13 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2955/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Галамага Н.М.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузьмин Надії Богданівни
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 (у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Кравчук Н.М., Матущак О.І.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2025 (суддя Березяк Н.Є.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Кузьмин Надії Богданівни
до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області
про визнання договору продовженим
Короткий зміст та підстави позовних вимог
29.11.2024 Фізична особа - підприємець Кузьмин Надія Богданівна (далі - ФОП Кузьмин Н.Б., Позивач, Скаржник) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (далі - Жовківська міськрада, Відповідач) про визнання договору оренди нежитлових приміщень від 01.11.2004 (далі - Договір оренди) продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Позовні вимоги ФОП Кузьмин Н.Б. обґрунтовані тим, що станом на дату закінчення строку дії Договору оренди та упродовж місяця після закінчення цього строку Жовківська міськрада не надіслала Позивачу додаткову угоду про продовження Договору оренди на умовах, передбачених рішенням Жовківської міськради від 14.11.2019 № 7. За таких обставин, за доводами Позивача, Договір оренди є продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним при укладенні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.02.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, у задоволенні позову відмовлено.
При цьому суди зазначили, що чинним законодавством України встановлено таку обов'язкову умову для продовження договору оренди державного та комунального майна як проведення переоцінки об'єкта оренди. Так згідно проведеної оцінки нерухомого майна - об'єкта оренди його вартість станом на 30.09.2019 становила 5 062 000 грн, відповідно орендна плата станом на 2019 рік за 1 кв. м становила 54,04 грн в місяць без ПДВ, площа 1327 кв. м, що в загальному складало 71 711,08 грн в місяць на відміну від первинної пільгової ціни 1 грн за 1 кв. м.
Тому, за висновками судів, сторонами не було досягнуто згоди щодо істотної умови Договору оренди, а саме терміну, об'єкта оренди (відкоригована орендна площа і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендної плати, визначення яких відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є передумовою укладення відповідного договору оренди державного майна.
Суди встановили, що Відповідач протягом місяця з дати закінчення дії спірного договору запропонував Позивачу нові умови для продовження строку дії договору оренди та відхилили доводи Позивача про його автоматичне поновлення (продовження) на тих самих умовах, оскільки єдиною передумовою для такого продовження в силу вимог частини другої статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 2 Методики оцінки об'єктів оренди є проведення нової оцінки орендованого майна з метою визначення нового розміру орендної плати, що є істотною умовою договору та визначення об'єкту оренди.
В такий спосіб суди попередніх інстанцій зазначили, що Договір оренди не був продовжений (укладений) виключно через небажання орендаря (Позивача) погодитися на нові умови в частині орендної плати та строку дії, та відмовили у задоволенні позовних вимог.
ФОП Кузьмин Н.Б. не погодилася з такими судовими рішеннями та скористалася правом їх касаційного оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Касаційне провадження у справі відкрито 08.07.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У своїй касаційній скарзі ФОП Кузьмин Н.Б. просить Суд скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.
Підставами касаційного оскарження Позивач визначила ухвалення оскаржуваних рішень всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 23.04.2019 у справі № 904/2997/18 та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, оскільки Відповідачем жодними доказами не доведено направлення в її адресу ні рішення Жовківської міськради, ні додаткової угоди до закінчення строку дії Договору оренди та упродовж місяця після такого закінчення.
У відзиві на касаційну скаргу Жовківська міськрада просить Суд залишити рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2025 без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому Відповідач обґрунтовує доводи заперечення на касаційну скаргу посиланнями на постанови Вищого господарського суду України, які відповідно до частини четвертої статті 236, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є джерелами правозастосовчої практики.
У наданій Суду 24.07.2025 заяві Жовківська міськрада просить Суд розглядати справу без участі її представника за наявними у справі документами.
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
Рішенням Жовківської міськради від 19.10.2004 № 3 приватному підприємцю Кузьмин Надії Богданівні надано в оренду нежитлове приміщення "Будівля їдальні" площею 1264 кв. м у місті Жовква по вул. Набережній, 4, терміном на 15 років. При цьому розмір орендної плати встановлено у розмірі 1 грн в рік за 1 кв.м.
На виконання вказаного рішення 01.11.2004 між Жовківською міськрадою (орендодавець) та приватним підприємцем Кузьми Н.Б. (орендар) укладено Договір оренди.
Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору Жовківська міська рада передає, а ПП Кузьмин Н.Б. приймає для використання нежитлові приміщення загальною площею 1264 кв. м.
Відповідно до пункту 2.2 Договору оренди орендар приймає об'єкт оренди з метою використання за призначенням: спортивно фізкультурно-оздоровчий комплекс.
Пунктом 3.1 Договору оренди визначено, що його укладено терміном з 01.11.2004 по 01.11.2019.
У пункті 4.1 Договору оренди сторони обумовили, що орендна плата встановлюється в розмірі 1 грн в рік за 1 кв. м, що складає 105,33 грн в місяць, в тому числі ПДВ 17,56 грн.
У пункті 3.3 Договору оренди врегульовано, що у випадку закінчення строку його дії орендар зобов'язаний не пізніше ніж за 30 днів звернутися до орендодавця про продовження Договору оренди.
20.11.2007 Жовківською міськрадою здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення у місті Жовква по вул. Набережній, 4 загальною площею 1328,6 кв. м.
У подальшому 24.11.2005 Жовківською міськрадою Позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту реконструкції орендованих приміщень колишньої їдальні військового містечка під спортивно-фізкультурно-оздоровчий комплекс.
31.07.2019 Позивач звернувся до Жовківської міськради з заявою про продовження Договору оренди.
Суди встановили, що за результатами розгляду вказаної заяви Жовківська міськрада на виконання вимог частини другої статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" провела оцінку об'єкта оренди та 14.11.2019 прийняла рішення № 7 "Про затвердження звіту про оцінку майна та продовження фізичній особі-підприємцю Кузьмин Надії Богданівні на нових умовах договору оренди нежитлового приміщення площею 1327 кв.м, яке розташоване за адресою: Львівська обл., м. Жовква, вул. Набережна, 4 із встановленням розміру орендної плати 54,04 грн за 1 кв.м в місяць без ПДВ терміном з 01.11.2019 по 01.11.2024".
За доводами Позивача додаткова угода про продовження Договору оренди на нових умовах на новий термін не була укладена, а відтак Договір оренди є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були у ньому передбачені.
Суди попередніх інстанцій встановили, що упродовж 2007-2019 років Позивач з метою покращення стану орендованих приміщень та з метою використання орендованого приміщення для ведення спортивно-фізкультурно-оздоровчої діяльності проводив значні ремонтні роботи з власної ініціативи та за власні кошти.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ФОП Кузьмин Н.Б. про визнання договору оренди нежитлових приміщень продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені при його укладенні. Підставою позову є те, що, на думку Позивача, орендодавець не повідомив його як орендаря про свої заперечення проти такого продовження.
Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення прийняті всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 23.04.2019 у справі № 904/2997/18 та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
Колегія суддів зазначає, що постанова у справі № 904/2997/18 ухвалена за результатами розгляду позову про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим на той самий строк на тих самих умовах. При цьому Верховний Суд прийшов до наступних висновків. Частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Тому, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17 та від 03.04.2019 у справі № 911/928/18.
Постанову у справі № 910/719/19 Верховним Судом ухвалено за результатами вирішення спору про виселення у примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень. Під час розгляду вказаної справи суди встановили, що орендодавець належними доказами (рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим індикатором номерного відправлення та копією поштового конверта) підтвердив повідомлення орендаря про припинення дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а те, що адресат не отримав кореспонденцію, направлену за належною адресою та яка повернулася у зв'язку з її неотриманням, зумовлене суб'єктивною поведінкою адресата щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Тобто спірні правовідносини у справі № 910/719/19 регулюються законодавством про оренду державного майна; сторонами у справі є структурний підрозділ Фонду державного майна України та фізична особа-підприємець; підставами позовних вимог стало, за доводами позивача, закінчення строку дії договору оренди. За результатами вирішення спору позов про виселення задоволено.
В такий спосіб спірні правовідносини у вказаних Скаржником справах та у цій справі № 914/2955/24 хоча і є частково подібними, проте з урахуванням підстав позову, строків звернення ФОП Кузьмин Н.Б. до суду, встановлених судами обставин її обізнаності про рішення Жовківської міськради від 14.11.2019 № 7, особливостями правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, необхідність проведення переоцінки об'єкта оренди) тощо Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції звертається до висновків, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Інші доводи Скаржника Суд відхиляє, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та спрямовані на спонукання Верховного Суду до переоцінки їх висновків усупереч імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
В такий спосіб підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій у цій справі.
Висновки Верховного Суду
Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене та з огляду на непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузьмин Надії Богданівни на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузьмин Надії Богданівни на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2025 у справі № 914/2955/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко