179/989/25
1-кп/179/99/25
14 серпня 2025 року селище Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042470000099 від 05.06.2025 по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Магдалинівка Дніпропетровської області, освіта середня, не одруженого, не має на утриманні малолітніх дітей, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, -
Орієнтовно в лютому 2025 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_4 , знаходячись в лісосмузі поблизу с. Котовка, Самарівского району, Дніпропетровської області, помітив на землі три корпуси гранати Ф-1, які останній визначив для себе як вибухову речовину. В цей час у ОСОБА_4 раптово виник злочинний умисел, направлений на придбання та зберігання вибухової речовини без передбаченого законом дозволу.
Реалізуючи свій злочинний, раптово виниклий умисел, ОСОБА_4 , перебуваючи у вказаний час та місці, усвідомлюючи, що знайдені ним предмети являються конструктивно оформленими зарядами вибухової речовини, а саме трьома спорядженими корпусами ручної осколкової, оборонної гранати Ф-1, промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових речовин, взяв їх до рук та поклав до своєї кишені, тим самим придбав вибухову речовину і в подальшому з метою зберігання переніс її до свого постійного місця мешкання, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де залишив на зберігання.
Після чого, 05 червня 2025 року, у період часу з 11 години 49 хвилин по 12 годину 16 хвилини, працівниками ВП №1 Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області, в ході проведення обшуку житла та іншого володіння особи по АДРЕСА_1 , у спальній кімнаті житлового будинку, який перебуває в постійному користуванні ОСОБА_4 , виявлено та вилучено три корпуси ручної осколкової, оборонної гранати Ф-1, промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових речовин та придатні для здійснення вибуху, який ОСОБА_4 , зберігав без передбаченого законом дозволу.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину в обсязі пред'явленого обвинувачення по ст. 263 ч. 1 КК України визнав та суду пояснив, що він дійсно в лютому 2025 року пішов у лісосмугу поблизу с. Котовка, Самарівского району, Дніпропетровської області, де знайшов на землі три корпуси гранати, які поклав до своєї кишені та приніс до свого місця мешкання, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення обшуку у будинку виявили три корпуси гранати. У скоєному розкаюється.
Враховуючи свідчення обвинуваченого ОСОБА_4 , його повне визнання своєї винуватості, а також те, що він не оспорює фактичні обставини справи, зазначені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, і не наполягає на дослідженні інших доказів по справі, то у відповідності до положень ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнає недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у його вчинені.
Згідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
У судовому засіданні суд з'ясував, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст вказаних обставин, добровільно визнає себе винним в зберіганні, придбанні вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу, і роз'яснив йому, що погодившись на визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, він і прокурор будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Оскільки сторони вважають, що фактичні обставини кримінального провадження доведені зібраними доказами, які не вимагають дослідження в ході судового розгляду, суд також визнає їх доведеними.
До таких фактичних обставин відносяться обставини, щодо дати, часу, місця, способу здійснення кримінального правопорушення, форми вини, заподіяної шкоди.
Досліджена у судовому засіданні правова кваліфікація кримінального правопорушення відповідає дійсним обставинам скоєного діяння.
На підставі викладеного, суд визнає доведеним винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 ускоєні інкримінованого йому кримінального правопорушення і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 263 КК України, як зберігання, придбання вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання, суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України кваліфікується як тяжкий злочин, а також те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, холостий, не має на утриманні дітей, за місцем проживання не перебуває на обліку у лікаря - психіатра та лікаря - нарколога, групи інвалідності не має, з місця проживання характеризується задовільно, проживає разом з матір'ю 1945 року народження, сам в судовому засіданні негативно оцінив власну протиправну поведінку.
Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими і інші обставини, які не зазначені в частині першій ст. 66 КК України.
Як пом'якшуючі покарання обставини суд взяв до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 вперше притягається до кримінальної відповідальності, дав своїм діям належну оцінку і дійсно готовий понести передбачену законом відповідальність, активне сприяння слідству.
Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та враховуючи обставини, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого і запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у вигляді позбавлення волі.
Призначення покарання в такому необхідному та достатньому розмірі, на думку суду, разом з метою кари одночасно об'єктивно забезпечить досягнення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Разом з цим, враховуючи думку прокурора, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та зазначені вище дані про особу ОСОБА_4 , його відношення до скоєного правопорушення, обставини, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, звільнивши його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, що відповідатиме меті покарання, буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до вимог ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль та соціально-виховна робота.
Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до дотримання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд відповідно до ст. 76 КК України покладає на засудженого відповідні обов'язки.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд приходе до висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винного.
Цивільний позов не заявлено.
Відповідно до ст. 91 ч. 1 п. 3 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході досудового розслідування з метою встановлення обставин кримінального правопорушення призначалась та проводилась судова вибухово-технічна експертиза № СЕ-19/104-25/23369-ВТХ від 23.06.2025 вартістю 2 674,20 гривень.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК України слід стягнути з ОСОБА_4 на відшкодування процесуальних витрат за проведення експертиз, залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованих державних установ, у розмірі 2 674 грн. 20 коп. на користь держави.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Речові докази по справі - диск з відеозаписом обшуку домоволодіння ОСОБА_4 , диск із відеозаписом слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 , які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження № 12025042470000099; три предмета, зовні схожі на корпуси гранат типу Ф-1 без запалів - знищити.
Запобіжний захід під час судового розгляду відносно обвинуваченого в рамках даного кримінального провадження не обирався.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 474, 475 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання за даною статтею кримінального закону у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_4 від відбуття покарання з випробуванням, якщо протягом зазначеного строку - 1 (одного) року він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Контроль за поведінкою засудженого ОСОБА_4 покласти на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/104-25/23369-ВТХ від 23.06.2025 вартістю 2 674,20 гривень. (дві тисячі шістсот сімдесят чотири гривні 20 коп.)
Цивільний позов не заявлений.
Речові докази: диск з відеозаписом обшуку домоволодіння ОСОБА_4 , диск із відеозаписом слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 , які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження № 12025042470000099; три предмета, зовні схожі на корпуси гранат типу Ф-1 без запалів - знищити.
Запобіжний захід не обирався.
На вирок може бути подана апеляція, з підстав передбачених ст. ст. 394, 395 КПК України до Дніпровського апеляційного суду через Магдалинівській районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, засудженим в той же термін, з дня вручення його копії судового рішення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Суддя: ОСОБА_1