вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" липня 2025 р. Справа № 910/13353/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Кучерявий О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 (повне рішення складено 24.03.2025) (суддя Нечай О.В.)
у справі № 910/13353/24 Господарського суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Райдуга"
про визнання недійсними рішень
Короткий зміст і підстави позовних вимог та заперечень проти них
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Райдуга" (далі - Кооператив, відповідач), в якій просив суд визнати недійсним рішення зборів членів Кооперативу, оформлене протоколом № 10 від 11.12.2018, та рішення Правління Кооперативу, оформлене протоколом № 5 від 08.09.2023.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що при прийнятті рішення загальних зборів членів Кооперативу, оформленого протоколом № 10 від 11.12.2018 (яким, у тому числі, обрано Правління Кооперативу), було допущено порушення порядку скликання загальних зборів та порядку прийняття рішення, що є підставою для визнання його недійсним, а саме: позивач як член Кооперативу не був повідомлений про скликання та проведення загальних зборів; рішення приймалось за відсутності кворуму.
Рішення Правління Кооперативу, оформлене протоколом № 5 від 08.09.2023, на переконання позивача, є недійсним із підстав відсутності повноважень Правління Кооперативу на розгляд і прийняття рішення про обрання Голови Кооперативу. Крім того, з огляду на недійсність рішення загальних зборів членів Кооперативу, оформленого протоколом № 10 від 11.12.2018, рішення правління Кооперативу, оформлене протоколом № 5 від 08.09.2023, є недійсним також з огляду на неповноважність членів Правління Кооперативу.
Відповідач стверджував, що позивач не є членом Кооперативу та ніколи до складу членів Кооперативу не входив, вступний (пайовий) внесок не вносив, гаража (гаражного боксу) на земельній ділянці, на якій розташований Кооператив, не має. Тому оскаржувані позивачем рішення (від 11.12.2018 та від 08.09.2023) не порушують прав та законних інтересів позивача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/13353/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд зазначив, що ані Законом України "Про кооперацію", ані Статутом Кооперативу не передбачено можливості підтвердження факту членства у Кооперативі за допомогою довідки. Окрім того, надана позивачем довідка містить ряд недоліків оформлення, зокрема неправильно вказане найменування Кооперативу. Відтак позивач не довів належними доказами факту свого членства в Кооперативі ні станом на момент прийняття оскаржуваних рішень, ні станом на поточну дату, а тому на момент проведення зборів членів Кооперативу 11.12.2018 та засідання Правління Кооперативу 08.09.2023 не мав корпоративних прав щодо відповідача.
Зважаючи на недоведеність позивачем порушення його прав та законних інтересів прийнятим рішенням зборів членів Кооперативу, оформленим протоколом № 10 від 11.12.2018, та рішенням засідання Правління Кооперативу, оформленим протоколом № 5 від 08.09.2023, а також враховуючи, що наведені обставини є самостійною підставою для відмови в позові, що виключає необхідність у наданні правової оцінки правомірності прийняття оскаржуваних рішень, суд першої інстанції виснував про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Позивач стверджує, що він є членом Кооперативу з 16.05.2013, що підтверджується виданою йому Кооперативом довідкою від 2013 року та квитанціями про сплату членських внесків, копії яких були надані суду. Довідка від 2013 року містить підпис голови Кооперативу та відбиток печатки Кооперативу з кодом ЄДРПОУ відповідача. Також позивач зазначає, що він на постійній основі користується гаражним боксом, який перебуває в обслуговуванні Кооперативу, що відповідачем не заперечується.
Позивач не зобов'язаний зберігати рішення зборів про прийняття його до членів Кооперативу, тому рішення від 16.05.2013 у нього немає. Водночас відповідач, який має такий обов'язок, втратив частину відповідних документів після зміни керівництва, тому має у своєму розпорядженні рішення загальних зборів про прийняття в члени Кооперативу лише щодо частини діючих членів. Загального переліку всіх діючих членів Кооперативу відповідачем суду не надано.
На підставі зазначеного позивач вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність його членства у Кооперативі.
Позивач наголошує, що при прийнятті рішення загальних зборів членів Кооперативу, оформленого протоколом № 10 від 11.12.2018 (яким, в тому числі, обрано Правління Кооперативу), було допущено порушення порядку скликання загальних зборів та порядку прийняття рішення, що є підставою для визнання його недійсним, а саме: позивач як член Кооперативу не був повідомлений про скликання та проведення загальних зборів; рішення приймалось за відсутності кворуму.
Рішення Правління Кооперативу, оформлене протоколом № 5 від 08.09.2023, на переконання позивача, є недійсним із підстав відсутності повноважень Правління Кооперативу на розгляд і прийняття рішення про обрання Голови Кооперативу. Крім того, з огляду на недійсність рішення загальних зборів членів Кооперативу, оформленого протоколом № 10 від 11.12.2018, рішення Правління Кооперативу, оформлене протоколом № 5 від 08.09.2023, є недійсним також з огляду на неповноважність членів Правління Кооперативу.
Позивач наголошує, що оскаржуваними рішеннями відповідача порушено його право на участь в управлінні Кооперативом шляхом прийняття участі у зборах, голосування на таких загальних зборах із питань обрання членів Правління Кооперативу та Голови Кооперативу, а також право позивача бути обраним в органи управління Кооперативом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 справу № 910/13353/24 передано колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; надано апелянту строк для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/13353/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вказане рішення; дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/13353/24 зупинено до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.07.2025 об 11:20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 13.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/13353/24; відкладено розгляд апеляційної скарги на 29.07.2025 об 11:15.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; постановлено, що особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, - представник ОСОБА_1 Калугін Д.О.
Позиції учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Північного апеляційного господарського суду 13.06.2025, відповідач проти апеляційної скарги заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні повністю, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Також, у відзиві на апеляційну скаргу Кооператив просить суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, які відповідач поніс у зв'язку з розглядом даної справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн за участь у суді першої інстанції та 10 000,00 грн за участь в суді апеляційної інстанції.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 29.07.2025 з'явились позивач та представник відповідача.
Представник позивача Калугін Д.О. не взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Відповідно до протоколу судового засідання від 29.07.2025 представник позивача Калугін Д.О. отримав запрошення від суду на участь у відеоконференції. Однак протягом судового засідання статус представника позивача Калугіна Д.О. був "Офлайн". Контактний номер телефону представника позивача Калугіна Д.О., який він залишив для зв'язку, станом на початок та під час судового засідання був "поза зоною досяжності".
Відповідно до ч. 5 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Враховуючи викладене, ризики технічної неможливості участі представника ОСОБА_1 Калугіна Д.О. у відеоконференції поза межами приміщення суду покладаються на представника позивача.
У судовому засіданні позивач (скаржник) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Кооператив зареєстровано 23.05.1988, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 599718 та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Кооператив здійснює діяльність на підставі статуту, затвердженого загальними зборами та зборами Правління Кооперативу від 25.05.2006 (далі - Статут).
Кооператив є юридичною особою. Місцезнаходження Кооперативу: АДРЕСА_1 (п. 1.3, 2.2 Статуту).
Метою діяльності Кооперативу є будівництво, облаштування та утримання гаражних боксів та автостоянок. Кооператив здійснює будівництво гаражів (стоянок) підрядним або господарським способом по типових і індивідуальних проектах, затверджених у встановленому порядку, та після отримання відповідних дозволів (п. 3.1 Статуту).
Предметом діяльності Кооперативу є надання послуг членам Кооперативу, а також іншим фізичним та юридичним особам відповідно мети діяльності. Кооператив надає послуги в інших сферах обслуговування населення, виходячи з його виробничо-господарської діяльності. Діяльність Кооперативу здійснюється на основі самоокупності (п. 3.2-3.4 Статуту).
Членами Кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які визнають Статут Кооперативу та дотримуються його вимог та Правил внутрішньої господарської діяльності, зробили вступні внески та у встановленому порядку сплачують членські внески (п. 5.1 Статуту).
Вступ по Кооперативу здійснюється після прийняття відповідного рішення за результатами розгляду поданої заяви до Правління Кооперативу ти оплати вступних внесків в порядку, визначеному статтею 7 Статуту (п. 5.2 Статуту).
Кооператив веде реєстр членів за формою, що визначається Правилами внутрішньої господарської діяльності (п. 5.3 Статуту).
Членство у Кооперативі припиняється: при добровільному виході з Кооперативу відповідно до поданої заяви; у разі смерті фізичної особи - члена Кооперативу або ліквідації юридичної особи - члена Кооперативу; відповідно до рішення судових органів; у разі реорганізації або ліквідації Кооперативу; в інших випадках, визначених законодавством (п. 5.4 Статуту).
Члени Кооперативу мають право, зокрема, брати участь в управлінні Кооперативом шляхом голосування на загальних зборах членів Кооперативу за принципом "один член Кооперативу - один голос ", обирати і бути обраними в органи управління Кооперативом (п. 6.1 Статуту).
Члени Кооперативу зобов'язані, з-поміж іншого: сплатити вступний внесок; своєчасно та в повному обсязі сплачувати членські внески.
Позивач стверджує, що з 16.05.2013 він є членом Кооперативу, підтверджуючи це довідкою від 2013 року, підписаною Головою Правління та бухгалтером Кооперативу.
Рішенням зборів членів Кооперативу, оформленим протоколом № 10 від 11.12.2018 (далі - Рішення № 10), обрано членів Правління Кооперативу в кількості 7 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Надалі, рішенням засідання Правління Кооперативу, оформленим протоколом № 5 від 08.09.2023 (далі - Рішення № 5), було обрано Головою Кооперативу ОСОБА_4 .
Відповідно до п. 10.2 Статуту вищим органом управління Кооперативу є Загальні збори Кооперативу (уповноважених - 1 уповноважений від 10 членів Кооперативу). До органів управління належить Правління Кооперативу, якому делеговано управління всією господарською діяльністю Кооперативу на період дії повноважень.
Згідно з п. 10.5 Статуту Загальні збори обирають шляхом таємного голосування голову Кооперативу та за його поданням членів Правління Кооперативу, членів ревізійної комісії.
Пунктом 10.9 Статуту встановлено, що Загальні збори скликаються Правлінням не рідше одного разу на три роки. Збори можуть скликатись за рішенням Правління або з ініціативи не менше третини членів Кооперативу.
Відповідно до п. 12.1 Статуту Голова Кооперативу очолює Правління Кооперативу і обирається Загальними зборами Кооперативу або його Правлінням на термін, що не перевищує трьох років.
Довідкою від 29.11.2024 № 29/11 відповідач повідомив суд, що позивач - ОСОБА_1 не є членом Кооперативу та ніколи до складу членів Кооперативу не входив, пайовий внесок не вносив; гаража (гаражного боксу) на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:119:0008, на якій розташований Кооператив, ОСОБА_1 не має.
Довідкою від 29.11.2024 № 29/11-1 відповідач повідомив суд, що станом на час розгляду цієї справи в Кооперативі, який розташований на орендованій земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:119:0008, обліковується 350 членів.
Також відповідач надав суду інформаційну довідку від 24.11.2024 № 405097221 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої відомостей про нерухоме майно позивача у цьому реєстрі немає.
Позивач надав суду копії квитанцій про сплату, як він стверджує, членських внесків, однак зміст цих квитанцій нерозбірливий. Згідно з дублікатом чека від 10.12.2024 позивачем сплачено автокооперативу Райдуга експлуатаційні внески, членські внески за 4 квартал, гараж 62-63, в сумі 1 500 грн.
Також судом першої інстанції було долучено до матеріалів справи нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_4 (Голова Кооперативу з 08.09.2023) та ОСОБА_9 (бухгалтер Кооперативу з 02.04.2011). Стосовно довідки позивача 2013 року ці особи стверджують таке: "гр. ОСОБА_1 на цей час не є членом Кооперативу та до складу членів Кооперативу з 2013 р. не входив, вступний (пайовий) внесок на рахунок Кооперативу, що передбачено діючим Статутом Кооперативу, не вносив, гаража (гаражного боксу) на земельній ділянці за поштовою адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:78:119:0008), на якій розташований Кооператив, не має і ніколи не мав; 16.05.2013 загальні збори членів Кооперативу не проводилися, відповідний протокол відсутній; Довідка від 2013 р. виготовлена із використанням невідомого мені бланка, має неточності у назві кооперативу - "Радуга" замість правильної назви - "Райдуга", в ній зазначено не правильний поштовий індекс "04201" замість правильного "04073", в ній відсутня поштова адреса: АДРЕСА_1 та реквізити Кооперативу в установі банку…, на ній відсутній вихідний номер та дата її реєстрації; Довідка від 2013 р. має текст, який суттєво відрізняється від встановленого зразка довідок, що видаються членам Кооперативу для оформлення приватизації гаража (гаражного боксу). Отже, Довідка від 2013 р. явно сфальсифікована та підроблена, тому є недійсною.
ОСОБА_1 з 2008 р. користується за плату, визначену правлінням Кооперативу, територією автостоянки, переданої Кооперативу згідно з рішенням виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 23.09.1991 № 372 "Про дозвіл на влаштування відкритої автостоянки кооперативу "Радуга", із забороною будь-якого будівництва на автостоянці, яка розташована на сформованій земельній ділянці, реєстраційний номер 78:701:0010, площею біля 1,5 га, із в'їзними воротами, будівлею для охорони, без кадастрового номеру, в межах червоних ліній транспортної розв'язки на перетині АДРЕСА_1, охороняється та підтримується Кооперативом в належному стані, в оренді не перебуває, знаходиться поряд із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:78:119:0008, де знаходиться Кооператив (через проїзну частину автодороги вул. Вербова). Жоден користувач цією автостоянкою не має права бути членом Кооперативу".
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.
За змістом ст. 83, 85, 86 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.
Непідприємницькі товариства (сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України "Про кооперацію".
За змістом положень ст. 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
Згідно зі ст. 11 Закону України "Про кооперацію" вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу (стаття 11).
За змістом ст. 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними Рішення № 10 та Рішення № 5, позивач стверджує, що вони порушують його права як члена Кооперативу, зокрема, право на участь в управлінні Кооперативом шляхом прийняття участі у зборах, голосування на таких загальних зборах із питань обрання членів Правління Кооперативу та Голови Кооперативу, а також право позивача бути обраним в органи управління Кооперативом.
На підтвердження факту членства в Кооперативі, позивачем надано суду довідку від 2013 року, підписану Головою Правління та бухгалтером Кооперативу, в якій зазначено, що гр. ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , поверху 2, площею 20 кв. м, підвал 16 кв. м по АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва. Гаражний бокс НОМЕР_1 побудований господарчим способом та введений в експлуатацію у 1993 році. Також у довідці зазначено, що позивач є членом кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "Радуга" згідно рішення загальних зборів (зборів уповноважених) членів ГБК "Радуга": протокол № 5 від 16.05.2013.
Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує, що позивач не є та ніколи не був членом Кооперативу, вказана довідка сфальсифікована та містить неправдиву інформацію; позивач не має нерухомого майна (гаражного боксу) на орендованій відповідачем земельній ділянці, тому відсутні підстави для членства позивача в Кооперативі. Гаражний бокс позивача знаходиться за межами земельної ділянки, яка орендується Кооперативом. Загальні збори в Кооперативі 16.05.2013 не проводилися. Кооператив веде облік своїх членів, однак позивача серед них немає.
Оцінивши доводи сторін та надані ними документи, суд першої інстанції зробив висновок, що в матеріалах справи відсутні докази, які могли б підтверджувати участь позивача у Кооперативі, а саме заява про вступ до Кооперативу, докази внесення вступного внеску та паю, докази володіння майном тощо; відтак позивач не довів належними доказами факту свого членства в Кооперативі ні станом на момент прийняття оскаржуваних рішень, ні станом на час розгляду справи в суді, тому суд вважав, що на момент проведення зборів членів Кооперативу 11.12.2018 та засідання Правління Кооперативу 08.09.2023 позивач не мав корпоративних прав щодо відповідача.
В апеляційній скарзі позивач, з-поміж іншого, стверджує, що вказані висновки суду першої інстанції є помилковими, що він є членом Кооперативу з 16.05.2013, що підтверджується виданою йому Кооперативом довідкою від 2013 року та квитанціями про сплату членських внесків, копії яких були надані суду. Довідка від 2013 року містить підпис Голови Кооперативу та відбиток печатки Кооперативу, а тому відомості з неї не можуть піддаватися сумніву.
Натомість відповідач стверджує, що позивач не має нерухомого майна (гаражного боксу) на території Кооперативу та членом Кооперативу не є. Кооператив лише надає позивачу платні послуги у зв'язку з тим, що позивач користується гаражними боксами на прилеглій до території Кооперативу земельній ділянці. Відповідно, Рішення № 10 та Рішення № 5 не можуть порушувати прав позивача.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Визначений ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Як відомо, у господарський процес введено стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Так, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
При цьому відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить достатніх правових підстав для того, щоб підтримати позицію позивача у цій справі, зокрема, з огляду на таке.
У силу приписів ст. 12, 15 Закону України "Про кооперацію" особа набуває членство в кооперативі після затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нового члена загальними зборами членів кооперативу.
Отже, належним підтвердженням участі позивача у Кооперативі є рішення Правління або Голови Правління про прийняття нового члена, затверджене загальними зборами членів Кооперативу. При цьому доказів проведення загальних зборів Кооперативу 16.05.2013 та ухвалення на них рішення стосовно прийняття позивача до Кооперативу сторонами суду не надано.
На підтвердження обставини щодо свого членства в Кооперативі позивач надав суду довідку 2013 року, засвідчену печаткою Кооперативу, на спростування цієї обставини відповідач надав суду довідки від 29.11.2024 № 29/11 та від 29.11.2024 № 29/11-1, також засвідчені печаткою Кооперативу, про те, що позивач не належить до членів Кооперативу.
Оскільки зазначені довідки містять суперечливу інформацію, суд досліджує інші наявні в матеріалах справи докази.
Так, позивач надав суду копії квитанцій про сплату, як він стверджує, членських внесків до Кооперативу. Зі всіх наданих копій розбірливою є лише копія дубліката чека від 10.12.2024, згідно з яким позивачем сплачено автокооперативу Райдуга експлуатаційні внески, членські внески за 4 квартал, гараж 62-63, в сумі 1 500 грн.
При цьому Голова та бухгалтер Кооперативу у своїх заявах свідків стверджують, що позивач до складу членів Кооперативу не входить, вступного (пайового) внеску на рахунок Кооперативу не платив, гаража (гаражного боксу) на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:119:0008, на якій розташований Кооператив, ОСОБА_1 не має, що також підтверджується інформаційною довідкою від 24.11.2024 № 405097221 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої відомостей про нерухоме майно позивача у цьому реєстрі немає. Позивач вносить плату за користування суміжною земельною ділянкою, яка охороняється та підтримується Кооперативом у належному стані, але не має права бути членом Кооперативу.
Отже, на переконання суду, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження внесення позивачем вступного (пайового) внеску, докази володіння ОСОБА_1 майном на території Кооперативу та докази членства в Кооперативі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними доказами факту свого членства в Кооперативі станом на момент прийняття оскаржуваних рішень.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20, порушення порядку скликання та проведення загальних зборів можуть бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними лише за позовами учасників товариства, а не третіх осіб, адже у таких випадках йдеться про порушення права на управління товариством, яким треті особи - не учасники товариства не наділені.
Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів товариства не може визнаватися порушенням прав тих осіб, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/7847/17, від 16.10.2018 у справі № 910/15792/14, від 22.05.2019 у справі № 904/7274/17, від 09.12.2020 у справі № 914/2259/17.
У спорі про визнання недійсними рішень зборів учасників товариства вирішальним є встановлення факту порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача саме як учасника товариства, тобто його корпоративних прав. Оскільки позивач не є носієм корпоративних прав та учасником корпоративних правовідносин з товариством, то правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оспорюване рішення загальних зборів його прав не порушує і відповідно про поновлення його прав не йдеться (постанова Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 917/2138/23).
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15.02.2023 в справі № 753/8671/21, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).
Оскільки колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними та достатніми доказами обставини щодо свого членства в Кооперативі станом на час прийняття оспорюваних ним рішень, а отже, підтримує позицію відповідача у цій справі, який стверджує, що позивач не є членом Кооперативу, апеляційний господарський суд виснує, що порушення прав позивача внаслідок прийняття Кооперативом Рішення № 10 та Рішення № 5 відсутнє.
Відсутність порушеного відповідачем права позивача є самостійною підставою для відмови в позові, тому суд апеляційної інстанції не досліджує та не надає правової оцінки доводам позивача стосовно неправомірності оспорюваних Рішення № 10 та Рішення № 5.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, не спростовують основних висновків суду першої інстанції щодо суті спірних правовідносин, тому судом апеляційної інстанції відхиляються.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності та підтверджуються належними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/13353/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України).
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Як вже було зазначено, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, які відповідач поніс у зв'язку з розглядом даної справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн за участь в суді апеляційної інстанції.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесення Кооперативом витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до відзиву на апеляційну скаргу додано копії:
- договору № 02/06 про надання правничої допомоги від 02.06.2025, укладеного між Кооперативом (Клієнт) та адвокатом Кучерявим Олександром Петровичем (далі - Кучерявий О.П., Виконавець) (далі - Договір), з додатком;
- рахунка-фактури № 02/06 від 02.06.2025 на суму 10 000,00 грн;
- платіжної інструкції № 1069 від 03.06.2025 на суму 10 000,00 грн;
- ордера серії АІ № 1884852 на надання правничої допомоги Кооперативу на підставі договору № 02/06 від 02.06.2025 у Північному апеляційному господарському суді адвокатом Кучерявим О.П., виданого 05.06.2025;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2889/10, виданого Кучерявому О.П. 27.07.2005.
Відповідно до п. 1.1 Договору за дорученням Клієнта Виконавець зобов'язується надати правничу допомогу, зміст якої передбачений Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити її.
Так, зокрема, згідно з підп. 2.1.2 п. 2.1 Договору Клієнт зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для виконання доручення Клієнта: представляти Клієнта в Північному апеляційному господарському суді в справі № 910/13353/24 за позовом Козінова В.В. до Кооперативу з усіма правами, наданими для відповідача ГПК України.
Згідно з п. 4.1 Договору сума винагороди, яку Клієнт зобов'язується сплатити за надання правничої допомоги (гонорар), порядок та строки її внесення зазначаються в окремому додатку до цього Договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до ухвалення судового рішення Північним апеляційним господарським судом в справі № 910/13353/24.
Згідно з п. 1 додатку до Договору сума винагороди, яку Клієнт зобов'язується сплатити Виконавцю за надання правничої допомоги (гонорар), становить 10 000 грн без ПДВ.
Клієнт вносить (перераховує через установу банку) вказані в п. 1 цього Додатку грошові кошти на рахунок Виконавця протягом 3-х банківських днів на підставі цього Договору та виставленого рахунку (п. 2 додатку до Договору).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.
Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з якою фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором про надання правової допомоги умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Судова колегія враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. У наведеній постанові Верховний Суд у звернув увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду відповідачем документів, їх значення для розгляду справи, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду предмет позову, значення справи для сторін, колегія суддів дійшла висновку, що компенсація відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору.
Натомість позивачем не доведено неспівмірності розміру витрат відповідача на оплату послуг адвоката, пов'язаних із розглядом вказаної апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що апеляційна скарга позивача у даній справі підлягає залишенню без задоволення, наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, тобто в заявленому відповідачем розмірі.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, понесених ним у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції, про що зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень ст. 237, 238 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, як розподілити між сторонами судові витрати. У резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підп. б), в) п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається в тому числі з резолютивної частини із зазначенням, серед іншого, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції питання про витрати відповідача на професійну правничу допомогу не вирішувалось, і зазначене рішення суду не підлягає зміні чи скасуванню, - у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції.
Керуючись ст. 74, 126, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/13353/24 залишити без змін.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Райдуга" (04073, місто Київ, вулиця Вербова, будинок, 6, код ЄДРПОУ 22884198) 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повна постанова складена - 13.08.2025.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
І.П. Ходаківська