ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2025Справа № 904/6009/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг-Інвест» (52441, смт. Новопокровка, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Дружби, буд. 4; ідентифікаційний код 42665037)
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1; e-mail: info@minjust.gov.ru; ідентифікаційний код юридичної особи-відсутній)
про стягнення 31 875,00 доларів США
за участі представників сторін:
від позивача: Степанов Є.В.
від відповідача: не з'явився
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх. 5655/23 від 15.11.2023) про стягнення з Російської Федерації 31 875,00 доларів США майнової шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації позивач був вимушений зупинити технологічний процес вирощування соняшнику та пшениці озимої, що призвело до значних збитків у вигляді втрати біологічних активів (незавершене сільськогосподарське виробництво рослинництва на земельних ділянках).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" (вх.№6250/24 від 06.02.2024) про здійснення судового доручення про вручення процесуальних документів та зупинення провадження у справі, відкладено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 23.07.2024, зупинено провадження у справі №904/6009/23 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду, але не пізніше дня судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 поновлено провадження у справі №904/6009/23 з 23.07.2024.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (загальне позовне провадження).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2025 №904/6009/23 матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 31 875,00 доларів США передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи №904/6009/23 між суддями, вказану справу передано на розгляд судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 прийнято справу №904/6009/23 до свого провадження, розгляд справи по суті призначено на 13.08.2025.
25.07.2025 та 04.08.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" надійшла заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участі представників позивача.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 та від 05.08.2025 задоволено заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судове засідання 13.08.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не забезпечив явку уповноваженого представника.
При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
З огляду на викладене, єдиним можливим повідомленням відповідача про розгляд справи є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази на підтвердження повідомлення відповідача про призначені судові засідання шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті Судової влади України, слід дійти висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання у даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений ухвалою від 20.11.2023 строк не подав до суду відзив на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за його відсутності та за поданими позивачем в матеріали справи доказами.
У судовому засіданні 13.08.2025 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні 13.08.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Стронг-Інвест» зареєстроване як підприємство, що здійснює свою діяльність в галузі сільського господарства, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
За твердженнями позивача, у користуванні ТОВ «Стронг-Інвест» на праві строкової оренди знаходяться земельні ділянки сільськогосподарського призначення для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, зокрема на території Апостолівської міської об'єднаної територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області, що підтверджується Інформаційною довідкою № 318956681 від 27.12.2022.
Як вказує позивач, земельні ділянки загальною площею 328,5222 га, які розташовані в межах територій Апостолівської міської об'єднаної територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області територіальних громад, позивач використовував як поля №№, 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 для отримання сільгосппродукції (соняшнику). Та відповідно до технології вирощування соняшнику терміни сівби у даному випадку передбачався на кінець другої - початок третьої декади квітня 2022 року. Збір врожаю - початок вересня 2022 року.
За даними обортно-сальдових відомостей ТОВ «Стронг-Інвест» по рахунку 2311 станом на 14.04.2022 (до дати зупинки експлуатації земельних ресурсів) в розрізі полів №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 загальною площею 328,5222 га з метою подальшого отримання сільгосппродукції (соняшнику) фактично понесені витрати (виробнича собівартість) у розмірі 932 496,10 грн без ПДВ.
Як вказує позивач у позовній заяві, Апостолівська міська об'єднана територіальна громада фактично межує з Зеленодольською територіальною громадою Криворізького району Дніпропетровської області (яка відноситься до територій можливих бойових дій, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022) і постійно потерпає від артилерійських обстрілів з боку військ рф, що підтверджується численними публікаціями у засобах масової інформації.
А відтак, за доводами повивача, 17 квітня 2022 року через неможливість подальшого ведення польових робіт на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Апостолівської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області та використовуються ТОВ «Стронг-Інвест» як поля №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 загальною площею 328,5222 га, у зв'язку з тим, що вони розташовані поблизу районів проведення воєнних (бойових) дій та засміченні вибухонебезпечними предметами, наказом Директора ТОВ «Стронг-Інвест» № 1704/22 від 17.04.2022 «Про зупинення експлуатації земельних ресурсів», зупинена експлуатація земельних ресурсів, за переліком земельних ділянок, визначених в Додатку № 1 до даного Наказу. Вказаним наказом також створена комісія для збирання та фіксації вибухонебезпечних предметів на земельних ділянках.
Як вказує позивача, 17.04.2022 комісією проведено обстеження земельних ділянок, що призначались для посіву соняшника та які знаходяться на території Апостолівської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області загальною площею 328,5222 га (яка використовується як поля №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14). За результатами обстеження встановлено, що зазначені земельні ділянки пошкоджені вибухонебезпечними предметами та відносно цієї місцевості немає вичерпних документальних даних про відсутність на ній вибухонебезпечних предметів.
Також позивач зазначає, що за даними, наданими Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області на адвокатський запит, піротехнічним підрозділом здійснювалось знешкодження вибухонебезпечних предметів на земельних ділянках (орієнтовно) орендованих ТОВ «Стронг-Інвест» (які використовуються як поля №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14), що підтверджується відповідними Актами виконання робіт із знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів позовної заяви.
А відтак, за твердженнями позивача, у зв'язку із збройною агресією російської федерації ТОВ «Стронг-Інвест» було вимушено зупинити технологічний процес вирощування соняшнику та пшениці озимої, що призвело до значних збитків, у вигляді втрати біологічних активів (незавершене сільськогосподарське виробництво рослинництва на земельних ділянках) та стало підставою до подання вказаного позову до суду.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У відповідності до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Згідно зі ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Статтею 84 Цивільного кодексу України визначено, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).
Таким чином, у розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів позивач створений та здійснює свою господарську діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю; є підприємством, що здійснює свою діяльність в галузі сільського господарства, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Проте, військова агресія російської федерації проти України вплинула на реалізацію господарської діяльності позивача, отримання ним прибутку, що є меншим, ніж на який він розраховував у 2022 році, що свідчить на порушення його права як суб'єкта господарської діяльності.
З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння збитків ТОВ «Стронг-Інвест» є спором, пов'язаним зі здійсненням господарської діяльності позивача.
Разом з тим, позов ТОВ «Стронг-Інвест» пред'явлено до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, яка є юридичною особою даної країни, а спірні правовідносини є господарськими, розгляд яких віднесено до компетенції господарських судів України.
Так, відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
З огляду на наведене вище, та враховуючи ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2025 №904/6009/23, якою матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг-Інвест» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 31 875,00 доларів США передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва та приписи частини 6, 7 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, поданий на розгляд спір підсудний Господарському суду міста Києва.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Частинами 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Судом встановлено, що зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «Стронг-Інвест» визначило відповідачем державу - російську федерацію.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; рф - постановою Державної Думи РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російська федерація, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до пп. "ж" ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов'язки Сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з такого.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
У відповідності до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане, обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН № 182 від 16.03.2022 зобов'язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
У даній справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стронг-Інвест» є суб'єктом господарювання, зареєстрованим відповідно до законодавства України. Основним видом діяльності Товариства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
У користуванні ТОВ «Стронг-Інвест» на праві строкової оренди знаходяться земельні ділянки сільськогосподарського призначення для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, які розташовані, зокрема, на території Апостолівської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області, що підтверджується Інформаційною довідкою № 318956681 від 27.12.2022.
Згідно з обортно-сальдових відомостей ТОВ «Стронг-Інвест» по рахунку 2311 станом на 14.04.2022 (до дати зупинки експлуатації земельних ресурсів) в розрізі полів №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 загальною площею 328,5222 га з метою подальшого отримання сільгосппродукції (соняшнику) фактично понесені витрати (виробнича собівартість) у розмірі 932 496,10 грн без ПДВ.
Проте, у зв'язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/20221 було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і діє до теперішнього часу.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 (надалі - Перелік № 309), Зеленодольська міська територіальна громада Криворізького району Дніпропетровської області з 24.02.2022 відноситься до територій можливих бойових дій.
При цьому, Апостолівська та Зеленодольська територіальні громади Криворізького району Дніпропетровської області, перебувають під постійними артилерійськими обстрілами з боку загарбницьких військ російської федерації, що підтверджують, зокрема, численні публікації у засобах масової інформації.
За таких обставин, 17 квітня 2022 року через неможливість подальшого ведення польових робіт на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Апостолівської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області, а саме, поля №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 загальною площею 328,5222 га у зв'язку з тим, що вони розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій та засмічені вибухонебезпечними предметами, Наказом Директора ТОВ «Стронг-Інвест» № 1704/22 від 17.04.2022 «Про зупинення експлуатації земельних ресурсів», зупинена експлуатація земельних ресурсів, за переліком земельних ділянок, визначених в Додатку № 1 до даного Наказу. Вказаним наказом також створена комісія для збирання та фіксації вибухонебезпечних предметів на земельних ділянках.
Комісією ТОВ «Стронг-Інвест» проведено обстеження земельних ділянок, що призначались для посіву соняшника та які знаходяться на території Апостолівської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області загальною площею 328,5222 га (яка використовується як поля №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14). За результатами обстеження встановлено, що зазначені земельні ділянки пошкоджені вибухонебезпечними предметами та відносно цієї місцевості немає вичерпних документальних даних про відсутність на ній вибухонебезпечних предметів.
У матеріалах справи наявний лист Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області від 19.09.2022 № 1405 щодо надання відповіді на адвокатський запит, яким повідомлено, що піротехнічним підрозділом здійснювалось знешкодження вибухонебезпечних предметів на земельних ділянках (орієнтовно) ТОВ «Стронг-Інвест» (які використовуються як поля №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14), що підтверджується відповідними Актами виконання робіт із знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів, а саме: Акт № 266 від 07.07.2022 - виявлено 2 вибухонебезпечних предмети; Акт № 267 від 07.07.2022 - виявлено 17 вибухонебезпечних предметів; Акт №268 від 08.07.2022 - виявлено 68 вибухонебезпечних предметів; Акт № 282 від 13.07.2022 - виявлено 2 вибухонебезпечних предмети; Акт № 283 від 13.07.2022 - виявлено 2 вибухонебезпечних предмети; Акт № 285 від 14.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 286 від 14.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 292 від 15.07.2022 - виявлено 28 вибухонебезпечних предметів; Акт № 297 від 17.07.2022 - виявлено 12 вибухонебезпечних предметів; Акт № 299 від 18.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 300 від 18.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 303 від 19.07.2022 - виявлено 3 вибухонебезпечних предмети; Акт № 304 від 19.07.2022 - виявлено 2 вибухонебезпечних предмети; Акт № 305 від 19.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 308 від 20.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 308 від 20.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 312 від 21.07.2022 - виявлено 2 вибухонебезпечних предмети; Акт № 313 від 21.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет; Акт № 318 від 22.07.2022 - виявлено 1 вибухонебезпечний предмет;
Таким чином, у зв'язку із збройною агресією російської федерації ТОВ «Стронг-Інвест» було вимушено зупинити технологічний процес вирощування соняшнику та пшениці озимої, що призвело до значних збитків, у вигляді втрати біологічних активів (незавершене сільськогосподарське виробництво рослинництва на земельних ділянках).
Факт збройної агресії російської федерації проти України та регулярних ракетних атак території України є загальновідомими обставинами, які не потребують доказування в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (надалі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 додатку до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326 "Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації", оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Так, з метою визначення розміру реальних збитків та упущеної вимоги (у вартісному виразі), завданих ТОВ «Стронг-Інвест» внаслідок втрати у зв'язку із збройною агресією російської федерації біологічних активів (незавершене сільськогосподарське виробництво рослинництва на земельних ділянках), позивачем було укладено з суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Жировим Андрієм Костянтиновичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 35/2023 від 19.01.2023) Договір на проведення оцінки розміру реальних збитків та упущеної вигоди № 1-11/05 від 11.05.2023.
На виконання цього договору Фізичною особою-підприємцем Жировим Андрієм Костянтиновичем було проведено оцінку завданих ТОВ «Стронг-Інвест» збитків, за результати якої: Реальні збитки склали 31 875,00 доларів США (1 165 624 грн), згідно зі Звітом про оцінку збитків № 1-11/05.5 від « 22» червня 2023 року, розмір реальних збитків (у вартісному виразі), завданих юридичній особі ТОВ «Стронг-Інвест» внаслідок зупинення експлуатації земельних ресурсів у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації на земельних ділянках загальною площею 328,5222 га в кількості та складі згідно Додатку № 3 до Договору на проведення оцінки розміру реальних збитків та упущеної вигоди № 1-11/05 від 11.05.2023), з урахуванням округлення, станом на 20.06.2023 складає без врахування ПДВ: 31 875,00 (тридцять одна тисяча вісімсот сімдесят п'ять) доларів США або 1 165 624 грн (один мільйон сто шістдесят п'ять тисяч шістсот двадцять чотири) гривень.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;
- вину заподіювача шкоди.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Так, неправомірність дій відповідача полягали у початку бойових дій на території України, внаслідок яких землі Апостолівської територіальних громад Криворізького району Дніпропетровської області, на яких знаходяться земельні ділянки, що використовувались для господарської діяльності ТОВ «Стронг-Інвест», засмічені вибуховими предметами.
Внаслідок протиправних дій відповідача, позивачу було завдано збитки у загальному розмірі 31 875,00 дол. США, що підтверджується Звітом про оцінку збитків № 1-11/05.5 від 22 червня 2023 року.
Оцінивши вказаний звіт суд вважає його належним та достовірним доказом розміру завданих позивачу збитків, заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації проти України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено а судом встановлено - заподіяння шкоди ТОВ «Стронг-Інвест», діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення шкоди у встановленій судом сумі, завданої позивачу внаслідок збройного вторгнення російської федерації, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
При цьому держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Як вже зазначалось, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг-Інвест» (52441, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Новопокровка, вул. Дружби, буд. 4; ідентифікаційний код 42665037) збитки у розмірі 31 875 доларів США.
3. Стягнути з Держави Російська Федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 17 484 грн 36 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 14.08.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин