08 серпня 2025 року
м. Київ
Справа № 910/15790/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 (за результатами перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову)
у справі за позовом Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH)
до: 1) Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. (Nobel Ilac Sanayii Ve Ticaret A.S.), 2) Міністерства охорони здоров'я України;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: Державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України»
про захист порушеного права інтелектуальної власності на винахід
1. Стислий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
1.1. Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) (далі - Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. (Nobel Ilac Sanayii Ve Ticaret A.S.) (далі - Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С., відповідач-1) та Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ, відповідач-2), в якому просило:
- зобов'язати відповідача-1 припинити порушення прав інтелектуальної власності позивача на винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові» за патентом України № 73339;
- заборонити відповідачу-1 використовувати винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові» за патентом України № 73339 та посягати на права позивача на винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові» за патентом України № 73339, в тому числі, шляхом подачі заяв про реєстрацію лікарського засобу із використанням цього винаходу, виготовлення продуктів (лікарських засобів) із застосуванням зазначеного винаходу, застосування таких продуктів (лікарських засобів), пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продажу, імпорту (ввезення) та іншого введення продуктів (лікарських засобів) в цивільний оборот або їх зберігання в зазначених цілях;
- заборонити МОЗ реєструвати лікарські засоби під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), подані на реєстрацію Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. 21.06.2023.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є володільцем патенту України № 73339 на винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові», відомості про який опубліковано в Бюлетені № 7 від 15.07.2005 року. Винахід за патентом України № 73339 використовується позивачем та пов'язаним з ним особами при виробництві та продажу лікарського засобу «Ксарелто» (Хаrelto), діючою речовиною якого є «ривароксабан» (Rivaroxaban). Позивачу стало відомо, що 21.06.2023 Державним підприємством «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України» (далі - Центр, третя особа) прийнято до розгляду заяву відповідача-1 про реєстрацію лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»). Позивач має усі підстави вважати, що їх діючою речовиною є сполука, тотожна з композицією, яка захищена патентом України № 73339 на винахід. Зазначені вище обставини свідчать про порушення відповідачем-1 прав інтелектуальної власності позивача на винахід.
1.3. Позивач 17.10.2023 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якому просив суд:
- заборонити Центру видавати висновки та рекомендації щодо державної реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданого на реєстрацію відповідачем-1 21.06.2023;
- заборонити Центру на підставі заяви відповідача-1 чи інших уповноважених осіб вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданих на реєстрацію відповідачем-1 21.06.2023.
2. Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 задоволено заяву позивача про забезпечення позову; заборонено Центру видавати висновки та рекомендації щодо державної реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданого на реєстрацію компанією Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. 21.06.2023; заборонено Центру на підставі заяви компанії Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. чи інших уповноважених осіб вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданих на реєстрацію компанією Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. 21.06.2023.
2.2. Центр 27.01.2025 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову.
2.3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.01.2025 відмовив у задоволенні заяви Центру №193/12-25 від 23.01.2025 про скасування заходів забезпечення позову у цій справі.
3. Стислий виклад оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.05.2025 (колегія суддів: Сотніков С. В., Остапенко О. М., Отрюх Б. В.), задовольнив апеляційну скаргу Центру; скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/15790/23; прийняв нове рішення про задоволення заяви Центру; скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі №910/15790/23; стягнув з позивача на користь Центру 3028 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Стислий виклад вимог касаційної скарги
4.1. Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати повністю постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі №910/15790/23 за результатами розгляду апеляційної скарги Центру, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/15790/23 залишити без змін.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5.2. В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначив, що оскаржувана постанова прийнята апеляційним судом з наданням неправильної оцінки запереченням та обставинам, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог; з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 136, 137, 145 ГПК України; із застосуванням норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 16.10.2019 у справі №904/2285/19, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 30.06.2022 у справі №911/3616/21 (911/184/22), від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22, від 22.01.2021 у справі №910/5550/19, від 13.01.2021 у справі №910/9855/20, від 05.11.2020 у справі №910/7181/20, №910/8703/24 від 17.04.2025, №910/6863/24 від 17.04.2025 при розгляді питань, пов'язаних із забезпеченням позову у справах з немайновими вимогами.
5.3. На думку скаржника, в оскаржуваній постанові Північний апеляційний господарський суд допустив суто формальний підхід до застосування норм ГПК України, якими регулюється питання забезпечення позову, та в повній мірі не врахував специфіку спору як такого, що направлений на захист права інтелектуальної власності. У цьому спорі вбачається необхідність застосування особливого підходу до процедур забезпечення позову в тій мірі, яка необхідна для гарантування недопущення унеможливлення подальшого захисту прав позивача.
5.4. Скасування Північним апеляційним господарським судом заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 фактично позбавило позивача забезпечити можливість виконання основної мети інституту забезпечення позову - гарантувати ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.
6. Позиція інших учасників справи
6.1. Від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Від відповідача-2 та третьої особи відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.3. У зв'язку з відпусткою судді Булгакової І. В. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025, який наявний в матеріалах справи.
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, якою визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
8.2. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
8.3. Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
8.4. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
8.5. У країнах Європейського Союзу вважається цілком виправданою і є загальноприйнятою практикою застосування процесуальних фільтрів. В Європейському Союзі переважає підхід, згідно з яким, спір має бути вирішено в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція виправляє допущені помилки, а касаційна - розглядає лише фундаментальні питання.
8.6. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 зазначила про те, що діюче законодавство передбачає щонайменше один перегляд судового рішення щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору (пункти 3, 4 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України). А у постанові від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що наведений у частині першій статті 255 ГПК України перелік судових рішень не є вичерпним. Близька за змістом позиція в розумінні зазначеного підходу підтримана також Верховним Судом у постанові від 13.04.2022 у справі № 926/2938/21.
8.7. Предметом касаційного перегляду є постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі № 910/15790/23, прийнята за результатами перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 (про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову), якою скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/15790/23.
8.8. Перед Верховним Судом поставлено питання перевірки доводів касаційної скарги щодо правильності застосування апеляційним судом норм процесуального права (див. пункти 5.2 - 5.4 цієї постанови) при прийнятті оскаржуваного судового рішення.
8.9. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.
8.10. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
8.11. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
8.12. Верховний Суд зазначає про те, що порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований нормами статей 136, 137, 140 ГПК України.
8.13. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
8.14. Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
8.15. При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
8.16. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
8.17. Порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову встановлено статтею 145 ГПК України.
8.18. Відповідно до частин 1, 4 статті 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
8.19. Отже, забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом ухвалення процесуального рішення - ухвали.
8.20. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
8.21. Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 15.08.2019 із справи № 15/155-б.
8.22. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Центру видавати висновки та рекомендації щодо державної реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданого на реєстрацію компанією Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. 21.06.2023 та шляхом заборони Центру на підставі заяви компанії Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. чи інших уповноважених осіб вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів лікарського засобу під торговою назвою «воксабан 10, воксабан 15, воксабан 20» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданих на реєстрацію компанією Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.С. 21.06.2023.
8.23. Центр в порядку статті 145 ГПК України звернувся до суду першої інстанції із заявою про скасування заходів забезпечення позову.
8.24. В обґрунтування заяви про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 заявник зазначив про те, що висновки Центру не носять обов'язкового характеру для МОЗ, на МОЗ не покладено обов'язку в разі отримання негативного або позитивного висновку Центру здійснити державну реєстрацію, перереєстрацію, внесення змін до реєстраційних матеріалів або відмовити у державній реєстрації, у перереєстрації, внесенні змін до реєстраційних матеріалів на лікарський засіб. У Центра відсутні повноваження вносити зміни до реєстраційних матеріалів лікарських засобів. В підтвердження своєї позиції Центр посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2024 у справі № 640/12792/19.
8.25. Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.01.2025 у цій справі відмовив у задоволенні заяви Центру про скасування заходів забезпечення позову.
8.26. Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції врахував, що вжиття заходів забезпечення позову у сфері інтелектуальної власності, пов'язується, насамперед, з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 року у справі № 910/15790/23, оскільки Центром не доведено існування обставин, які в розумінні статті 145 ГПК України можуть бути підставами для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.
8.27. Водночас апеляційний суд з висновками суду першої інстанції не погодився, скасував ухвалу суду першої інстанції та прийняв нове рішення про задоволення заяви Центру про скасування заходів забезпечення позову, скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі №910/15790/23.
8.28. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що реєстрація лікарського засобу значно ускладнить виконання рішення суду про задоволення позову, оскільки така реєстрація буде наслідком введення в цивільний оборот лікарського засобу, у якому використано винахід, захищений патентом, та на захист якого подано цей позов. Втім належить враховувати, що вжиття заходів забезпечення позову та як наслідок введення певних обмежень в діяльності державного органу або іншої особи, в даному випадку державного підприємства, не повинні впливати на охоронювані законом інтереси зобов'язаної особи.
8.29. Апеляційний суд виходив з того, що процедура проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби та процедура здійснення державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, регулюється Порядком проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженим наказом МОЗ від 26.08.2005 № 426 та Порядком державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 року № 376. На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що до повноважень Центру належить проведення експертизи реєстраційних матеріалів, за результатами якої складаються вмотивовані висновки про можливість (або неможливість) реєстрації лікарських засобів. Такі експертні роботи виконуються Центром за плату.
8.30. За висновками апеляційного суду, на відміну від актів самого МОЗ, висновки Центру не носять для учасників правовідносин обов'язкового характеру, а лише є передумовою для прийняття відповідного рішення МОЗ щодо реєстрації чи не реєстрації лікарського засобу. Центр лише здійснює експертизу наданих заявником матеріалів та надає відповідні обґрунтовані рекомендації МОЗ. Надання висновків Центром не може мати наслідком порушення прав учасників правовідносин і ускладнити виконання рішення у разі задоволення позову, оскільки тільки рішення МОЗ України, яке ґрунтується на цих висновках, створює для осіб певні права та обов'язки. Центр має матеріальний інтерес в отриманні плати за результатами виконаних експертних робіт. Втім, заборонами вжитими, на забезпечення позову суд, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду, фактично обмежив підприємницьку діяльність Центру по проведенню експертизи реєстраційних матеріалів, що порушує охоронювані законом інтереси на отримання прибутку від провадження своєї основної діяльності.
8.31. Крім того, апеляційний суд зазначив, що з норм розділу VI Порядку № 426 вбачається, що Центр не наділений повноваженнями щодо внесення змін до реєстраційних матеріалів на лікарський засіб. Функція Центру полягає, зокрема, у проведенні експертизи матеріалів про внесення змін до матеріалів реєстраційного досьє на лікарський засіб, за результатами якого саме МОЗ, а не Центр, приймає відповідне рішення. Тобто, до компетенції Центру не входить вчинення дій, які заборонені вчиняти відповідно вжитих заходів забезпечення - заборонити вносити зміни до реєстраційних матеріалів лікарського засобу. При цьому, відповідні заходи стосовно МОЗ позивачем не заявлялися, а судом не вживалися.
8.32. Отже, за висновками апеляційного суду, наведені обставини та норми чинного законодавства не були в повному обсязі враховані місцевим господарським судом при розгляді заяви Центру про скасування заходів забезпечення позову.
8.33. Водночас Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на те, що скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд не врахував, що вжиті заходи забезпечення позову співвідносяться із заявленими позивачем вимогами (адже видача висновків та рекомендацій Центру щодо державної реєстрації лікарського засобу фактично є частиною загальної процедури введення лікарського засобу в цивільний обіг та передумовою здійснення реєстрації лікарського засобу), а, отже, існує конкретний зв'язок між цими заходами і предметом позову; наявні обставини свідчать про те, що ці заходи забезпечення позову спрямовані на зупинення ймовірного порушення прав позивача на відповідний об'єкт інтелектуальної власності, за захистом яких (прав) він і звернувся до суду.
8.34. Передбачена процесуальним законом заборона особі вчиняти певні дії не є втручанням у повноваження Центру, а виступає як обґрунтоване обмеження його дій виключно з метою забезпечення виконання судового рішення (в разі задоволення позовних вимог), причому судом першої інстанції з'ясовано, що невжиття відповідних заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав.
8.35. Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1915/18, від 19.02.2021 у справі № 910/14116/20, від 09.07.2021 у справі № 910/6825/20, від 16.07.2021 у справі № 910/19065/20, від 12.08.2021 у справі № 910/10855/20, в яких розглядалося питання вжиття заходів забезпечення позову (зокрема шляхом заборони Центру видавати висновок про рекомендацію до реєстрації лікарського засобу) у справах, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності на винаходи.
8.36. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
8.37. Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду необхідність у застосуванні певних способів захисту у сфері інтелектуальної власності, як і вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на специфіку правовідносин пов'язується, насамперед, з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності, що не враховано у розгляді заяви позивача судом апеляційної інстанції.
8.38. Відповідно до статті 41 Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності (ТРІПС) передбачено зобов'язання членів гарантувати, що примусові процедури, як визначено в цій частині, що їхнє законодавство передбачає, що дозволяють ефективні заходи проти будь-якої дії, що порушує права інтелектуальної власності, що підлягають під цю Угоду, зокрема швидкі заходи, спрямовані на недопущення порушень, та заходи, що стримують від подальших порушень. Ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар'єрів для законної торгівлі та забезпечити гарантії проти їх зловживання.
8.39. Крім того, Суд враховує і те, що у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 зі справи № 910/10855/20 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що подання документів для державної реєстрації лікарського засобу та/або отримання державної реєстрації лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать іншій особі (позивачу), є достатнім свідченням створення передумов для введення лікарського засобу в цивільний оборот, що є порушенням права інтелектуальної власності позивача, як володільця патенту.
8.40. Таким чином, з огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що саме суд першої інстанції, врахувавши специфіку спірних правовідносин, правильно застосував положення статей 145 ГПК України та дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Центру про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 року у справі №910/15790/23, оскільки Центром не доведено існування обставин, які в розумінні статті 145 ГПК України можуть бути підставами для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.
8.41. Верховний Суд звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і скасовуються (можуть бути скасовані) в порядку, визначеному статтею 145 ГПК України. За клопотанням учасника справи суд також може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (частина перша статті 143 ГПК України).
8.42. Зазначене є додатковою гарантією прав учасника, який за умови виникнення, зміни та / або припинення певних обставин, вправі звернутися до суду та поставити на вирішення питання про скасування (чи заміну) відповідного заходу забезпечення позову.
8.43. У цій справі ухвала суду першої інстанції про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову постановлена за результатами розгляду заяви третьої особи, тобто саме на заявника покладається тягар доведення необхідності здійснення судом такого скасування.
8.44. Суд першої інстанції надав оцінку заяві третьої особи, якою він обґрунтовує необхідність у скасуванні заходів забезпечення через конструкцію застосування статті 145 ГПК України, та дійшов висновку щодо не доведення існування обставин, які в розуміння статті 145 ГПК України можуть бути підставами для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023.
8.45. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду помилково вдався до дослідження та надання оцінки обставинам, які надано судом при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, що за своєю суттю є запереченнями щодо застосування даних забезпечувальних заходів та не можуть виступати в якості вмотивованої підстави для скасування вже існуючих заходів забезпечення позову, а зумовлюють надання судом правової оцінки вказаної ухвали, яка набрала законної сили.
8.46. Суд зазначає, що під час розгляду клопотання/заяви про скасування заходів забезпечення позову суд не оцінює законність та правомірність вжиття таких заходів забезпечення позову (як було здійснено судом апеляційної інстанції в цій справі), а лише з'ясовує, чи потреба у забезпеченні позову відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
8.47. Застосування конструкції скасування заходів забезпечення позову дозволяють вчасно реагувати на зміну чи припинення певних обставин, сприяючи захисту прав учасників процесу, однак не передбачає перегляду відповідної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову на предмет її правомірності.
8.48. Отже, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам процесуального закону, а саме статтям 136, 137, 145 ГПК України, і тому підлягає скасуванню.
8.49. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
8.50. Доводи відповідача-1, викладені у відзиві на касаційну скаргу спростовуються викладеним у цій постанові.
8.51. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata"" можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.52. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 308 ГПК України).
9.2. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а тому касаційну скаргу позивача слід задовольнити, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 залишити без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі № 910/15790/23 - скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 30.01.2025 - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова