Ухвала
12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 278/6146/23
провадження № 61-10240ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича як представника ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно отриманих коштів,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, змінивши предмет позову, просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1535, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея банк» заборгованості в сумі 76 647,11 грн; стягнути з АТ «Ідея банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 61 349,94 грн; стягнути з АТ «Ідея банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну (правничу) допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 20 грудня 2024 року позов задовольнив. Визнав виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1535, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № V01.169.76323 від 04 грудня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню. Стягнув з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 61349,94 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Житомирський апеляційний суд постановою від 08 липня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Ідея банк» задовольнив. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2024 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
07 серпня 2025 року адвокат Бородін Д. В. як представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у цій справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Предметом позову у цій справі є немайнова вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яка є вимогою незначної складності, та майнова вимога про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 61 349,94 грн, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн).
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
У касаційній скарзі представник заявника посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в судовій практиці сформована позиція Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 1212 ЦК України, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ (який набрав чинності 02 квітня 2020 року), статті 257 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року « 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), Закону України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, але в цій справі суд апеляційної інстанції не застосували висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у застосуванні вищевказаних норм.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також представник заявника вказує, що справа становить значних суспільий інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1 (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо.
Проте заявником не наведено жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи і вказували б на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Крім того, незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття таких судових рішень.
Отже, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича як представника ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно отриманих коштів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов