г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/2317/25
Номер провадження 2/213/1304/25
13 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Хмельової С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ємельянцевої Т.С.
за відсутності учасників справи,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси яких представляє адвокат Штефан Дмитро Юрійович, до Товарної біржи «Українська», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності,
До Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернулись позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси яких представляє адвокат Штефан Д.Ю. про визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 грудня 2001 року ОСОБА_1 , діючи за себе та за своїх неповнолітніх доньок ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Умови договору нею виконані.
Договір було зареєстровано Криворізькою філією Товарної біржі «Українська». Право власності на квартиру зареєстровано в КП «Криворізьке БТІ».
Позивачі мають намір розпорядитися вказаною нерухомістю, однак не мають змоги це зробити, оскільки договір купівлі-продажу, зареєстрований на товарній біржі не вважається правовстановлюючим документам, так як не був нотаріально посвідчений. На даний час нотаріальне посвідчення договору не можливе, так як в реєстрі прав власності на нерухоме майно власниками квартири вказані позивачі, оригінал договору ними втрачено. Вказують, що спірну квартиру вони придбали згідно норм законодавства, діючого на час укладення договору. Просять визнати за позивачами в рівних частках, по 1/3 частині право власності кожного на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
30 квітня 2025 року позовна заява надійшла до суду.
Ухвалою від 01 травня 2025 року позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 16 травня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження. Почато підготовче провадження.
12 червня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 01 липня 2025 року витребувані докази від Криворізького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для перевірки даних щодо наявності/відсутності актових записів про смерть відповідачів.
12 серпня 2025 року постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в частині вимог до відповідачів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на підставі п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Від представника позивачів надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивачів, позовні вимоги просить задовольнити.
Відповідачі про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися судом своєчасно і належним чином за зареєстрованим місцем проживання, однак повторно не з'явився в судове засідання, про причини неявки не повідомили, будь-яких клопотань не надали. Відзив на позов до суду не надходив.
За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, що відповідає положенням ч.4 ст.223 та ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є доньками позивачки ОСОБА_1 . Прізвище ОСОБА_9 на даний час - ОСОБА_10 , що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про народження, про шлюб та про розірвання шлюбу (а.с. 12, 16-19).
17 грудня 2001 року укладено договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до якого продавці ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 продали, а покупець ОСОБА_1 , яка діяла за себе та своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 і ОСОБА_2 , придбала квартиру АДРЕСА_2 , що складається з 3-х кімнат житловою площею 37,0 кв.м., загальною площею 63,8 кв.м. та розташована на 8 поверсі 9-ти поверхового будинку.
Зазначений договір, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року, зареєстровано на Криворізькій філії Товарної біржі «Українська», реєстраційний номер 199999 (а.с.20). Біржова угода укладена відповідно до діючого на той час законодавства.
Відповідно до реєстраційного посвідчення КП «Криворізьке БТІ» (запис №6452 від 17.01.2002) вказана квартира зареєстрована за позивачами на праві особистої власності на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу (а.с.21).
Оціночна (ринкова) вартість вказаної квартири станом на 11.04.2025 склала 283 150 грн (а.с.27).
Як видно із повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, наданих на ухвалу суду, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Встановленим в судовому засіданні обставинам відповідають правовідносини щодо належного оформлення договору купівлі-продажу нерухомості.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Надаючи оцінку підставам набуття позивачами права власності на спірну квартиру суд виходить з наступного.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки спірні правовідносини щодо набуття квартири у власність позивачами виникли у 2001 році, відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, до них належить застосувати положення ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
За змістом ст. ст.8, 128, 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК УРСР передбачалось, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Разом з тим, статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» №1954-12 від 10.12.1991 року (в редакції чинної на час укладення договору) передбачалось, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Приписами ч.2 ст.47 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла на момент укладання угоди, визначено, що якщо відбулося повне або часткове виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати таку угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.
Аналогічне положення містить ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року), а саме: якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частина друга ст. 47 ЦК УРСР в редакції 1963 року і частина друга ст. 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони уклали правочин, зміст якого відповідав волі сторін, і лише форма його укладання не відповідала встановленим законом вимогам.
В укладеному договорі купівлі-продажу нерухомості від 17 грудня 2001 року сторони повністю погодили усі істотні умови. Згідно договору продавці отримали обумовлену сторонами суму за продаж квартири до підписання цього договору та в подальшому покупці ОСОБА_1 , ОСОБА_9 і ОСОБА_2 зареєстрували придбану квартиру на праві особистої власності без визначення часток.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995р., зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.01.1996р. за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.
Отже, отримавши державну реєстрацію в КП «Криворізьке БТІ» права власності на спірну квартиру, яку позивачі придбали за договором купівлі-продажу від 17.12.2001, що зареєстрований Криворізькою філією Товарної біржі «Українська», держава тим самим визнала їх право власності на таку квартиру, як таке, що виникло на не заборонених законом підставах.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р. роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Оскільки встановлено, що реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості на товарній біржі не суперечила діючому на час його укладання законодавству та не вимагала нотаріального посвідчення, позивачі набули право власності на спірну квартиру.
Предметом даної справи є визнання за позивачами права власності на частки у квартирі, оскільки це право не визнається іншими учасниками цивільних відносин.
Підставою позову є ст.392 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц
В даній справі судом встановлено, що позивачі набули у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , проте не мають можливості розпорядитися своєю власністю. Відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири перешкоджає позивачам у здійсненні права розпорядження своїм майном.
Також встановлено, що нотаріальне посвідчення договору на даний час неможливе, оскільки продавці - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 померли.
При цьому, суд зазначає, що у позивачів відсутній інший, окрім звернення до суду, шлях для відновлення свого порушеного права власності.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Встановлено, що спірна квартира зареєстрована на праві приватної власності за трьома особами: позивачами ОСОБА_11 , ОСОБА_2 і ОСОБА_9 (на даний час прізвище ОСОБА_10 ). Отже, в разі поділу частка кожного з них складає 1/3.
За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, внаслідок чого позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 47, 128, 153, 227 ЦК УРСР 1963 року, ст. ст. 3, 16, 316, 328, 355, 372, 392 ЦК України 2003 року, ст.ст.12,13, 49, 76-81, 89, 141, 247 ч.2, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності в рівних частках - по 1/3 частці на кожного, на об'єкт нерухомості-квартиру, що складається із трьох кімнат, загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м., розташована на восьмому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Представник позивачів: Штефан Дмитро Юрійович, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 9 від 26.04.2018 року.
Відповідач: Товарна біржа «Українська», код ЄДРПОУ 24514270, місцезнаходження: вул. Сергія Серікова, буд.30, кім.201, м. Запоріжжя.
Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП невідомо.
Відповідач: ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомо.
Дата складення повного судового рішення - 13 серпня 2025 року.
Суддя С.М. Хмельова