06 серпня 2025 року
м. Київ
Справа № 308/1767/17
Провадження № 61-14556св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року в складі судді Лемак О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року в складі колегії суддів Собослой Г. Г., Кожух О. А., Мацунич М. В.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - AT КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 12 липня 2006 року між ним та ОСОБА_1 , 1986 року народження, укладено кредитний договір № MKY7GK00000248, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 58 521,87 доларів США зі сплатою 12 % на рік з кінцевим терміном повернення до 09 липня 2021 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 липня 2006 року між ATКБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , 1949 року народження, укладено договір поруки.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 20 січня 2017 року за ним утворилася заборгованість у розмірі 239 081,11 доларів США, з якої: заборгованість за кредитом - 47 295,61 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 56 977,68 доларів США, заборгованість з комісії за користування кредитом - 9 444,51 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 125 363,31 доларів США.
Банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2006 року № MKY7GK00000248 (відсотки на прострочену заборгованість) за період з 13 вересня 2015 року до 17 лютого 2017 року в розмірі 21 016,28 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складало 567 019,23 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
25 вересня 2023 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь AT КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2006 року № MKY7GK00000248, яка складається із заборгованості та відсотків за користування кредитом за період з 13 вересня 2015 року до 17 лютого 2017 року в розмірі 21 016,28 доларів США, що за курсом НБУ складає 567 019,23 грн.
06 серпня 2024 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що кредитний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань; сторонами погоджено в пункті 3.2 підвищену процентну ставку за прострочення виконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання; вимогу про повне погашення кредитної заборгованості банком надіслано відповідачу 13 вересня 2016 року, яка ним у встановлений банком у вимозі строк не виконана. З урахуванням вимог статей 526, 530, 625, 1048, 1050 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України заявлена вимога банком є обґрунтована і слід стягнути з відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 13 вересня 2015 року до 17 лютого 2017 року в розмірі 21 016,28 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 567 019,23 грн.
Посилання відповідача про застосування позовної давності суди визнали необґрунтованими, оскільки згідно з умовами кредитного договору строк виконання зобов'язання закінчується 09 липня 2021 року, тому позовна давність позивачем не пропущена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від О6 серпня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, про те, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором з відповідними наслідками;
- Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі № 686/23170/19, про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки в частині дострокового стягнення має наслідком, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання, строк на звернення банку до суду з цим позовом закінчився, а відтак у позові про стягнення заборгованості за кредитом слід відмовити;
- Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 490/14627/14-ц, про те, що, звернувшись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості 05 липня 2010 року, який розглянутий судом по суті, позивач перервав позовну давність в спорі з відповідачем про стягнення кредитної заборгованості. Позовна давність за пред'явленими банком в цій справі вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки почалася заново з 06 липня 2010 року і закінчилася 05 липня 2013 року. Тому, звертаючись до суду в листопаді 2014 року з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив позовну давність;
- Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;
- Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється;
- Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц, Верховного Суду від 14 вересня 2022 року в справі № 522/13957/18, від 18 жовтня 2022 року в справі № 750/11071/20, від 25 жовтня 2022 року в справі № 686/25261/19, від 16 лютого 2022 року в справі № 686/15301/15-ц, від 22 лютого 2022 року в справі № 755/5440/18, від 13 липня 2022 року в справі № 911/1850/18, про те, що переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває її перебігу за іншим зобов'язанням, зокрема забезпечувальним.
Відповідач зазначив, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ним та AT КБ «Приватбанк» 14 липня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку було передано будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
03 вересня 2011 року банк направив відповідачу вимогу про дострокове погашення боргу за кредитом, а в 2012 році банк звернуся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення всієї суми боргу, який 02 лютого 2012 року було задоволено.
Отже, оскільки 03 вересня 2011 року банк направив відповідачу вимогу про дострокове погашення боргу за кредитом, з цього моменту змінився строк дії кредитного договору і нарахування відсотків в подальшому не могло застосовуватися. Тому заявлені банком позовні вимоги в справі, що переглядається, про нарахування відсотків за період з 13 вересня 2015 року до 17 лютого 2017 року безпідставні і здійснені поза межами позовної давності, про застосування якої заявляв відповідач в судах першої та апеляційної інстанцій.
Про стягнення нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України сум позивач в позовній заяві не звертався.
Доводи інших учасників справи
У січні 2025 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли відзиви представника AT КБ «ПриватБанк» - адвоката Гринихи Т. В., у яких вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. Послалася на те, що кредитний договір відповідно до пункту 5.1 його умов діє до повного виконання сторонами зобов'язань, тому вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками за період з 13 вересня 2015 року до 17 лютого 2017 року заявлені в межах позовної давності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 липня 2006 року між AT КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , 1986 року народження, укладено кредитний договір № MKY7GK00000248, відповідно до умов якого останній отримав у кредит грошові кошти в розмірі 58 521,87 доларів США строком до 09 липня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 , 1949 року народження, укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.
У пункті 3.2 кредитного договору передбачено, що згідно зі статтею 212 ЦК України у разі порушення позичальником зобов'язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,52 % на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 «Термін дії договору й порядок зміни умов договору» кредитного договору передбачено, що договір в обсязі виданих позичальнику коштів діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
03 вересня 2011 року AT КБ «ПриватБанк» надсилав ОСОБА_1 , 1986 року народження, вимогу № 30.1.0.0./2-951MKLFZ0C6C0, у якій вимагав у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги сплатити заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2006 року № MKY7GK00000248 у розмірі 71 563,29 доларів США, попереджаючи, що в разі невиконання вимоги в повному обсязі банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 14 липня 2006 року (т. 1, а. с. 33-40).
02 липня 2012 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в справі № 712/13404/2012 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2006 року № MKY7GK00000248 у розмірі 56 7180,80 грн звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 194,80 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 14 липня 2006 року) AT КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням AT КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продаж; виселено ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає у житловому будинку (т. 1., а. с. 41-44).
24 березня 2014 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області видано виконавчий лист з виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2012 року (т. 1., а. с. 46).
09 вересня 2015 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відмолено AT КБ «ПриватБанк» в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення вказаного виконавчого листа до виконання(т. 1., а. с. 45).
13 вересня 2016 року AT КБ «ПриватБанк» надіслав позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_1 повідомлення про заборгованість за кредитним договором в розмірі 196 471,98 доларів, яку необхідно погасити не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення (т. 1, а. с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , 1949 року народження, помер.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо порушення судами норм цивільного процесуального права
У справі, що переглядається, в лютому 2017 року з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до позичальника ОСОБА_1 , 1986 року народження, та поручителя ОСОБА_1 , 1949 року народження (т. 1, а. с. 2, 3).
17 березня 2017 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області своєю ухвалою відкрив провадження в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до позичальника ОСОБА_1 , 1986 року народження, та поручителя ОСОБА_1 , 1949 року народження, про стягнення заборгованості за кредитним договором; призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 17 травня 2017 року о 10 год. 30 хв. (т. 1, а. с. 31).
До заперечень на позовну заяву ОСОБА_1 , 1986 року народження, додав копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 , 1949 року народження, - 02 січня 2017 року (т. 1, а. с. 51), тобто до дня звернення банку до суду з цим позовом (21 лютого 2017 року).
Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
За вимогами статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження в справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.
Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише в тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, зокрема й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Водночас не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження в справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження в справі, суперечить принципам цивільного судочинства.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року в справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20).
За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною в справі, провадження в справі в частині позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_1 , 1949 року народження, підлягали закриттю з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Водночас за існування відкритого провадження за позовною вимогою банку до поручителя ОСОБА_1 , 1949 року народження, та наявності свідоцтва про смерть останнього 02 січня 2017 року, тобто до дня звернення банку до суду з позовом до нього, суд першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 255 ЦПК України провадження в справі в цій частині не закрив, відповідне процесуальне судове рішення в матеріалах справи відсутнє.
Апеляційний суд на такі порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України уваги звернув, допущені судом першої інстанції помилки не виправив.
Щодо розгляду спору по суті
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, зокрема забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви № 22083/93, 22095/93, пункт 51).
Верховний Суд в постановах від 26 лютого 2025 року в справі № 207/5073/21, від 04 грудня 2024 року в справі № 641/5805/15-ц виснував, що належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням і тільки у такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio inpersonam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio inrem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі №442/7773/17, від 28 вересня 2022 року в справі №754/16764/17, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року в справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року в справі № 712/19272/12, Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 205/2480/19, від 02 листопада 2022 року в справі № 344/19567/19, від 01 лютого 2023 року в справі № 522/9497/14-ц).
У справі, що переглядається, задовольняючи позов банку в повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що вимогу про погашення кредитної заборгованості банком надіслано відповідачу 13 вересня 2016 року, яка ним у встановлений банком у вимозі строк не виконана, тому наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 13 вересня 2015 року до 17 лютого 2017 року в розмірі 21 016,28 доларів США.
Посилання відповідача про застосування позовної давності суди визнали необґрунтованими, оскільки згідно з умовами кредитного договору строк виконання зобов'язання закінчується 09 липня 2021 року, тому строк давності позивачем не пропущений.
З такими висновками Верховний Суд не погоджується, з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що, заперечуючи проти позову, у травні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коцур Ю. І. подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, у якій зазначив, що банк 03 вересня 2011 року надсилав відповідачу вимогу № 30.1.0.0./2-951MKLFZ0C6C0, у якій вимагав у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги сплатити заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2006 року № MKY7GK00000248 у розмірі 71 563,29 доларів США, попереджаючи, що в разі невиконання вимоги в повному обсязі банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 14 липня 2006 року. Вказану вимогу відповідач отримав 07 жовтня 2011 року, тому з 07 листопада 2011 року почався перебіг позовної давності, яка спливала 06 листопада 2014 року (т. 1, а. с. 33-40).
До цієї заяви представник відповідача додав фотокопії: 1) рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2012 року в справі № 712/13404/2012, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2006 року № MKY7GK00000248 у розмірі 56 7180,80 грн звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 194,80 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 14 липня 2006 року) AT КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ATКБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продаж; виселено ОСОБА_1 , що зареєстрований і проживає у житловому будинку (т. 1, а. с. 41-44); 2) виконавчого листа, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 24 березня 2014 року (т. 1, а. с. 46); 3) ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 вересня 2015 року про відмову банку в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення вказаного виконавчого листа до виконання (т. 1, а. с. 45).
Суди попередніх інстанцій не врахували сталу практики Великої Палати Верховного Суду щодо обчислення позовної давності за періодичними платежами (постанова від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17), про те, що пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання, а наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який в цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні ( від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц) та залишили поза увагою той факт, що строк виконання зобов'язання настав, оскільки він розпочався в 2011 році.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судами попередніх інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявнику касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська