Справа №638/3809/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1724/25
Категорія: ч.3 ст.28 ч.1 ст.111-2, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України
12 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференцї, судове провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1972 року народження, на 60 днів, до 05 вересня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 задовольнити частково та визначити, як альтернативний запобіжний захід, - заставу в розмірі, передбаченому положеннями ч.5 ст.182 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що прокурором не доведено наявності передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків:
-переховування від суду відсутній, оскільки обвинувачений стверджує, що не намагатиметься переховуватись та сприятиме суду у з'ясуванні обставин справи, а також, що окрім матері та дружини, які проживають у м. Харкові, інших рідних та близьких немає;
-вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення спростовується тим, що останній до затримання мав постійне місце роботи та стабільний дохід, обвинувачений не має на меті уникати кримінальної відповідальності, оскільки вину свою у вчиненні злочинів не визнав.
Зазначив, що на даний час обвинувачений піддається необґрунтованому процесуальному примусу у вигляді безальтернативного тримання під вартою.
Наголосив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_7 раніше не судимий, мав постійне місце роботи та проживання в м. Харкові, має на утриманні матір похилого віку, яка відповідно до медичної документації, потребує постійного стороннього догляду, а сам обвинувачений є інвалідом 2 групи.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.111-2 КК України, за яке може бути призначено покарання від 10 до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна або без такої, та у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, за який може бути призначено покарання у виді штрафа від 2000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, а саме у вчиненні у складі очолюваної ним організованої групи умисних дій, спрямованих на завдання шкоди України шляхом: реалізації та підтримки рішень держави-агресора, добровільної підготовки та передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави-агресора, а також у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Судом обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків, які не були допитані судом у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до відмови від правдивих показань.
У свою чергу, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим шляхом також підтверджується тим, що обвинувачений зметою уникнення кримінальної відповідальності, перебуваючи на волі, може інформувати спільників про виявлення їх злочинної діяльності та обставини, що стали йому відомі в ході досудового розслідування.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також підтверджується тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти національної безпеки України, що може свідчити про можливість продовження останнім вчинення аналогічних інкримінованому кримінальних правопорушень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, мав постійне місце роботи та проживання в м. Харкові, має на утриманні матір похилого віку, яка відповідно до медичної документації, потребує постійного стороннього догляду, а сам обвинувачений є інвалідом 2 групи, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того належить взяти до уваги, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: