ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2025Справа № 910/3103/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Натан Констракшн» вулиця Київський шлях, будинок 14, кабінет 405, Київська обл., місто Бориспіль, 08303,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" вулиця Олеся Гончара, будинок 41 ЛІТ "А", офіс 310, місто Київ, 01054
про стягнення 202 075,55 грн.
Представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Натан Констракшн» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про стягнення 202 075,55 грн., а саме 155 891,43 грн. основного боргу, 27 829,37 грн. штрафних санкцій (пені), 3 166,23 грн. процентів річних, 15 098,52 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору транспортно-експедиторського обслуговування № 2212/1-2023/ТЕО від 22.12.2023 року в частині оплати наданих за Договором послуг згідно умов договору, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 09.04.2025 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.04.2025 року надійшла заява б/н від 08.04.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3103/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/3103/25 від 13.05.2025 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 14.05.2022 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.05.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що 22 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАТАН КОНСТРАКШН» (позивач у справі, експедитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (відповідач у справі, клієнт за договором) укладено Договір № 2212/1-2023/ТЕО транспортно-експедиторського обслуговування (далі - Договір), за яким Клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов'язки від свого імені та за рахунок Клієнта виконати доручення щодо здійснення транспортного експедирування вантажів Клієнта залізничним рухомим складом в межах України та/або на імпорт/експорт.
Розділами 2 - 10 Договору сторони погодили предмет договору, права та обов'язки сторін, вартість послуг та порядок розрахунків, відповідальність за договором, конфіденційність, форс-мажор, законодавство та порядок розгляду спорів, інші умови тощо.
Відповідно до п. 10.6 Договору сторони домовилися про застосування електронного обміну кореспонденцією. Для цього використовуються електронні адреси Клієнта та Експедитора. Будь-яке повідомлення Експедитору, відправлене Клієнтом на зазначену електронну пошту, вважається належним письмовим повідомленням за Договором з моменту його відправлення.
Сторони, керуючись взаємною згодою та чинним законодавством України про електроні довірчі послуги та електронний цифровий підпис (ЕЦП), домовились, що в процесі обміну документацією можуть надавати/отримувати, використовувати в роботі будь-які документи/копії документів в електронній формі, засвідчені ЕЦП. Обмін документацією із використанням ЕЦП відбувається за допомогою засобів електронного підпису та печатки із заповненням усіх необхідних реквізитів документів і накладанням ЕЦП уповноваженої особи. Електронний документообіг здійснюється з використанням таких сервісів, як: «M.E.Doc», «Вчасно» та іншого програмного забезпечення, яке визначене сторонами на власний розсуд та відповідає вимогам чинного законодавства (п. 10.7. Договору).
Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).
Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписано представниками сторін в електронній формі із застосуванням кваліфікованих електронних підписів 22.12.2023 року, що підтверджується відповідним звітом перевірки електронних підписів у сервісі «Вчасно», у зв'язку з чим суд доходить висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджуються обставини укладення такого Договору транспортно-експедиторського обслуговування сторонами.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до п. 10.1 Договору строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами та дійсний до 31.12.2024 року.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.
Як визначено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Відповідно до п. 5.1. - 5.2. Договору, замовленням Клієнта на надання послуг, передбачених цим Договором, є направлена електронною поштою Заявка Клієнта, засвідчена підписом уповноваженої особи Клієнта та скріплена печаткою Клієнта (за наявності). Клієнт зобов'язується направити на поштову адресу Експедитора оригінал відповідної Заявки у строк та в порядку, що передбачені цим Договором. Замовлення вважається прийнятим Експедитором до виконання з моменту отримання Клієнтом сканкопії підписаної Експедитором Заявки за наявності складеного Сторонами додатку до даного Договору щодо погодження умов та вартості організації конкретного перевезення.
Підтвердженням погодження замовлення Клієнта є направлення Експедитором Клієнту електронною поштою рахунку, який Клієнт зобов'язується сплатити відповідно до умов Договору (п.5.3 Договору).
Відповідно до п. 2.2. Договору Клієнт зобов'язується прийняти та оплачувати надані Послуги в сумі, узгодженій сторонами в Заявці. В суму доручення включено витрати Експедитора на виконання Заявки Клієнта, а також його винагороду.
Відповідно до п. 4.3. Договору вартість послуги погоджується сторонами в Додатковій угоді. В суму доручення включено витрати на виконання доручення Клієнта, в тому числі послуги охорони, якщо такі були замовлені, а також плата Експедитору з урахуванням ПДВ. За фактом виконання доручення сторони підписують Акт виконаних робіт.
Так, матеріалах справи наявні копії укладених між сторонами відповідно до п.4.3 Договору Додаткових угод №№ 1-11 до нього, якими сторони погодили зміст, обсяг та вартість послуг з організації транспортного - експедиторського обслуговування з перевезення вантажів.
При цьому суд зазначає, що обставини реалізації сторонами правовідносин згідно Додаткових угод №№ 1-10 не входять до предмету доказування у даній справі, позаяк позовні вимоги позивача ґрунтуються виключно на Додатковій угоді № 11 від 24.07.2024 року до Договору.
Зокрема, умовами п. 1 Додаткової угоди № 11 від 24.07.2024 року до Договору сторони погодили, що Клієнт доручає, а Експедитор зобов'язується виконати роботу з відвантаження, оформлення і доставки з пункту відправлення на станцію призначення залізничним транспортом, наступного вантажу згідно заявки Клієнта, а саме: 13 вагонів пшениці вагою 897,000 тонн, зі станції відправлення Ярмолинці (333702) до станції призначення Чорноморськ - порт - експорт (402103), договірна ціна комплексного транспортно-експедиторського обслуговування з перевезення вказаного вантажу становить 675,00 грн/т (в т.ч. ПДВ), загальна сума наданих послуг попередньо становить 605475,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Згідно змісту п. 1 Додаткової угоди № 11 від 24.07.2024 року до Договору у вартість комплексного транспортно-експедиторського обслуговування входить: подача вагонів до місця навантаження; оплата залізничного тарифу; користування вагонами на шляху прямування; винагорода експедитора.
У ціну комплексного транспортно-експедиторського обслуговування не входить вартість зберігання і навантаження товару на елеваторі, робота тепловозу та інші послуги на елеваторі. Додаткові витрати понесені Експедитором при виконанні заявки Клієнта будуть враховані у акті виконаних робіт.
У зв'язку із ситуацією, яка склалась в Україні, а саме з 24 лютого 2022 року військової агресії РФ проти України, що стало підставою введення військового стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022р. № 64/2022 «Про введення військового стану в Україні», Експедитор не несе відповідальність за обставини які можуть бути спричинені військовим станом. Всі ризики втрати вантажу перевезення на відповідальності Клієнта.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 11 від 24.07.2024 року до Договору Клієнт зобов'язаний дотримуватись термінів (початок та кінець) навантаження і відправки вагонів на станцію призначення, що становить не більше 48 (сорока восьми) годин. З моменту прибуття навантажених вагонів на станцію призначення забезпечити не більше ніж за 48 (сорок вісім) годин розвантаження та відправлення вагонів до наступної станції навантаження або іншої станції визначеної Експедитором. У разі порушення зазначених термінів Клієнт має компенсувати усі додаткові витрати Експедитора, пов'язані з даним порушенням, а саме 700 грн. за добу за кожен вагон.
Відповідно до п. 3.2.9 Договору Клієнт зобов'язується надані Експедитором вагони використовувати для перевезень вантажів тільки в напрямках вказаних та погоджених в Заявках, а також відповідно до встановлених норм вантажопідйомності та місткості .
Клієнт зобов'язується забезпечити своєчасне завантаження Вантажу в надані Вагони, також нормативне перебування вагонів наданих Експедитором під вантажними операціями на станції відправлення/призначення. Нормативний термін перебування вагонів під вантажними операціями складає 2 (два) дня, якщо інше не погоджено в Заявці або в Додатках до діючого договору. Клієнт повинен компенсувати Експедитору всі додаткові витрати та збори в повній мірі за надлишковий час (п. 3.2.10.Договору).
Відповідно до п. 3.2.20 Договору протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання від Експедитора Акту надання послуг, звіту та оригіналу Заявки до нього Клієнт зобов'язується їх розглянути, підписати і один примірник підписаного Акту надання послуг та звіту до нього разом з оригіналом Заявки повернути Експедитору. У разі наявності обґрунтованих зауважень, підписати відповідний Акт надання послуг та звіт до нього із зауваженнями і повернути їх Експедитору у вказаний строк разом з оригіналом Заявки.
У разі відсутності письмових зауважень Клієнта до Акту надання послуг та/або звіту до нього після закінчення 10 (десяти) робочих днів з дати отримання ним відповідного Акту надання послуг та звіту до нього, Акт надання послуг та/або звіт до нього вважаються прийнятими Клієнтом, а послуги обумовлені в них наданими Експедитором в повному обсязі, належним чином відповідно до вимог Клієнта та підлягають сплаті Клієнтом Експедитору.
Якщо Клієнт відмовляється підписати Акт надання послуг та/або звіт до нього, не надаючи при цьому Експедитору мотивованих зауважень в письмовому вигляді, Акт надання послуг та звіт до нього, підписані Експедитором в односторонньому порядку є підставою для сплати Клієнтом наданих йому послуг у повному обсязі, а також підтвердженням того, що обумовлені у Акті надання послуг та звіті до нього послуги надані Експедитором Клієнту належним чином відповідно до його вимог.
Датою надання послуг за цим Договором є дата складання Акту виконаних робіт (п. 4.6 Договору).
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов Договору та Додаткових угод №№ 1-11 до Договору експедитором надано відповідачу (клієнту) послуги на загальну суму 4 177 367,06 грн., що підтверджується підписаними електронними цифровими підписами актами виконаних робіт, а саме: № 6 від 11.01.2024 на суму 1 373 206,54 грн., №21 від 11.01.2024 на суму 258 815,41 грн., №137 від 04.03.2024 на суму 60 615,00 грн., №202 від 03.04.2024 на суму 274 104,00 грн., №213 від 10.04.2024 на суму 384 750,00 грн., №228 від 15.04.2024 на суму 222 588,00 грн., №236 від 16.04.2024 на суму 56 133,00 грн., №237 від 16.04.2024 на суму 56 659,50 грн., №245 від 22.04.2024 на суму 109 026,00 грн., №254 від 24.04.2024 на суму 382 117,50 грн., №328 від 29.05.2024 на суму 51 882,60 грн., №357 від 11.06.2024 на суму 104 378,93 грн., №394 від 24.07.2024 на суму 50 752,80 грн., №427 від 31.07.2024 на суму 3 284,00 грн., №430 від 07.08.2024 на суму 209 052,56 грн., №431 від 07.08.2024 на суму 235 422,64 грн., зокрема, №435 від 09.08.2024 на суму 344 578,58 грн., до складу наданих послуг в якому включені комплексне транспортно- експедиторське обслуговування, в т.ч. винагороді експедитора, компенсація залізничним послуг, користування вагонами понаднормово тощо.
За змістом вказаних актів виконаних робіт, які підписані представниками експедитора та клієнта без зауважень, замовник заперечень по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) згідно Договору не має.
В свою чергу суд зазначає, що за змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно статей 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентують Правила експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерство інфраструктури України від 29.01.2015 року №17, відповідно до пункту 1.1 яких Правила є обов'язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.
Пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.
Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Наразі, додатково факт надання транспортно - експедиційних послуг позивачем згідно умов Договору та Додаткової угоди № 11 підтверджується також відповідними залізничними накладними, зокрема, №№ 33244161, 33244153, згідно яких вантажовідправником ТОВ «Натан Коснтракшн» зі станції відправлення Ярмолинці Південно - Західної залізниці на станцію призначення Чорноморськ - Порт-експорт, вантажоодержувач - ТОВ «СП Рисоіл Термінал» здійснено відправлення вантажу, належного ТОВ «ВВТ Груп» - пшениці, в 6 вагонах.
При цьому нарахування позивачем комплексного транспортного-експедиторського обслуговування здійснено на підставі п. 2.2., 4.1. Договору та п. 1 Додаткової угоди № 11 від 24.07.2024 року, нарахування користування вагонами понаднормового здійснено позивачем на підставі п. 2 Додаткової угоди № 11 від 24.07.2024 року, а нарахування компенсації залізничних послуг на підставі п. 4.8. Договору.
Також позивачем на підтвердження додатково понесених витрат на подачу вагонів, оплату залізничного тарифу, плати за користування вагонами тощо надані відповідні відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу (форма ГУ- 46а), накопичувальні картки (форма ФДУ-92) та відомості плати за користування вагонами (форма ГУ-46).
Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надані позивачем залізничні накладні та акти виконаних робіт (транспортно-експедиційних послуг) є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації транспортно - експедиторського обслуговування, зміст яких дає суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.
При цьому, як вбачається із наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації транспортно - експедиторського обслуговування з боку відповідача як замовника відсутні.
Факт надання позивачем послуг з організації транспортно - експедиторського обслуговування за вказаними Додатковими угодами відповідачем не заперечувався.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації транспортно - експедиторського обслуговування, обумовлених Додатковими угодами в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.
Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до п. 4.1. Договору Клієнт здійснює попередню оплату у розмірі 80% від заявленого обсягу перевезення у Заявці або Партії шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п'яти) банківських днів, але не пізніше ніж за 1 (одного) дня до дати запланованого оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на навантажений рейс/дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на підсил вагону (за наявності підсилу), якщо інше не узгоджено в Заявці. 20 % оплачується протягом 3-х банківських днів після підписання Сторонами акту виконаних робіт. При цьому, остаточний розрахунок здійснюється за фактично надані послуги.
У відповідності до п. 4.8. Договору у разі виникнення у Експедитора додаткових витрат, оплати неустойок або здійснення інших платежів в інтересах Клієнта та/або з вини Клієнта і пов'язаних з виконанням цього Договору, в тому числі у разі перевищення об'єму фактично організованого перевезення, запланованого та оплаченого Клієнтом, Експедитор пред'являє до оплати Клієнтові факсом або електронною поштою рахунок, що підлягає оплаті Клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його пред'явлення до оплати.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату послуг за Договором, зокрема: № 359 від 22.12.2023 року, № 83 від 19.02.2024 року, № 148 від 20.03.2024 року, № 213 від 02.04.2024 року, № 176 від 03.04.2024 року, № 203 від 05.04.2024 року, № 316 від 23.05.2024 року, № 330 від 29.05.2024 року, № 388 від 15.07.2024 року, № 416 від 25.07.2024 року, № 409 від 22.07.2024 року, № 413 від 24.07.2024 року, № 481 від 09.08.2024 року, № 481 від 09.08.2024 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на підставі отриманих від позивача рахунків відповідачем було здійснено часткову оплату наданих позивачем послуг з організації транспортно - експедиторського обслуговування в сумі 4 021 385,63 грн., що підтверджується наданими позивачем платіжними інструкціями: №146 від 27.12.2023 на суму 685 874,00 грн., №1 від 03.01.2024 на суму 619 743,56 грн., №301 від 26.02.2024 на суму 48 492,00 грн., №406 від 26.03.2024 на суму 263 250,00 грн., №491 від 22.04.2024 на суму 11 947,50 грн., №490 від 22.04.2024 на суму 267 300,00 грн., №539 від 17.05.2024 на суму 10 854,00 грн., №540 від 17.05.2024 на суму 230 000,00 грн., №538 від 17.05.2024 на суму 12 123,00 грн., №558 від 21.05.2024 на суму 300 000,00 грн., №570 від 22.05.2024 на суму 200 000,00 грн., №584 від 28.05.2024 на суму 126 404,39 грн., №585 від 28.05.2024 на суму 100 480,00 грн., №71 від 31.05.2024 на суму 200 000,00 грн., №647 від 21.06.2024 на суму 120 000,00 грн., №690 від 16.07.2024 на суму 39 442,18 грн., №723 від 30.07.2024 на суму 293 760,00 грн., №739 від 01.08.2024 на суму 190 620,00 грн., №828 від 13.09.2024 на суму 121 095,00 грн., №778 від 11.10.2024 на суму 64 750,00 грн., №779 від 11.10.2024 на суму 115 250,00 грн.
Факт оплати підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечувався.
Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.
При цьому, за висновками суду, факт зазначення відповідачем в призначенні платежів при здійсненні оплат за спірним Договором реквізитів виставлених позивачем рахунків додатково підтверджує як факт отримання клієнтом передбачених умовами Договору документів на підтвердження виконання позивачем перевезень, так і прийняття вказаних послуг ТОВ «ВВТ ГРУП».
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання послуг, так і факт прийняття відповідачем у позивача послуг, є акт виконаних робіт, який має бути сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість, види та обсяги наданих послуг.
Таким чином, підписання та узгодження відповідачем Актів виконаних робіт, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підтвердженням надання позивачем послуг та прийняття їх відповідачем.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань, обумовлених Договором, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати позивачу наданих ним послуг в обсязі, визначеному Договором та Актами виконаних робіт.
Проте, як зазначено позивачем та встановлено судом, станом на дату розгляду справи по суті з урахуванням здійснених оплат в загальній сумі 4 021 385,63 грн.,в тому числі за Актом виконаних робіт № 435 від 09.08.2024 року в сумі 188 597,15 грн., залишок неоплачених відповідачем як клієнтом наданих позивачем за Договором та Додатковою угодою № 11 послуг з організації транспортно - експедиторського обслуговування становить 155 981,43 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов'язання за Договором та Додатковою угодою № 11 щодо оплати наданих позивачем послуг згідно Акту виконаних робіт № 435 від 09.08.2024 року в повному обсязі не виконав та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вигою (претензією) №13/03 від 13.03.2025 щодо здійснення оплати за надані послуги та нарахованих штрафних санкцій.
Факт надсилання вказаного листа 13 березня 2025 року на електронну адресу відповідача - promalliance.logist@gmail.com, що вказана в Договорі, а також vvtgroup@ukr.net, що підтверджується наявними в матеріалах справи скріншотом відправлення листа на адресу електронної пошти відповідача та протоколом руху документа/звіта та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій.
Проте, вказана вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо оплати заборгованості за надані позивачем послуги з організації транспортно - експедиторського обслуговування в розмірі 155 981,43 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 155 981,43 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору транспортно-експедиторського обслуговування № 2212/1-2023/ТЕО від 22.12.2023 року та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем за Договором послуги з організації транспортно - експедиторського обслуговування відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 155 981,43 грн. витрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.10. Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати послуг, що надаються Експедитором Клієнту за цим Договором (в тому числі відшкодування витрат, понесених Експедитором в інтересах Клієнта), Клієнт сплачує Експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених в строк послуг, передбачених цим Договором, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих за Договором послуг, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача на підставі п. 6.10. Договору пеню в розмірі 27 829,37 грн. за період з 29.08.2024 року по 28.02.2025 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних в розмірі 3 166,23 грн. за період з 29.08.2024 року по 13.03.2025 року, втрати від інфляції в розмірі 15 098,52 грн. за період з 13.09.2024 року по 31.01.2025 року, які позивач просив стягнути відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, оскільки, як встановлено судом, умови спірного Договору не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в ньому іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем як платником зобов'язань за Договором в частині оплати наданих позивачем послуг має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Як встановлено судом, позивачем визначено початок періоду прострочення та нарахування пені з 29.08.2024 року по 13.03.2025 року за 197 днів, що не відповідає приписам чинного законодавства та умовам Договору, позаяк початком періоду прострочення є 15.08.2024 року та, відповідно, можливим періодом нарахування пені є 15.08.2024 року - 15.02.2024 року.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявлених до стягнення пені судом встановлено, що з урахуванням визначеного судом періоду прострочення розмір останніх становить 25025,98 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 25025,98 грн. пені.
Також за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 3166,23 грн. процентів річних та 15098,52 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (код ЄДРПОУ 36716311; 01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 41 ЛІТ "А", офіс 310) на користь Приватного акціонерного товариства «НАТАН КОНСТРАКШН» (код ЄДРПОУ 42255574; 08303, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Київський шлях, будинок 14, кабінет 405) 155 981,43 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одну грн. 43 коп.) заборгованості, 25 025,98 грн. (двадцять п'ять тисяч двадцять п'ять грн. 98 коп.) пені, 3166,23 грн. (три тисячі сто шістдесят шість грн. 23 коп.) відсотків річних, 15 098,52 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'яносто вісім грн. 52 коп.) втрат від інфляції та 2989,08 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять грн. 08 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 12 серпня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон