Справа № 177/982/25
Провадження № 2/177/754/25
Іменем України
11 серпня 2025 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Дятел К. Ю.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_11.
представника ОПП Лозуватської сільської ради Горбачової А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову вказував, що 19.09.2019 між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, який нині розірвано. Вони мають сина ОСОБА_4 , який з початку воєнних дій в Україні проживає з ним.
ОСОБА_2 тривалий час перебуває за кордоном, не піклується про сина, не проявляє заінтересованість у його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться навчанням та підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, лікуванням за потреби, що негативно впливає на дитину. Мати створила умови, що шкодять інтересам дитини.
ОСОБА_2 періодично приїздить до України. Востаннє прибувши до України, зупинившись у своїх батьків, вона повідомила, що не бажає та не має можливості утримувати сина, піклуватися про нього, в Україну на постійне проживання повертатися не планує, не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.
Він як батько, самостійно виконує батьківські обов'язки, дитина знаходиться на повному його утриманні.
Вважав, що мати ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми обов'язками щодо сина, несерйозно ставиться до батьківських обов'язків, а тому вважав за необхідне позов задовольнити.
В ході судового засідання позивач та його представник підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні, вважаючи їх такими, що відповідають найкращим інтересам дитини. Разом з тим, позивач не міг пояснити, яким чином позбавлення матері батьківських прав щодо сина, відповідатиме інтересам дитини.
Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не прибула, про причини неявки не повідомила. Той факт, що відповідач перебуває за межами України, знайшло своє підтвердження в ході судового засідання, зокрема підтверджено довідками Державної прикордонної служби України (а.с. 30). Через електронний кабінет створений на ім'я ОСОБА_2 , на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав (а.с. 79). Вказана заява надійшла на адресу суду після того, як на адресу суду надійшла заява подібного змісту, надіслана до суду від імені ОСОБА_2 , представником позивача з використанням засобів поштового зв'язку (а.с. 47-48), в той час як сама ОСОБА_2 перебувала за кордоном.
ОСОБА_2 у судове засідання не прибула, право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференція не реалізувала.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. При цьому, згідно з ч.2 ст. 206 ЦПК України, до ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Відповідач, надаючи суду заяву про визнання позову, не забезпечила своєї присутності під час розгляду справи, що унеможливило роз'яснення їй наслідків подання такої заяви, позбавило суд можливості з'ясувати у відповідача, чи усвідомлює вона наслідки подання нею заяви про визнання позову, наслідки задоволення позовних вимог про позбавлення її батьківських прав щодо сина. Більш того, подання відповідачем заяви про визнання позову про позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , суперечить закону, зокрема ч. 2, 3 ст. 155 СК України, згідно змісту якої відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також суперечить інтересам дитини, оскільки дитина має право на зростання у повноцінній родині, має право на тата та маму, на спілкування з ними, їх турботу та піклування, виховання обома батьками, для гармонійного розвитку.
Беручи до уваги викладені обставини, суд не прийняв відмови відповідача від позову та продовжив розгляд справи по суті, з метою з'ясування дійсних обставин справи та захисту найкращих інтересів дитини.
Представник служби у справах дітей Лозуватської сільської ради Горбачова А.Г. вказувала, що подання даного позову суперечить інтересам дитини. Пояснила, що нещодавно ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічним позовом. В рамках тієї справи ОПП Лозуватської сільської ради, на території якого зареєстрована мати дитини - ОСОБА_2 , збирав матеріали з метою надання висновку органу опіки та піклування, зокрема опитував матір дитини, яка категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав щодо сина, пояснювала об'єктивну необхідність перебування за кордоном України через потребу заробити кошти та погасити заборгованість та про бажання виховувати дитини. Було опитано близьких родичів дитини, які вказували про присутність матері в житті дитини, прояви її турботи, у зв'язку з чим було складено висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Попередній позов був залишений позивачем без розгляду, та наразі він звернувся з аналогічним позовом повторно. Однак, як вказала представник, позицію ОПП Лозуватської сільської ради в питанні позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина є незмінною. Попри те, що мати перебуває за кордоном, подала заяву про нібито згоду з позбавленням її батьківських прав щодо сина, це не відповідає інтересам дитини, який має право на участь у його життя обох батьків, їх турботу та піклування, має право на материнське виховання. У зв'язку з чим, керуючись найкращими інтересами дитини, представник просила відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи - орган опіки та піклування Тернівської районної у м. Кривому Розі ради в судове засідання не прибув, матеріали справи містять заяву про розгляд справи за відсутності їх представника, а також заперечення щодо позову. Так, орган опіки та піклування за місцем проживання дитини повідомив, що надати висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не має можливості, оскільки відповідач на їх території не проживає, на телефонні дзвінки не відповідає. Однак, у справі відсутні докази, що свідчили б про злісне ухилення матір'ю від виконання батьківських обов'язків, тоді як позбавлення батьківських прав є крайньою мірою впливу на батьків. При вирішенні спору покладалися на розсуд суду (а.с. 35).
Беручи до уваги неявку в судове засідання учасників, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд з урахуванням думки учасників, вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників, які не з'явилися.
Вислухавши пояснення учасників по справі, заслухавши дитину ОСОБА_4 , який в силу свого віку та рівня розвитку розповів суду про свою родину, свої мрії та бажання, зокрема мрію про те, щоб мама повернулася до нього, дослідивши письмові матеріали справи, встановивши які правовідносини виникли між сторонами та яка норма права підлягає застосуванню до них, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що 19.09.2019 сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб (а.с. 8), який розірвано на підставі рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2025 року у справі 177/980/25, про що вказував позивач та підтверджено даними ЄДРСР.
Ще до укладення шлюбу, у сторін народився син ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження дитини (а.с. 9).
Дитина ОСОБА_5 зареєстрований за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 (а.с. 11), а мати дитини зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15).
Згідно акту обстеження умов проживання від 06.11.2024, за місцем проживання дитини, ОСОБА_6 створені належні умови проживання, санітарно-гігієнічний стан приміщенні задовільний, в будинку чисто, наявне газо-, електро-, водопостачання, а також наявні всі необхідні меблі та продукти харчування. Дитина має окрему кімнату, ліжко, стіл для навчання, планшет для підключення до онлайн занять, одяг та взуття по сезону, іграшки. Дитина проживає з батьком, відносини між ними дружні (а.с. 36).
Як слідує з довідки Криворізької гімназії № 61 від 09.04.2025, ОСОБА_5 навчався у першому класі даної шкоди, при цьому мати дитини не цікавилася навчанням дитини, з педагогами та адміністрацією не спілкувалася, батьківські збори не відвідувала (а.с. 9).
Згідно даних Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 22.04.2022 в'їхала на територію України, а виїхала 02.12.2023. В подальшому вона в'їхала на територію України 28.03.2025 та 12.04.2025 року виїхала з території України (а.с. 28, 30).
Позивач визнав ту обставину, що виїзд ОСОБА_2 за кордон був обговорений та погоджений в їх родині, був зумовлений необхідністю заробити достатні кошти для погашення кредиту, та перший час мати активно спілкувалася з сином, підтримувала зв'язок телефоном. У квітні 2024 відповідач востаннє була на території України, тоді вона на декілька днів забирала сина до себе, проводила з ним час. Однак, останнім часом належну увагу сину не приділяє, з ним - позивачем, щодо сина не спілкується, коштів на його утримання не надає, хоча він і не бажає цього, з питанням стягнення аліментів до суду не звертався.
Ухвалою суду від 25.04.2025 органи опіки та піклування за місцем проживання дитини та матері дитини зобов'язано надати суду висновок щодо розв'язання спору. Однак, кожен із органів опіки та піклування повідомив суд про те, що надати об'єктивний висновок вони не мають змоги, у зв'язку з перебуванням матері дитини за кордоном, разом з тим, повідомили, що питання доцільності позбавлення матері батьківських прав вже ініціювалося ОСОБА_1 , ними проводилася відповідна робота, але докази що свідчили б про злісне ухилення матері від виконання батьківських обов'язків відсутні. ОПП при вирішенні спору покладалися на розсуд суду, вказуючи при цьому, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності та в даному випадку не відповідає інтересам дитини (а.с. 35, 44).
Той факт, що позивач не вперше ініціює позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , визнано ним самим та підтверджено даними ЄДРСР, що містить ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 про залишення позивачем без розгляду позовів про розірванню шлюбу та позбавлення батьківських прав (а.с. 56-57). Як пояснив позивач суду, він залишив позови без розгляду, оскільки ОСОБА_2 заперечувала про них. Звернувся з позовом повторно, оскільки позиція відповідача змінилася.
Як слідує з матеріалів наданих суду ОПП Лозуватської сільської ради, під час ініціювання позивачем вперше позову про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_2 категорично заперечувала проти цього (а.с. 66), для забезпечення родини, спроможності погашення боргу понад 200000 грн, в листопаді 2023 вона виїхала на заробітки до Польщі, де має працювати за договором три роки. ОСОБА_1 та всі рідні підтримував її рішення, а ОСОБА_1 погодився взяти на себе всі зобов'язання щодо сина ОСОБА_6 , на час її відсутності. Вона регулярно надсилає кошти родині, в тому числі на утримання сина, забезпечила придбання йому планшету для навчання (а.с. 75). Вона підтримує зв'язок з класним керівником сина - ОСОБА_7 , слідкує за життям класу та навчальним процесом через месенджер. З сином веде бесіди в режимі відеозв'язку, зокрема про поведінку та догляд за собою, передає йому посилки. Однак, останнім часом їх стосунки з чоловіком погіршилися та вони вирішили розлучитися. Після погашення заборгованості, вона планує повернутися до України та повноцінно займатися вихованням сина (а.с. 67). Пояснення органу опіки піклування надавали рідні дитини: дідусь, бабуся, сестра, сусіди та знайомі, кожен з яких вказав про те, що попри фізичну відсутність матері поруч з сином, вона дбає про нього, забезпечує всім необхідним, цікавиться його життям, займається вихованням в міру можливого, підтримує матеріально всю родину та її виїзд за межі України зумовлений необхідністю проживання за місцем знаходження підприємства, де вона працює (а.с. 68-72). Враховуючи все викладене, ОПП Лозуватської сільської ради вважав недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина (а.с. 73-74), про складав висновок. Такою позицію ОПП Лозуватської сільської ради підтримує й зараз, про що вказала представник Горбачова А.Г .
Як слідує з довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.05.2025, позивач є військовозобов'язаною особою, є заброньованим до 16.12.2025 (а.с. 33). Вказана інформація запитана судом, з урахуванням реалій сьогодення та численними, загальновідомими фактами зловживаннями особами, які підлягають призову під час мобілізації, правом на подання позовів, задоволення яких є підставою для виїзду чоловіків за кордон, відстрочки чи уникнення від мобілізації.
В ході судового розгляду справи опитано дитину ОСОБА_4 , який в силу віку та рівня розвитку, мав можливість повідомити суду обставини свого життя, що стосуються предмета спору. Так, малолітній ОСОБА_5 , який досить жваво та охоче спілкувався з судом, повідомив суду про те, що його родину складають тато, мама ОСОБА_9 , сестра ОСОБА_10 , бабусі та дідусі. Він проживає з татом, періодично перебуває у бабусь та дідусів, відвідує школу, куди його відводять тато, або бабуся. Допомогу з завданнями по школі йому надає тато та дідусь. Дитина пояснила, що мама перебуває за кордоном, де працює. Мама йому телефонувала, але зараз телефонує рідко. Дитина пояснила, що мама дарує йому подарунки, вітала з днем народження, дарувала подарунок, також придбала йому планшет, за допомогою якого він займається у школі онлайн. Коли мама приїздить до України, бере його до себе (в будинок бабусі), він проводить з нею час. Мрією дитини є те, щоб його мама повернулася до нього.
Дослідивши всі вище вказані обставини, докази, що їх підтверджують, суд приходить до висновку, що між сторонами по справі - батьками дитини, склалися складні стосунки, як між колишнім подружжям, в тому числі щодо виховання сина.
Разом з тим, відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в їх сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Так, у випадку позбавлення батьківських прав, батько (мати) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а тому у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 20 січня 2020 року у справі № 654/1409/19 та ряді інших.
Позивач ставлячи перед судом питання про позбавлення матері дитини батьківських прав щодо їх сина ОСОБА_6 , посилається саме на ухилення останньою від виконання своїх батьківських обов'язків.
В даній справі судом встановлено, що мати дитини до виїзду за кордон проживала з сином та чоловіком ОСОБА_1 . Виїзд відповідача за кордон був обговореним у родині та зумовлений необхідністю значного заробітку для погашення кредитних зобов'язань та забезпечення родини, що не заперечував позивач. Як слідує з досліджених матеріалів справи, ОСОБА_2 приймає участь у забезпеченні родини, надає кошти для погашення кредиту, надсилає сину посилки, придбала планшет, телефонує сину, хоча як повідомив сам ОСОБА_6 , останнім часом мама телефонує йому рідко бо зайнята на роботі, що безумовно негативно впливає на дитину, його психологічний стан, адже він має відчувати турботу матері, її піклування. Приїжджаючи до України ОСОБА_2 проводила час з сином, брала його до своїх батьків, де вони були разом. Однак, як слідує з розмови дитини, оціненої судом, він потребує більшої турботи з боку матері, її більшої присутності у його житті, частішого спілкування та підтримання тісного зв'язку, попри відстань та обставини, що розділяють їх.
Суд вважає, що сам лише факт перебування матері дитини за кордоном, та нібито її не бажання повертатися до України, про що вказував позивач і його представник, не може бути підставою для розриву зв'язку між матір'ю та дитиною, не є підставою для позбавлення батьківських прав. Так, стосунки між матір'ю та дитиною можуть підтримуватися на відстані, шляхом розвиненої мережі аудіо та відео зв'язку, що безумовно не замінять живого спілкування та фізичного контакту, але здатні забезпечити спілкування та візуальний контакт між рідними людьми. Під час відвідування матір'ю України, або повернення на територію України, вона має більше часу проводити з сином, щоб по можливості, хоча б частково заповнити той проміжок, коли дитина не мала з нею фізичного контакту.
Суду не надано доказів, які б у розумінні ст. 164 СК України, могли стати підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина. Суду не надано доказів, що свідчили б про винну поведінки матері, свідоме та систематичне нехтування нею батьківськими обов'язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків, здійснення нею негативного впливу на дитину, тощо.
Позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дитини на краще.
А саме лише перебування відповідачки за кордоном не свідчить про невиконання нею своїх батьківських обов'язків.
Щодо поданої від імені ОСОБА_2 зави про визнання нею позову, що не прийнято судом, суд констатує, що відповідно до частин 2 і 3 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. У справі про позбавлення батьківських прав визнання позову суперечить закону, а саме частині 3 статті 155 СК України та порушує інтереси дитини. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.
Відповідно, таке визнання позову, не створює для суду обов'язку задовольнити позов, адже завданням суду в даній категорії справи є забезпечення найкращих інтересів дитини.
При вирішенні даного позову, суд враховує найкращі інтереси дитини, бажання дитини зберегти родинні зв'язки з мамою, її повернення до нього та участь мами у його житті.
Беручи до уваги викладене, враховуючи обставини даної справи, найкращі інтереси дитини, яка має право на спілкування з обома батьками, виховання та піклування кожного з них, підтримання родинних зв'язків з ними, в дані справі суд приходить до висновку про можливість виправлення поведінки відповідача відносно своєї дитини в кращу сторону, а тому не вбачає підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 .
Разом з тим, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність зміни її відношення до виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина, зокрема необхідності забезпечення активного особистого спілкування з сином, в тому числі з використанням засобів телефонного та/або відеозв'язку, з покладення обов'язку контролю виконання батьківських обов'язків на ОПП за місцем проживання дитини.
У разі, якщо позивач заперечує участь матері в утриманні дитини, або бажає її збільшити, він не позбавлений права подати позов про стягнення аліментів на утримання дитини, як батько з яким проживає дитина. Але, така право позивач не реалізував.
Позивач сплатив судовий збір при зверненні до суду (а.с. 4). Однак враховуючи відмову у задоволенні позову, судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність зміни ставлення до виконання обов'язків щодо участі у вихованні, особистому спілкуванні та утриманні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема необхідності забезпечення активного особистого спілкування з сином, в тому числі з використанням засобів телефонного та/або відеозв'язку.
Покласти на Орган опіки та піклування Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, як органу опіки та піклування за місцем проживанням малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем ОСОБА_2 (тимчасово перебуває за кордоном).
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 14.08.2025.
Суддя М.В. Березюк