вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
12 серпня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/428/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу
за позовом Берегівської окружної прокуратури, Закарпатська область, м. Берегове, вул. І Сечені, 15,
в інтересах держави в особі Берегівської міської ради, код ЄДРПОУ - 04053683, Закарпатська область, м. Берегове, вул. Б. Хмельницького, 7
до відповідача - 1 фізичної особи - підприємця Попович Володимира Івановича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача - 2 - фізичної особи - підприємця Попович Лесі Михайлівни, РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ,
про стягнення коштів,
Секретар судового засідання - Ігнатко О.В.
Прокурор Андрейчик А.М.
Позивач та Відповідач - не з'явилися,
Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Берегівської міської ради, код ЄДРПОУ - 04053683, з позовною заявою до відповідача - 1 фізичної особи - підприємця Попович Володимира Івановича, РНОКПП - НОМЕР_1 та до відповідача - 2 - фізичної особи - підприємця Попович Лесі Михайлівни, РНОКПП - НОМЕР_2 , з позовними вимогами про стягнення в солідарному порядку з обох відповідачів на користь Берегівської міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Берегівської міської територіальної громади грошових коштів у сумі 315 200.00 грн.
Описова частина рішення.
Ухвалою суду від 10.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судовий розгляд справи по суті на 06.05.2025 року.
За результатами судового засідання ухвалою суду від 06.05.2025 відкладено судовий розгляд справи по суті на 05.06.2025, а ухвалою від 10.06.2025 - призначено на 12.08.2025 року.
Відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, розгляд справи зокрема відкладався за клопотанням представника відповідача адвоката Рутковського С.В., однак заяв по суті справи або з процесуальних питань від позивачів або представника не надходило.
І. Позиція прокурора та позивача у справі.
Берегівська окружна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Берегівської міської ради звернулася до суду з позовом, який обгрунтовує таким.
Прокурором встановлено, що у період із 29.12.2016 по 16.02.2021 фізична особа- підприємець Попович В.І. та фізична особа - підприємець Попович Л.М. (далі - Відповідачі) згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 29.12.2016 ЗК082163651318 здійснили будівництво об'єкта: «Реконструкцію існуючого кафе та магазину під готель та кафе на вулиці Мукачівській, 12 в м. Берегове, Закарпатської області».
Об'єкт будівництва знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2110200000:01:005:0051 площею 0,0791 га з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1211.1 - «Готелі».
У подальшому Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 16.02.2021 на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта за № ЗК101210211548, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 414289836 від 20.02.2025 нежитлова будівля в АДРЕСА_2 перебуває у спільній частковій власності Попович Володимира Івановича у розмірі 1/2 та Попович Лесі Михайлівни в розмірі 1/2.
Як вбачається із відомостей Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та декларації про готовність до експлуатації об'єкта за № ЗК101210211548 від 16.02.2021 пайова участь фізичними особами - підприємцями Попович В.І. та Попович Л.М. до місцевого бюджету не сплачувалася або не вимагалася у зв'язку з набранням 17.10.2019 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким в свою чергу внесено зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та виключенням з 01.01.2020 статті 40 «Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту».
Прокурор зауважує, що вказані відомості наявні у відкритому доступі в мережі інтернет - «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт «e-construction.gov.ua»).
Наведене також підтверджується інформацією, наданою Берегівською міською радою у листі № 639/03-17 від 04.03.2025, що ні міська рада ні відповідачі не ініціювали укладення договору про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури міста Берегове. В той же час, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
У зв'язку з неукладанням забудовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі, суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно даних декларації від 16.02.2021 № ЗК101210211548, загальна площа об'єкта будівництва становить 948,40 квадратних метрів, а її кошторисна вартість 7 млн 880 тис. грн.
В силу приписів ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі від усіх боржників разом.
На підставі наведеного, оскільки замовники будівництва - фізична особа-підприємець Попович В.І. та Попович Л.М., без достатньої правової підстави за рахунок власника (територіальної громади міста Берегове) зберігають у себе кошти, які мали сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населення, зазначені кошти підлягають стягненню з відповідачів солідарно на користь органу місцевого самоврядування на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню в солідарному порядку із Відповідачів до бюджету на користь Позивача складає 315 200,00 грн (7 880 000,00 х 4% = 315 200,00 грн), що підтверджується орієнтовним розміром пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту м. Берегове, складеним Берегівською міською радою.
Судом встановлено наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з цим позовом.
ІІ. Позиція відповідачів у справі.
Відповідачі не подали відзиву на позов відповідно до приписів ст. 165, 178 ГПК України.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
На учасників справи процесуальний закон покладає тягар доказування як на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності підстав виникнення правовідносин та правильності наведених прокурором обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
Мотивувальна частина рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке
Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності №ЗК101210211548, декларація про готовність до експлуатації об'єкта, заявниками якої є Попович Володимир Іванович та Попович Леся Михайлівна, зареєстрованого в Управлінні державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області 16.02.2021 року, замовником будівництва є Попович Леся Михайлівна, Закарпатська область, м. Берегове, вул. Чігосуг, 3.
Вид будівництва - Реконструкція. Реконструкція існуючого кафе та магазину під готель та кафе.
Кошторисна вартість будівництва - 7 880 000,0грн.
Адреса об'єкту: м. Берегове, вул. Мукачівська, 12. Загальна площа 950,50м.кв.
У графі «Пайова участь» - зазначено «не внесено або не вимагається».
Проектна документація виготовлена та договір з підрядником укладено в жовтні 2016 року.
Право власності на об'єкт будівництва 25.02.2021 зареєстровано за відповідачами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.03.2021 на правах спільної часткової власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 178695421102, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2025 за №414289836
Судом встановлено, що згідно з рішенням Берегівської міської ради від 31.01.2014 за №1619 (зі змінами внесеними рішенням від 05.07.2017 за №723) затверджено Порядок залучення коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Берегово, відповідно до п. 4.2. якого для готелів встановлено 4% ставку розміру пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Берегово від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції, добудови) об'єкта містобудування.
Суд, з урахуванням встановлених фактичних даних вважає позов прокурора обгрунтованим.
До зазначених правовідносин при визначенні правових підстав для задоволення позову про сплату замовником будівництва пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури застосовуються норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням змін, що внесені з 01.01.2020 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності».
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Пунктом 4 частини 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлювалося, що замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
На підставі ч. 1 ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
На час початку виконання відповідачем будівельних робіт по об'єкту: «Реконструкція існуючого кафе та магазину під готель та кафе» (жовтень 2016 року) згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності від 16.02.2021 стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина 2).
За змістом зазначеної статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, який був визначений попередньою редакцією Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (ст. 40) для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
При цьому, на момент готовності об'єкта будівництва та його прийняття в експлуатацію (16.02.2021 відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності від 25.02.2021) статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності».
Натомість, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (абз. 1 ч. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності»).
Тобто, відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний сплатити ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Наведені висновки щодо застосування норм права (ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності») у спірних правовідносинах є сталими в правозастосуванні судом касаційної інстанції та викладені, зокрема, в постановах Верховного суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 04.05.2022 у справі №925/683/21 та суд вважає їх необхідними до застосування в спірних правовідносинах.
Таким чином, судом на підставі поданих доказів встановлено, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді пайового внеску у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Берегове Закарпатської області повинен був сплатити на користь Берегівської міської ради, подавши протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 заяву про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та здійснивши оплату такої пайової участі до введення об'єкта в експлуатацію.
Водночас, невчинення відповідачем означених дій з метою визначення розміру пайового внеску, несплата пайового внеску та подальше введення в експлуатацію у 2021 році об'єкта будівництва, що було розпочате до 01.01.2020 має фактичним наслідком збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати коштів у вигляді визначеного в порядку п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» розміру пайової участі.
Поряд з наведеним, вбачається, що відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача, позаяк згідно з п.п 5 п. а) ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді збереженого внеску на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Берегове Закарпатської області призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою, свідчить про неотримання позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум пайового внеску.
Матеріали справи свідчать, що розмір безпідставно збережених коштів прокурором розраховано за зазначеною в п.п. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» формулою.
Так, з огляду на встановлену у п. 4.2. Порядку залучення коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Берегово (затвердженого рішенням Берегівської міської ради від 31.01.2014 за №1619 (зі змінами внесеними рішенням від 05.07.2017 за №723) для готельних будівель 4% ставку розміру пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Берегово від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції, добудови) об'єкта містобудування.
Суд, при цьому, приймає до уваги, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Натомість відповідно до закріпленого в статтях 2, 13 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності замовник будівництва наділений правом спростувати здійснений органом місцевого самоврядування розрахунок пайової участі шляхом надання відповідних доказів, зокрема, контррозрахунку тощо, що не було здійснено відповідачем під час розгляду цієї справи.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Берегове Закарпатської області, суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак, підлягають задоволенню судом.
Щодо обґрунтованості рішення.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не спростував заявлені до нього позовні вимоги в належний спосіб та належними і допустимими доказами, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, оскільки спір виник через правопорушення Відповідача, на Відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 3782,40 грн повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Поповича Володимира Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та фізичної особи - підприємця Попович Лесі Михайлівни (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Берегівської міської ради (ЄДРПОУ 04053683, м. Берегове, вул. Богдана Хмельницького, 7) для зарахування в дохід місцевого бюджету Берегівської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 315200,00 гривні. безпідставно збережених грошових коштів.
3. Судові витрати покласти на відповідачів.
4. Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Поповича Володимира Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та фізичної особи - підприємця Попович Лесі Михайлівни (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 3782,40 грн (три тисячі сімсот вісімдесят дві гривень 40 копійок) на відшкодування сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2025.
Суддя П.Д. Пригуза