Справа № 127/21226/25
Провадження 2/127/4483/25
12 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Максимчука Я.В.,
адвоката позивачки - Ткачук В.В.,
адвоката відповідача - Власюка І.Т.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась адвокат Мишковська Тетяна Миколаївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що 28.07.2007 між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням Барського районного суду Вінницької області від 06.03.2025 у справі № 125/1988/24 було розірвано. Під час перебування в зареєстрованому шлюбі подружжя 18.11.2022 набуло майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Станом на дату звернення до суду у сторін виник спір щодо порядку користування спільним майном, оскільки відповідач перешкоджає позивачці у користуванні вказаною квартирою.
Вищевикладене й стало підставою для звернення адвоката позивачки до суду із вимогою про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку квартири АДРЕСА_2 з частиною підвалу під сарай площею 4, 4 м2.
Ухвалою суду від 14.07.2025 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Також, даною ухвалою запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази у строк, встановлений судом.
У строк, визначений вищевказаним судовим рішенням, від відповідача відзив на позов не надійшов. Водночас, 05.08.2025 від адвоката відповідача на адресу суду надійшла заява про визнання позовних вимог із клопотанням, зокрема, про зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу.
В ході підготовчого засідання адвокат відповідача вищевказану заяву підтримав.
Адвокат позивачки щодо прийняття визнання адвокатом відповідача позовних вимог не заперечувала.
Судом роз'яснено сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 та ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Судом, з метою з'ясування чи не суперечить визнання адвокатом відповідача позовних вимог закону та чи не порушує таке визнання прав, свобод чи інтересів інших осіб, встановлено наступне.
Заочним Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 06.03.2025 у справі № 125/1988/24, яке набрало законної сили 08.04.2025, шлюб між позивачкою та відповідачем, зареєстрований 28.07.2007, розірвано, що підтверджується відомостями з ЄДРСР, інформація з якого перебуває у публічному доступі. (а.с. 5зв.-6)
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12.05.2025, за ОСОБА_2 18.11.2022 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . (а.с. 6зв.)
Учасниками справи визнано, що майно, яке є предметом поділу, набуте позивачкою та відповідачем за час шлюбу; право власності на майно зареєстровано у встановленому законом порядку; зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно відсутні. Сторонами по справі суду не повідомлено про укладення між подружжям шлюбного договору.
Також судом встановлено, що адвокат відповідача не обмежений у вчиненні даної процесуальної дії.
Таким чином судом, у відповідності до ч. 1 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, встановлено, що визнання позовних вимог адвокатом відповідача є безумовним, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому приймається судом.
Верховним Судом України в Постанові Пленуму № 2 від 12.06.2009 року в п. 24 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» звернуто увагу, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає за можливе поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_2 з частиною підвалу під сарай площею 4, 4 м2.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в сумі 11 489, 96 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується квитанціями № 0.0.44443993028.1 від 07.07.2025 та № AB1S-S4YZ-5RRE від 09.07.2025. (а.с. 5, 17)
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету в розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, враховуючи визнання позову адвокатом відповідача до початку розгляду справи по суті, а також положення ч. 1 ст. 142 ЦПК України, судовий збір, сплачений при поданні позову, підлягає поверненню позивачці з державного бюджету в розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову - 5 744, 98 гривень, а з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 744, 98 гривень.
Відповідно до п. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги № 121/25 від 12.05.2025 та квитанцію від 12.05.2025 (а.с. 8зв.-10зв.)
Судом встановлено, що 12.05.2025 між ОСОБА_1 та адвокатами Мишковською Т.М., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про надання правничої допомоги № 121/25, на підставі якого було видано ордери на ім'я адвоката Мишковської Т.М. та ОСОБА_3 (а.с. 4, 8зв.-10, 43)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Мишковська Т.М., Ткачук В.В. та Щуренко А.О є адвокатами, здійснюють адвокатську діяльність на підставі свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Як вбачається із умов договору про надання правничої допомоги № 121/25 від 12.05.2025, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами в додатку № 1 до цього Договору (п. 4.1. Договору).
З додатку № 1 до вищевказаного договору вбачається домовленість сторін правочину, що розмір плати (гонорару) за надання правової допомоги становить 25 000, 00 гривень. Оплата здійснюється шляхом сплати авансу в сумі 12 500, 00 гривень під час підписання договору, та оплати залишку гонорару після виконання умов договору. (а.с. 10)
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На виконання умов вищевказаного договору позивачкою було сплачено адвокату Мишковській Т.М. 12 500, 00 гривень, що підтверджується квитанцією від 12.05.2025. (а.с. 10зв.)
Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.
Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Із заяви адвоката відповідача про визнання позовних вимог вбачається клопотання про зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу, яке в засіданні він підтримав, аргументуючи тим, що стороною відповідача визнаються позовні вимоги, у зв'язку із чим обсяг правничої допомоги є меншим за очікуваний при укладенні договору позивачкою.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 гривень, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на її складність. Крім того, оцінка дій адвокатів вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів клієнта.
З матеріалів справи вбачається, що адвокатом позивачки, зокрема на участь у судових засіданнях було витрачено загалом 19 хв. (12.08.2025 з 12 год. 19 хв. до 12 год. 38 хв.). При цьому судом враховано, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні.
Також судом враховано поведінку сторін під час розгляду справи, дії сторін щодо досудового врегулювання спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що розгляд справи завершився визнанням відповідачем позовних вимог під час першого ж засідання і, відповідно, як слушно зауважив адвокат відповідача, обсяг правничої допомоги наданої позивачці є меншим за очікуваний при укладенні договору.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами адвоката відповідача про необґрунтованість та неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат позивачки на професійну правову допомогу з реальним обсягом такої допомоги, складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), критерію реальності таких витрат. Суд прийшов до висновку, що позивачкою не дотримано вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Зважаючи на викладене вище, приймаючи до уваги заперечення адвоката відповідача щодо розміру судових витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5 000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачкою.
Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано. Також адвокатом відповідача повідомлено про те, що сторона відповідача не заявляє судових витрат.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 12, 15, 16, 328, 355, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60-63, 69-71 СК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
Прийняти визнання адвокатом Власюком Ігорем Тимофійовичем, діючим в інтересах відповідача ОСОБА_2 , позовних вимог.
Позов задовольнити.
Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_2 з частиною підвалу під сарай площею 4, 4 м2.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі -5 744, 98 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5 744, 98 гривеньта витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_3 .
Рішення суду складено 14.08.2025.
Суддя