06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 369/2033/21
провадження № 61-15588св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року в складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О.,Голуб С. А., Слюсар Т. А.
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалко Роман Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коба Наталя Володимирівна, державний реєстратор Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюн Дмитро Сергійович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, укладений 23 травня 2018 року між нею в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 4271, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р. О.;
- скасувати державну реєстрацію ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1579589932224, номер запису про право власності 26679252;
- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , номери бланків ННК 911528, ННК 911529, ННК 911530, ННК 911533, реєстрові номери 1929, 1930, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н. В.;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 та житловий будинок
АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034;
- стягнути солідарно з відповідачів понесені судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 06 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та нею було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої на АДРЕСА_1 .
На вказаній земельній ділянці нею протягом 2007-2010 років побудовано житловий будинок загальною площею 289,5 кв. м, житловою площею 119,3 кв. м, який не було введено в експлуатацію, однак в якому проживала вона, її батько та брат ОСОБА_3 .
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 606103 від 05 вересня 2007 року їй на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 квітня 2007 року належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222488202:02:005:0034.
11 листопада 2011 року між нею та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.
У грудні 2020 року, зі слів її брата - ОСОБА_3 , невідомі люди увійшли до двору будинку та повідомили, що належне їй на праві приватної власності нерухоме майно належить невідомим їй людям. Жодних дій з відчуження, дарування та/або інший операцій зі вказаною земельною ділянкою та будинком, який на ній знаходиться, вона не вчиняла та не надавала жодним особам доручення на таке право.
З'ясувалося, що 25 квітня 2018 року за заявою невідомої особи державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюном Д. С. внесено відомості про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, яка належить їй на праві приватної власності. Однак вона не зверталась до державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, доручення будь-якій особі для отримання та подання будь-яких документів не надавала.
У подальшому виявлено, що приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Колейчиком В. В. 28 квітня 2018 року посвідчено довіреність, під реєстровим № 305 (серія ННВ № 423206), якою уповноважено ОСОБА_3 представляти інтереси, пов'язані з реєстрацією управління (коригування), розпорядженням та здійсненням будь-яких інших дій в межах права власності ОСОБА_2 (з правом відчуження, продажу, обміну, передачі в оренду), визначаючи в усіх випадках строки, ціну, плату та інші умови на свій розсуд, стосовної належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Довіреність була видана строком на три роки. Вона до приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу ніколи не зверталась, ніякі документи не підписувала. Тобто довіреність є фіктивною та зробленою з метою вчинення незаконних подальших дій з належним їй майном.
На підставі цієї довіреності, яку вона не підписувала, 23 травня 2018 року від її імені в особі ОСОБА_3 укладено з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки, реєстровий номер 4271. Договір було посвідчено у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О.
Відповідно до інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно 14 червня 2018 року було проведено державну реєстрацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034. Відомості внесено державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюном Д. С. Вона до вказаного реєстратора не зверталась, доручень жодним особам на такі дії не надавала.
30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики. Того ж дня між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, яким останній забезпечив зобов'язання ОСОБА_3 предметом іпотеки: житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222488202:02:005:0034.
У зв'язку з цим 30 серпня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено заборону на нерухоме майно ОСОБА_4 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 набула права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 3543, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
30 жовтня 2023 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області позов ОСОБА_2 задоволено:
- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, укладений 23 травня 2018 року між нею в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 4271, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р. О.;
- скасовано державну реєстрацію ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1579589932224, номер запису про право власності 26679252;
- визнано недійсним договір іпотеки, укладений 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , номери бланків ННК 911528, ННК 911529, ННК 911530, ННК 911533, реєстрові номери 1929, 1930, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н. В.;
- витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 та житловий будинок
АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачкане підписувала оспорювану довіреність, видану на ім'я ОСОБА_3 28 квітня 2018 року, не виявляла волевиявлення на відчуження належної їй на праві власності земельної ділянки за кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не укладала, а тому наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, від 23 травня 2018 року за реєстровим № 4271. Крім того, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачки про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки саме неправомірне набуття права власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, надало можливість відповідачу ОСОБА_4 провести реєстрацію права власності на будинок, який побудований задовго до проведення таких реєстраційних дій. Подальші дії відповідачів щодо передачі нерухомого майна в іпотеку та реєстрації права власності за ОСОБА_1 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутністю права у ОСОБА_4 на розпорядження нерухомим майном, є незаконними, що дає підстави для визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння на користь власника - ОСОБА_2
16 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачами не спростовано доводів позивачкипро те, що ОСОБА_2 не наділяла ОСОБА_3 повноваженнями щодо відчуження належного їй на праві власності майна, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 квітня 2023 року № 8131/8132/23-32, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в довіреності від 28 квітня 2018року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. У цій справі суд першої інстанції правильно встановиввідсутність волевиявлення позивачки щодо відчуження спірної земельної ділянки, що є підставою для визнання недійсним укладеного 23травня 2018 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення правочину підтверджується копією платіжного доручення від 23 травня 2018 року № 1808/5, з якого вбачається отримання позивачкою коштів у розмірі 886 419,58 грн від ОСОБА_4 за оспорюваним договором купівлі-продажу, відхилені апеляційним судом з мотивів, що саме собою платіжне доручення без підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_2 та за наявності доказів, які спростовують надання ОСОБА_2 повноважень ОСОБА_3 щодо відчуження належного їй на праві власності майна, не є достатнім доказом наявності у неї волевиявлення на укладення договору.
Апеляційний суд зазначив, що, з огляду на недійсність укладеного 23 травня 2018 року договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд першої інстанції також правильно виснував про наявність підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на житловий за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки саме неправомірне набуття права власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, надало можливість відповідачу провести реєстрацію права власності на нього. За відсутності в ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, за відсутності повноважень на розпорядження спірним нерухомим майном, зокрема щодо передачі його в іпотеку, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Встановивши, що спірне майно вибуло з володіння власника ОСОБА_2 неправомірно та поза її волею на підставі підробленої довіреності, суд першої інстанції вважав обґрунтованими також вимоги про витребування земельної ділянки та житлового будинку від ОСОБА_1 , яка набула спірне майно шляхом звернення стягнення на підставі іпотечного договору. Однак, застосовуючи такий спосіб захисту порушених прав власника майна, як віндикація, суд першої інстанції помилково виснував про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачкою не доведено, а судом не встановлено права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034. Посилання позивачки на те, що нею протягом 2007-2010 років було побудовано житловий будинок, за відсутності даних про введення будинку в експлуатацію, не можуть бути взяті до уваги. Висновки суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених вимог в частині витребування житлового будинку не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 30 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати в задоволеній частині та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
У частині відмови в позові судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядається з огляду на межі касаційного оскарження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дали належної оцінки платіжному дорученню від 23 травня 2018 року № 1808/5, яким підтверджується факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 за оспорюваним договором купівлі-продажу. Копію платіжного доручення було долучено до матеріалів справи з відзивом та учасники справи не ставили під сумнів справжність цього документа. Отже, ОСОБА_2 отримала грошові кошти за земельну ділянку на свій банківський рахунок, тобто мала волевиявлення на відчуження майна і договір не можна вважати таким, що не укладався. Поведінка ОСОБА_2 є недобросовісною, адже вона отримала кошти від продажу земельної ділянки та одночасно звернулася з позовом про витребування земельної ділянки через відсутність волі на її відчуження.
Позивачка обрала способи захисту, які протирічать один одному. Власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Суди цьому не дали правової оцінки.
ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і не могла знати про те, що довіреність є підробленою.
Суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20, від 01 березня 2023 року в справі № 522/224736/15-ц, в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231/13-ц, від 05 серпня 2021 року в справі № 138/1523/19, від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19, про те, що необхідно належним чином дослідити поданий стороною доказ; не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; право чи інтерес мають бути захищені в належний спосіб, який є ефективним; обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові; суди повинні перевірити наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, яка набула його за відплатним договором.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що вона ніколи не отримувала будь-яких коштів від ОСОБА_4 і не мала жодної інформації про будь-яке перерахування коштів від нього на її користь. Вона ніколи не відкривала будь-яких рахунків у Публічному акціонерному товаристві (далі - ПАТ) «КБ «Акордбанк» та не надавала будь-яким особам доручення на відкриття таких рахунків. У матеріалах справи відсутні докази отримання нею грошових коштів у рахунок оплати вартості земельної ділянки. Оригінал платіжного доручення від 23 травня 2018 року № 1808/5 у матеріалах справи відсутній. У касаційній скарзі не спростовано її доводи про те, що вона не наділяла ОСОБА_3 повноваженнями щодо відчуження належного їй майна.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 606103 від 05 вересня 2007 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 квітня 2007 року № 2732 належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 за адресою: АДРЕСА_1 .
25 квітня 2018 року державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюном Д. С. за індексним номером рішення 40816793 внесено відомості про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2
28 квітня 2018 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Колейчиком В. В. було посвідчено довіреність під реєстровим № 305 (серія ННВ № 423206), якою уповноважено ОСОБА_3 представляти інтереси, пов'язані з реєстрацію управління (коригування), розпорядженням та здійсненням будь-яких інших дій в межах права власності ОСОБА_2 (з правом відчуження, продажу, обміну, передачі в оренду), визначаючи в усіх випадках строки, ціну, плату та інші умови на свій розсуд, стосовної належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Довіреність була видана строком на три роки.
На підставі цієї довіреності 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, реєстровий номер 4271, що був посвідчений у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. Відповідно до пункту 1 цього договору продавець передає у власність покупця, а останній приймає у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034.
Відповідно до інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно 14 червня 2018 року було проведено державну реєстрацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034. Відомості внесено державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюном Д. С. за індексним номером: 41669804.
Підставою для внесення відомостей про житловий будинок до реєстру були: технічний паспорт, серія та номер: 66/2018, виданий 08 червня 2018 року, видавник: КП ТРР «Архпроект»; договір купівлі-продажу, серія та номер: 4271, виданий 23 травня 2018 року, видавник: Падалка P. O., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; довідка, серія та номер: 643, виданий 11 червня 2018 року, видавник: Шпитьківська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області; декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КС141181650200, виданий 14 червня 2018 року, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області, документ отримано з ЄРД номер: 643, виданий 11 червня 2018 року, видавник: Шпитьківська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області; декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КС141181650200, видана 14 червня 2018 року, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області, документ отримано з ЄРД.
30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики. Відповідно до пункту 1 цього договору позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 2 267 915,00 грн, що еквівалентно 80 600,00 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладення цього договору. Відповідно до пункту 2.1 остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 30 серпня 2019 року.
Того ж дня 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, де останній забезпечив зобов'язання ОСОБА_3 предметом іпотеки: житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222488202:02:005:0034.
У зв'язку з цим 30 серпня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено заборону на нерухоме майно ОСОБА_4 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 набула права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку 72, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 3543, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стосовно наявності волі ОСОБА_2 на відчуження майна
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції визнавдоведеним, що позивачка не підписувала оспорювану довіреність, видану на ім'я ОСОБА_3 28 квітня 2018 року, не виявляла волевиявлення на відчуження належної їй на праві власності земельної ділянки за кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не укладала, а тому наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, від 23 травня 2018 року за реєстровим № 4271.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачами не спростовано доводів позивачки про те, що ОСОБА_2 не наділяла ОСОБА_3 повноваженнями щодо відчуження належного їй на праві власності майна, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 квітня 2023 року № 8131/8132/23-32, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в довіреності від 28 квітня 2018року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дали належної оцінки платіжному дорученню від 23 травня 2018 року № 1808/5, яким підтверджується факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 за оспорюваним договором купівлі-продажу. Копію платіжного доручення було долучено до матеріалів справи з відзивом та учасники справи не ставили під сумнів справжність цього документа. Отже, ОСОБА_2 отримала грошові кошти за земельну ділянку на свій банківський рахунок, тобто мала волевиявлення на відчуження майна і договір не можна вважати таким, що не укладався. Поведінка ОСОБА_2 є недобросовісною, адже вона отримала кошти від продажу земельної ділянки та одночасно звернулася з позовом про витребування земельної ділянки через відсутність волі на її відчуження. Суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231/13-ц, від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19, про те, що необхідно належним чином дослідити поданий стороною доказ; не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Верховний Суд уважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Правові наслідки недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 ЦК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 237 ЦК Українипредставництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Суди в цій справі на підставі належно оцінених доказів установили, що ОСОБА_2 не наділяла ОСОБА_3 повноваженнями щодо відчуження належного їй на праві власності майна, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 квітня 2023 року № 8131/8132/23-32, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в довіреності від 28 квітня 2018року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
На підставі встановленого обґрунтовано виснували про відсутність доказів волевиявлення позивачки ОСОБА_2 на вчинення правочину, оскільки договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки було вчинено від імені позивачки особою, яка не мала повноважень на вчинення таких дій.
Платіжне доручення від 23 травня 2018 року № 1808/5, яким, на думку заявниці, підтверджується факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 за оспорюваним договором купівлі-продажу, апеляційний суд належним чином оцінив та зазначив, що саме собою платіжне доручення без підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_2 та за наявності доказів, які спростовують надання ОСОБА_2 повноважень ОСОБА_3 щодо відчуження належного їй на праві власності майна, не є достатнім доказом наявності у неї волевиявлення на укладення договору.
У матеріалах справи відсутні докази того, що рахунок отримувача в платіжному дорученні - 26206095322001, відкритий у ПАТ «КБ «Акордбанк», належить ОСОБА_2 та що вона отримала перераховані на нього кошти в розмірі 886 419,58 грн.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034, від 23 травня 2018 року за реєстровим № 4271 був виконаний сторонами і що ОСОБА_2 прийняттям плати за відчужену земельну ділянку підтвердила згоду на вчинення такого правочину.
Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо способу захисту порушеного права
Судовими рішеннями в цій справі:
- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 4271, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р. О.;
- скасовано державну реєстрацію ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1579589932224, номер запису про право власності 26679252;
- визнано недійсним договір іпотеки, укладений 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , номери бланків ННК 911528, ННК 911529, ННК 911530, ННК 911533, реєстрові номери 1929, 1930, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н. В.;
- витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що позивачка обрала способи захисту, які протирічать один одному. Власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20, від 01 березня 2023 року в справі № 522/224736/15-ц, в постановіВерховного Суду від 05 серпня 2021 року в справі № 138/1523/19, про те, що право чи інтерес мають бути захищені в належний спосіб, який є ефективним; обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Наведені доводи є обґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником у разі порушення його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).
Утих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.
У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органівдержавної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способомзахисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідноюземельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними таскасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
Враховуючи викладене власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.
Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 4271, та договір іпотеки, укладений 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; скасовуючи державну реєстрацію ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 ; суди не врахували наведені вище висновки Верховного Суду та не мотивували висновки щодо задоволення таких вимог у контексті ефективності заявлених способів захисту порушеного права, що становить підставу скасування оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині.
Стосовно добросовісності останнього набувача
Оскаржуваними судовими рішеннями витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначає, що вона є добросовісним набувачем і не могла знати про те, що довіреність є підробленою; суд не врахував правові висновки, викладені в постановіВерховного Суду від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19, про те, що суди повинні перевірити наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, яка набула його за відплатним договором.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.
У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року(далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи зробити висновок про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
У цій справі суди не надали оцінки критерію пропорційності втручання у право власності ОСОБА_1 як кінцевого набувача земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суди не дослідили добросовісності ОСОБА_1 та не встановили підстав для втручання у мирне володіння майном заявниці, не надали оцінки тягаря, покладеного на неї таким втручанням.
Крім того, суди встановили, що на витребуваній земельній ділянці зведений житловий будинок загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м. Будинок введено в експлуатацію попереднім власником - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 177-178) та зареєстровано за ним (т. 1, а. с. 13-16).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 набула права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 3222488202:02:005:0034 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 3543, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.
Суди витребували земельну ділянку під будинком у ОСОБА_1 та скасували державну реєстрацію ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , однак не врахували, що на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_1 набула права власності і на земельну ділянку, і на житловий будинок.
Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
За положеннями частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 761/17142/15-ц).
Питання щодо компенсації вартості будинку, розташованого на витребуваній земельній ділянці, залишилося не вирішеним та підлягає дослідженню судами після встановлення обставин про те, чи є ОСОБА_1 добросовісним набувачем.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень, є необґрунтованими та на правильність вирішення справи не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.
Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування, а саме щодо обраного позивачкою способу захисту порушеного права та стосовно добросовісності останнього набувача.
У частині відмови в позові про витребування житлового будинку постанова апеляційного суду не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731 /16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 рокускасувати в частині:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034, укладеного 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 4271;
- скасування державної реєстрації ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 289,5 кв. м та житловою площею 119,3 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1579589932224, номер запису про право власності 26679252;
- визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 30 серпня 2018 року між ОСОБА_1та ОСОБА_4 ;
- витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 3222488202:02:005:0034 за адресою: АДРЕСА_1 .
Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська