пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 серпня 2025 року Справа № 903/802/25
Суддя Господарського суду Волинської області Слободян О.Г., розглянувши заяву Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
про забезпечення позову
у справі №903/802/25
за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідачів:
1) Луцької районної державної (військової) адміністрації,
2) Головного управління Держгеркадастру у Волинській області,
3) Ківерцівської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Ківерцівський національний природний парк “Цуманська пуща»
про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу, рішень, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку
встановила: заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду з позовом до Луцької районної державної (військової) адміністрації, Головного управління Держгеркадастру у Волинській області, Ківерцівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Ківерцівський національний природний парк “Цуманська пуща», якому просить:
- залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ківерцівський національний природний парк “Цуманська пуща» (код ЄДРПОУ: 40025214),
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 “Про затвердження технічних документацій із землеустрою» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га,
- визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 18-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»,
- визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку до рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 “Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності» щодо передачі земельної ділянки площею 26,6557 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 у комунальну власність Ківерцівської міської об'єднаної територіальної громади,
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 26,6557 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі,
- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Ківерцівської міської ради (код ЄДРПОУ: 26516861) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ: 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га,
- судові витрати в сумі 14534,40 грн стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, землі природно-заповідного фонду загальнодержавного значення безпідставно передано у комунальну власність.
Ківерцівський національний природний парк “Цуманська пуща» є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, включає у тому числі 935,88 га земель, що надаються у постійне користування парку (із вилученням у землевласників) за межами населених пунктів Журавичівської сільської (на даний час Ківерцівської міської) ради.
Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013
(на даний час Луцька РДА) надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.
На виконання указаного розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації державним підприємством “Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію, яку затверджено розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013. Вказаною технічною документацією, серед іншого, передбачено створення(формування) 30 окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області загальною площею 536,9772 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №18-ОТГ від 08.12.2020 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 прийнято рішення про передачу Ківерцівській територіальній громаді Ківерцівського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 577,9274 га.
Згідно акту приймання-передачі із державної в комунальну власність 08.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області передало, а Ківерцівська міська рада прийняла, серед інших, земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га (п. 9 Додатку).
В подальшому, Ківерцівська міська рада прийняла рішення №8/103 від 30.03.2021 про
прийняття вказаних земель і зареєструвала за собою право комунальної власності. У тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755. Відтак, зазначена спірна земельна ділянка вибула з об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП “Цуманська пуща» та була передана у комунальну власність Ківерцівській міській раді, що є порушенням Земельного кодексу України, Закону України “Про природно-заповідний фонд».
Ухвалою суду від 13.08.2025 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Ківерцівський національний природний парк “Цуманська пуща».
Також, разом з позовною заявою заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом:
- заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на
нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, площею 26,6557 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, площею 26,6557 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони вчиняти Ківерцівській міській раді Луцького району будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що на даний час, Ківерцівська міська рада має можливість здійснити поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га, оскільки вказана земельна ділянка визначена у Державному земельному кадастрі як ділянка сільськогосподарського призначення. В результаті поділу вказаної земельної ділянки можливе внесення до Державного земельного кадастру інформації про нові земельні ділянки, що утворились в результаті поділу, а земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га припинить своє існування як об'єкт цивільних прав.
Таким чином такі дії Ківерцівської міської ради можуть призвести до неможливості подальшого виконання рішення у разі задоволення позову.
Дії, спрямовані на вчинення реєстраційних змін щодо спірної земельної ділянки можуть привести до неможливості зміни позовних вимог під час розгляду справи по суті, що в результаті призведе до незабезпечення судового захисту порушених інтересів держави. У такому разі відновлення порушених інтересів держави потребуватиме затрат значних ресурсів, зокрема, пред'явлення нових позовів.
На переконання прокурора у зв'язку з цим виникла необхідність в забезпеченні поданого позову, шляхом заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, площею 26,6557 га та заборони вчиняти Ківерцівській міській раді Луцького району будь-які дії щодо вказаної земельної ділянки.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Господарським судом встановлено, що предметом позову в цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку у власність держави.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, прокурор посилався на те, що земельна ділянка перебуває у комунальній власності і Ківерцівська міська рада є її розпорядником, а відтак може вчинити дії щодо її поділу, відчуження чи інші дії, направлені на утруднення виконання рішення в цій справі.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог, вчинення дій направлених на відчуження спірної земельної ділянки або її поділу.
Зі змісту заяви прокурора про забезпечення позову, господарський суд встановив, що в ній відсутні посилання на конкретні обставини із посиланням на докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою (звернення за розробкою технічної документації із землеустрою, оголошення торгів, предметом яких є речові права на спірну земельну ділянку, тощо).
До заяви прокурором теж не було додано жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову.
Отже, фактично всі доводи заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, базуються на припущеннях прокурора, не підкріплені жодними доказами у справі.
Таким чином, господарський суд зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, прокурор не довів жодними доказами обставин, з наявністю яких закон пов'язує вжиття відповідних заходів.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову .
Враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову слід покласти на прокуратуру.
Відповідно до ч.1, 6 ст.140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації про забезпечення позову у справі №903/802/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст.ст.256, 257 ГПК України.
Ухвала підписана та набрала законної сили 13.08.2025.
Суддя О. Г. Слободян