Справа № 645/2089/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/429/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст. 185 КК України
13 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_8 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024221190000320 від 07.03.2024, -
Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, українця, із середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який раніше був судимим: 04.02.2022 року вироком Московського районного суду м. Харкова за частиною 1 статті 309 КК України до штрафу у розмірі 17 000 грн, 21.02.2024 року ухвалою Московського районного суду м. Харкова було змінено покарання та призначено покарання у виді 240 годин громадських робіт, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік і 6 (шість) місяців.
У зв'язку зі звільненням засудженого ОСОБА_7 з випробуванням покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1,2 частини 1 статті 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Згідно вироку, ОСОБА_7 визнано винним у тому, що згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено воєнний стан. 18 лютого 2024 року, близько 16 год. 38 хв., у період дії воєнного стану, ОСОБА_7 , перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_2 разом зі своїми знайомими серед яких був присутній ОСОБА_9 , який після розпиття спиртних напоїв заснув у спальній кімнаті, залишивши мобільний телефон Redmi Note 11 Pro Graphite Gray 6 GB RAM 128 GB ROM, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , що перебував у нього в користуванні, належний його матері ОСОБА_10 , в кармані своєї куртки, яка висіла на гачку в коридорі вищевказаної квартири. Після чого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану. У подальшому ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення за рахунок інших осіб, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, переконавшись, що його дії є непомітними для оточуючих, скориставшись тим, що ОСОБА_9 в стані алкогольного сп'яніння спить у спальній кімнаті, підійшов до настінних гачків в коридорі, де знаходилась куртка ОСОБА_9 , і в цей час, шляхом вільного доступу, заліз рукою в лівий карман вищевказаної куртки, звідки таємно викрав мобiльний телефон Redmi Note 11 Pro Graphite Gray 6 GB RAM 128 GB ROM, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , вартість якого становить 4 742,33 гривень. Надалі із викраденим мобільним телефоном ОСОБА_7 , залишив місце вчинення кримінального правопорушення, обернувши викрадене майно на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 4 742,33 гривень.
Не погодившись з оскаржуваним вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.10.2024 в частині призначеного покарання - скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі з застосуванням статті 71 КК України на строк 5 років 30 днів. В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що призначаючи покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції належним чином не враховано даних про особу винного, конкретних обставин та ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Прокурор звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше судимий за вчинення злочину пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, судимість за який не знята та не погашена. Московським районним судом м.Харкова від 04.02.2022, ОСОБА_7 засуджено за частиною 1 статті 309 КК України до штрафу у розмірі 17 000 грн та 21.02.2024 ухвалою Московського районного суду м. Харкова було змінено покарання та призначено покарання у вигляді 240 годин громадських робіт. Згідно довідки Салтівського районного відділу Філії Державної установи «Центр Пробації» в Харківській області ОСОБА_7 громадські роботи не відбув. Проте, судом при постановленні вироку відомості щодо невідбутого покарання ОСОБА_7 до уваги не прийнято.
Апелянт вважає, що судом не враховано забезпечення виконання всіх цілей призначеної міри покарання, у тому числі приватну превенцію, що відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 420 КПК України є підставою для скасування оскаржуваного вироку та ухвалення судом апеляційної інстанції свого вироку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог частини 3 статті 349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі частини 2 статті 394 та частини 1 статті 404 КПК України, не перевіряє.
Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіряючи оскаржуваний вирок в межах доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень статей 50,65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в частині 1 статті 1 КК України, статті 2 КПК України.
Визначені статтею 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи ОСОБА_7 за частиною 4 статті 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільняючи останнього від відбування покарання з випробуванням, відповідно до положень статті 75 КК України, суд першої інстанції послався наступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, врахував відомості про особу обвинуваченого, який раніше був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, не працює, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, згідно повідомлення КНП «Міський психоневрологічний диспансер» №1829 від 21.03.2024 року, ОСОБА_7 впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до закладу не звертався.
Обставинами, які пом'якшують покарання, відповідно до статті 66 КК України, судом першої інстанції визнано - щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до статті 67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
Суд апеляційної інстанції, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, вважає його таким, що не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених статтями 50,65 КК України, оскільки суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке було вчинено ним у період воєнного стану, дані щодо особи обвинуваченого, належним чином не мотивувавши його в цій частині.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 не одружений, офіційно не працевлаштований, на спеціалізованих обліках не перебуває, раніше був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, судимість не знята та непогашена, однак вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 КК України, яке відповідно до статті 12 КК України є умисним тяжким злочином.
На думку суду апеляційної інстанції, зазначеним обставинам не було надано належної оцінки судом першої інстанції, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, засадам та меті покарання, визначеним статтями 50,65 КК України.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень статей 75,76 КК України, та не врахування судом першої інстанції невідбуте ОСОБА_7 покарання за вироком Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2022, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно роз'яснень пункту 25 Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» за сукупністю вироків покарання (на підставі статті 71 КК України) призначається коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, вироком Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2022 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України і засуджено до покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2024 задоволено подання Салтівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Харківській області замінено засудженому ОСОБА_7 покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. на покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.
Відповідно до наданої Салтівським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області довідки, ОСОБА_7 покарання у виді 240 громадських робіт не відбув.
Таким чином, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання за частиною 4 статті 185 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував положення частини 1 статті 71 КК України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Положеннями пункту 4 частини 1 статті 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів у відповідності зі статтями 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини вчинення злочину, дані про його особу, який неодружений, не працює, що загалом об'єктивно свідчить про стійку антисоціальну спрямованість.
У зв'язку із наведеним, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме статті 71 КК України та м'якість призначеного покарання, що відповідно до положень статей 409, 413, 420 КПК України є підставами для скасування вироку суду першої інстанції, ухваленням нового вироку, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень частини 1 статті 71, статті 72 КК України.
Керуючись статтями 404, 407, 413, 418, 420 КПК України, -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за частиною 4 статті 185 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі частини 1 статті 71, статті 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком, приєднати невідбуту частину покарання у виді 240 годин громадських робіт, визначеного ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2024, якою змінено призначене покарання за вироком Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2022 за частиною 1 статті 309 КК України у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. на 240 годин громадських робіт, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 30 (тридцять) днів.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з дня фактичного затримання обвинуваченого в порядку виконання даного вироку.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: