вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
14.08.2025м. ДніпроСправа № 904/1887/25
За позовом ОСОБА_1 , с. Любарці Київської області
До Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни, м. Дніпро
Про стягнення 130 525,55грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
Без участі представників сторін
ФОП Разумовська Р.І. (позивач) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Даніної О.В. (відповідач) про стягнення 130 525,55грн. (в т.ч. 108 000,00грн. - передплата за непоставлений товар; 18 096,07грн. - інфляційні втрати та 4 429,48грн. - 3% річних) . Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем своїх обов'язків з поставки товару після отримання передплати від позивача .
Ухвалою суду від 23.04.25р. відкрите провадження у справі №904/1887/25 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.
ФОП Даніна О.В. (відповідач) своїм правом на надання відзиву на позов не скористалася ,про відкриття провадження у справі була обізнана , про що свідчать довідка про доставку 23.04.25 р. електронного листа ( ухвали суду від 23.04.25 р.) до електронного кабінету відповідача та заява представника відповідача - адвоката Нестеченко Д.С. від 08.05.25 р. про ознайомлення з матеріалами справи та власноручною відміткою адвоката про ознайомлення з матеріалами справи 14.05.25 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Як зазначає позивач, у серпні 2023р. вона мала намір придбати у ФОП Даніної О.В. (відповідач) клен гостролистий «Глобозум» в кількості 128 шт., загальною вартістю 218 800,00 грн. За домовленістю сторін позивач отримав від відповідача для оплати товару рахунок-фактуру №241 від 31.08.23р. на суму 218 800,00 грн.
31.08.23р. позивачем було частково оплачено вищезазначений рахунок-фактуру у розмірі 108 000,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №139 від31.08.23 р. , з призначення платежу: «Передплата згідно рахунку 241 від 31.08.23 р. ». Однак, як вказує позивач, відповідач обумовлений товар не поставив до цього часу.
В зв'язку із неотриманням товару позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою щодо повернення суми попередньої оплати у розмірі 108 000,00грн., однак, на момент звернення до суду з цим позовом відповідач грошові кошти не повернув, хоча наявність заборгованості не заперечував , про що вказав у відповіді на претензію від 04.12.23р.
Приписами ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Беручи до уваги, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактури на оплату , а останній, в свою чергу, частково оплатив його , суд дійшов висновку, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб. На підставі вчиненого правочину між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив відповідачу передплату за товар у розмірі 108 000,00грн. Таким чином у відповідача внаслідок оплати позивачем товару виник кореспондуючий обов'язок передати його.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі № 910/5444/17).
Як вказувалось вище, позивач надіслав відповідачу письмову вимогу ( претензію) , у якій просив повернути суму попередньої оплати. Матеріали справи не містять доказів поставки товару на суму 108 000,00грн.
З огляду на встановлені обставини та враховуючи, що позивач направив відповідачу претензію про повернення коштів, це свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем у рахунок поставки товару, що не відбулася.
Враховуючи, що у даному випадку сторони у рахунку-фактури на оплату не визначили строк виконання зобов'язань з поставки товару, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна (а саме грошових коштів у розмірі 108 000,00грн.) настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна, тобто з моменту отримання претензії, оскільки до цього моменту у відповідача був обов'язок поставити товар, а у позивача правомочність - вимагати поставку.
З огляду на припинення взаємних зобов'язань сторін, передплачені кошти у розмірі 108 000,00грн, на які поставка не відбулась, є такими, що безпідставно утримуються відповідачем.
Позивачем нараховані до стягнення 3% річних за період прострочки повернення безпідставно набутих коштів у сумі 4 429,48 грн. та втрати від інфляції у сумі 18 096,07 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену постанові від 07.02.24р. у справі № 910/3831/22, позовні вимоги про стягнення 3% річних за період прострочки повернення безпідставно набутих коштів та втрати від інфляції підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1,2 та 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з відповідача - Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни, ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Разумовської Регіни Ільясівни ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ): 108 000,00грн - заборгованості ; 4 429,48грн. - 3% річних ; 18 096,07грн. - інфляційних втрат . Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 14.08.25р.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Васильєв О.Ю.