11 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 201/4213/25
провадження № 61-9824 ск 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бардаченко Володимир Володимирович, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року у справі за позовом Адвокатського об'єднання «Пільх та Партнери» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на спадкове майно,
1. У квітні 2024 року Адвокатське об'єднання «Пільх та Партнери» (далі - АО «Пільх та Партнери») звернулось до суду із заявоюпро забезпечення позову, у якій представник позивача просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 , будь?яким іншим особам та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та/або передачі в користування та/або обтяження наступного майна:
- домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1166141212101;
- земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:237:0076, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2211855012101;
- 1/2 частка житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 95183512101;
- 1/2 частка земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:02:317:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 791372412101;
- гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1806808512101.
2. Ухвалою від 15 квітня 2025 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська задовольнив заяву АО «Пільх та партнери» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом АО «Пільх та партнери» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на спадкове майно. До набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 201/4213/25 за позовом АО «Пільх та партнери» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на спадкове майно суд вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 , будь-яким іншим особам та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та/або передачі в користування та/або обтяження наступного майна:
- домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1166141212101;
- земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:237:0076, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2211855012101;
- 1/2 частка житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 95183512101;
- 1/2 частка земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:02:317:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 791372412101;
- гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1806808512101.
3. Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року про забезпечення позову залишив без задоволення, а у ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року без змін.
4. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом було перевірено долучену до заяви інформаційну довідку та перевірено відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно належності майна спадкодавцю. З актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 12 квітня 2025 року ОСОБА_1 став власником нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину. Таким чином, вищезазначені дії ОСОБА_1 щодо отримання свідоцтв про право на спадщину та переоформлення права власності свідчать про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 у повному обсязі. За таких обставин можна дійти до висновку що ОСОБА_1 прийняв на себе боргові зобов'язання спадкодавця, які увійшли до спадкової маси. Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
5. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через підсистему «Електронний Суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бардаченко В. В., на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та повністю відмовити АО «Пільх та Партнери» у задоволенні його заяви про забезпечення позову.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу заявник вказує на те, що з висновком суду він не погоджується, та вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. На думку заявника суд апеляційної інстанції невірно застосував положення частини третьої статті 150 ЦПК України. Заявник зазначає, що суди при постановлені судових рішень порушили принцип співмірності та не врахувано, що обтяження встановлено на майно, вартість якого перевищує ціну позову у даній справі.
7. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.
8. Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
9. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема забороною вчиняти певні дії.
10. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
11. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
12. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
13. В постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14?729цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
14. Так, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами дійсно виник спір щодо наявності самих договірних зобов'язань спадкоємця боржника та кредитодавця (адвокатського об'єднання), а також можливість звернення стягнення на спадкове майно.
15. Також суди встановили, що відповідач, відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12 квітня 2025 року став власником нерухомого майна спадкодавця на підставі свідоцтв про право на спадщину.
16. Таким чином, вищезазначені дії відповідача щодо отримання свідоцтв про право на спадщину та переоформлення права власності свідчать про те, що він прийняв спадщину після смерті спадкодавця у повному обсязі. За таких обставин суди дійшли до висновку що відповідач прийняв на себе боргові зобов'язання спадкодавця, які увійшли до спадкової маси, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити, або унеможливити виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача.
17. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
18. Врахувавши доводи заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 , будь-яким іншим особам та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та/або передачі в користування та/або обтяження нерухомого майна зазначеного позивачем.
19. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, а доводи касаційної скарги в зазначеній частині не свідчать про неправильне застосування судами норм процесуального права.
20. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
21. У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
22. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
23. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії))
24. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильне застосування норм права судами попередніх інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Адвокатського об'єднання «Пільх та Партнери» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бардаченко Володимир Володимирович, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді /підпис/ В. В. Пророк
/підпис/ І. В. Литвиненко
/підпис/ Є. В. Петров