час розмови повідомила інформацію про розташування ЗСУ:
- в районі в с. Заруцьке Глухівської об'єднаної територіальної громади Сумської області військовослужбовців НОМЕР_1 прикордонної застави НОМЕР_2 прикордонної комендатури НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України;
- в АДРЕСА_1 блок-поста військовослужбовців НОМЕР_4 батальйону НОМЕР_5 бригади ЗСУ.
13.02.2023 приблизно о 16:15 зателефонувала своєму дядьку ОСОБА_8 і розповіла про розташування ІНФОРМАЦІЯ_2 - місця розташування позицій військовослужбовців НОМЕР_1 прикордонної застави НОМЕР_2 прикордонної комендатури НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
06.04.2023 близько 20:00 зателефонувала своєму дядьку ОСОБА_8 і розповіла про розташування ЗСУ в районі зерноскладу в АДРЕСА_1 - позиції військовослужбовців НОМЕР_6 прикордонної застави НОМЕР_2 прикордонної комендатури НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
17.04.2023 близько 14:01 та о 18:53 зателефонувала своєму дядьку ОСОБА_8 і розповіла про розташування ЗСУ в АДРЕСА_1 - позиції військових НОМЕР_6 прикордонної застави НОМЕР_2 прикордонної комендатури НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
02.05.2023 близько 18:49 зателефонувала своєму дядьку ОСОБА_8 і розповіла про розташування ІНФОРМАЦІЯ_3 - позиції військових, що входять до складу НОМЕР_1 прикордонної застави НОМЕР_2 прикордонної комендатури НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Полтавський апеляційний суд 08 серпня 2024 року скасував цей вирок в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 114-2 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення через невідповідність викладених у них висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що поза увагою судів обох інстанції залишилося те, що Державна прикордонна служба не відноситься до Збройних Сил України, а тому висновок органу досудового розслідування в обвинувальному акті та судів обох інстанцій у судових рішеннях про те, що ОСОБА_7 під час телефонних розмов зі своїм дядьком розповсюджувала інформацію про розташування Збройних Сил України є помилковим.
Стверджує, що зафіксовані органом досудового розслідування телефонні розмови між ОСОБА_7 та її дядьком є простим спілкуванням і не містять конкретних посилань на дислокації військових підрозділів із визначенням координат та точного географічного їх місця розташування.
На думку захисника, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, районний суд у вироку допустив спрощення, всупереч вимог ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не зазначив способу вчинення злочину, його наслідків і мотивів кримінального правопорушення, тобто не вказав обставин, які відповідно до ст. 91 цього Кодексу підлягають обов'язковому доказуванню в кримінальному провадженні і мають бути зазначені в судовому рішенні, а суд апеляційної інстанції при перегляді вироку цих порушень не усунув.
Вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена у справі поза розумним сумнівом.
Ураховуючи всі ці обставини стверджує, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 420 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги і просив залишити оскаржувані рішення без зміни.
Сторона захисту була належним чином повідомлена про час і місце розгляду скарги. У своїй письмовій заяві захисник просив розглянути цю скаргу без його участі. Засуджена ОСОБА_7 заяви про розгляд справи з її участю не подавала.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Перевіряючи судові рішення Суд виходить з обставин кримінального провадження встановлених судами першої та апеляційної інстанції, і не перевіряє ці судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції був проведений за правилами ч. 3 ст. 349 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 29.01.2024 у судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 та засудженої ОСОБА_7 місцевий суд, з огляду на повне визнання останньою своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину, прийняв рішення про розгляд справи у порядку ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому суд з'ясував чи правильно вона розуміє зміст цих положень закону, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз'яснив, що в такому випадку вона буде позбавлена права оскаржити фактичні обставини провадження в апеляційному порядку (т. 1, а. к. п. 208-210).
Не погодившись із вироком у частині призначеного покарання через м'якість, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Стороною захисту вирок суду першої інстанції не оскаржувався.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на нього певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
За правилами ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
При ухваленні нового вироку у справі апеляційний суд цих вимог закону дотримався.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даних про особу винуватого. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Нормами ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Як зазначив суд апеляційної інстанції у новому вироку, при призначенні ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, суд першої інстанції не повною мірою взяв до уваги вимоги ст. 69 КК і не врахував належно ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особу, яка вчинила злочин проти основ національної безпеки, адже вказаний злочини є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які передбачають державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний лад, та не навів у своєму рішенні, які саме встановлені судом обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки визнання вини, щире каяття та відсутність судимостей є недостатніми для призначення покарання нижче від найнижчої межі, аніж передбачено санкцією відповідної статті кримінального закону.
З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що щирий жаль та критична оцінка своєї протиправної поведінки засудженою не є тими обставинами, які можуть бути підставами для застосування приписів ст. 69 КК, а тому задовольнив апеляційну скаргу прокурора та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 114-2 КК - у виді 5 років позбавлення волі.
Призначене апеляційним судом покарання відповідає засадам співмірності та індивідуалізації, є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчинення нею нових злочинів.
У частині доводів захисника в касаційній скарзі про те, що Державна прикордонна служба не відноситься до Збройних Сил України, а тому висновок судів обох інстанцій у судових рішеннях про те, що ОСОБА_7 під час телефонних розмов розповсюджувала інформацію про розташування Збройних Сил України є помилковим, Суд зазначає на таке.
Загальновідомим є факт, що в Україні з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 12 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України»: під час дії воєнного стану до участі у прикритті державного кордону України, ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту, відсічі збройній агресії проти України відповідними органами військового управління Збройних Сил України залучаються визначені у встановленому порядку прикордонні загони та/або загони морської охорони Державної прикордонної служби України.
Окрім того, згідно з Законом України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні. Під час дії воєнного стану прикордонні загони у встановленому законом порядку можуть залучатися відповідними органами військового управління Збройних Сил України до ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту, відсічі збройній агресії проти України.
Нормами цього Закону встановлено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Військовослужбовці Державної прикордонної служби України, звільнені з військової служби, зараховуються у запас Збройних Сил України.
Згідно з положеннями Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» силами оборони є: Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції з забезпечення оборони держави.
Відтак, підрозділи Державної прикордонної служби України, відомості про розташування яких у телефонних розмовах повідомляла своєму родичу ОСОБА_7 , відносяться до числа інших військових формувань утворених відповідно до законів України, що охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК.
Що стосується доводів захисника про те, що в своїх розмовах засуджена не поширювала інформацію із зазначенням координат та точного географічного місця знаходження військових підрозділів і їх чисельності, тобто інформації за якою їх можна було ідентифікувати на місцевості, то, як убачається зі змісту обвинувачення, остання у своїх розмовах вказувала про розташування цих військових підрозділів із прив'язкою до конкретних будівель, споруд чи рослинності у зазначених населених пунктах, що давало достатні можливості для визначення їх місцезнаходження на місцевості. Тому ці доводи захисника Суд також відхиляє.
Інші доводи касаційної скарги не містять у собі аргументів, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і по суті за своїм змістом є лише висловлюванням позиції сторони захисту щодо встановлених судом фактичних обставин провадження, що не є предметом касаційної перевірки.
Вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими й за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 420 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при ухваленні своїх рішень.
Наведені захисником у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів законність цих рішень.
Під час касаційної перевірки оскаржуваних судових рішень Судом не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для їх зміни чи скасування.
З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Залишити без задоволення касаційну скаргу захисника, а вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2024 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3