ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/85/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: М.М. Бойчук,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: К.В. Грицак,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 (суддя І.А. Малярчук, м.Одеса) про забезпечення позову
у справі №916/85/25
за позовом виконувача обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ»
про стягнення 480706,34 грн,
Історія справи та короткий зміст заяви про забезпечення позову
Виконувач обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури (надалі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (надалі також - Сільська рада) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (надалі також - Підприємство) заборгованості за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь у розмірі 480706,34 грн, з яких: 199086,57 грн - пеня, 281619,77 грн - інфляційні втрати.
02.05.2025 прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій останні просив забезпечити вказаний позов шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача - Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» у розмірі 480706,34 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача.
В обґрунтування вказаної заяви прокурор зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Відтак, щоб уникнути виникнення ймовірних обставин витрачення відповідачем відповідних коштів не для здійснення розрахунків за спірними правовідносинами, Доброславська окружна прокуратура просила забезпечити даний позов шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 задоволено заяву Доброславської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову. Накладено арешт на грошові кошти Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ», які знаходяться на банківських рахунках у розмірі 480706,34 грн.
Ухвала місцевого господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову мотивована тим, що враховуючи предмет та підстави позову, а саме вирішення спору щодо стягнення грошових коштів у розмірі 480706,34 грн, обґрунтованими є посилання прокурора щодо можливості накладання арешту на грошові кошти Приватного підприємства “Золота Ера ХХІ», що знаходяться на банківських рахунках товариства в межах суми позову, з огляду на те, що невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених майнових прав або інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор до суду, подавши позов у цій справі, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду справи у відповідача будуть відсутні кошти у розмірі 480706,34 грн, то захист або поновлення прав держави в межах одного судового провадження без нових звернень до суду стане неможливим, що ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, запобігти яким можливо шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ»
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Приватне підприємство “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що ухвала про забезпечення позову прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які є недоведеними, а також наявна невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції встановленим обставинам справи.
Так, скаржник зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. У даній справі в матеріалах справи відсутні докази, які б надавали можливість зробити достатньо обґрунтоване припущення, що відповідач буде діяти недобросовісно, що може ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду.
Апелянт вказує, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом із врахуванням неналежних, недопустимих та недостатніх доказів, а саме: витягу щодо прибутку відповідача за 2024 рік та витягу відповідача щодо наявності нерухомого майна.
На переконання скаржника, матеріали даної справи не містять достатньо обґрунтованих для забезпечення позову доказів, зокрема, доказів, що можуть свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, щодо реалізації майна чи доказів вчинення підготовчих дії до його реалізації. При цьому, сам факт наявності нерухомого майна свідчить лише про те, що у відповідача наявні активи у формі нерухомості, а також те, що така нерухомість може приносити дохід або бути використаною в господарській діяльності, однак не може свідчити про вчинення відповідачем дій щодо приховування або відчуження належного йому майна.
Окремо відповідач зазначає, що арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, однак відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, повинні надаватися до суду заявником. Без зазначення конкретних рахунків відповідача, арешт рахунків може зашкодити істотним чином правам та охоронюваним законом інтересів відповідача та не забезпечить збалансованості інтересів сторін. Відтак, враховуючи те, що заявником не надано суду відомостей про наявність у відповідача рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти є недоцільним. Крім цього, накладення арешту на рахунки відповідача в межах заявленої суми може перешкодити здійсненню ним господарської діяльності, та як наслідок - суттєво погіршити його майновий стан.
Позиція Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області щодо апеляційної скарги
У відзиві Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області просить залишити апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Позивач вважає, що вказана ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою в частині необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності і адекватності таких вимог, постановлена із врахуванням балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, а накладені судом заходи забезпечення позову безпосередньо пов'язані з предметом і підставами позову.
Сільська рада зауважує, що Підприємство не має власного капіталу, а лише кошти додаткового капіталу, тобто кошти учасників (інвесторів), на які не можна звернути стягнення, оскільки ці кошти є пасивом підприємства і відображають предмет та розмір вимог інвесторів. А отже, з урахуванням наявного прибутку та обов'язкових платежів до бюджету, коштів Підприємства може буде недостатньо для виконання рішення суду у разі задоволення даного позову, а відтак, вказані обставини можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 19.05.2025 за вх.№2078/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/85/25 до надходження матеріалів оскарження ухвали на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати копії матеріалів справи №916/85/25, необхідних для розгляду оскаржуваної ухвали, на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
30.05.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали оскарження ухвали.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 про забезпечення позову у справі №916/85/25 залишено без руху з метою надання скаржнику можливості усунути недоліки апеляційної скарги, а саме:
-надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/85/25;
-надати ордер, в якому зазначити в графі ордеру на надання правової допомоги “Назва органу, в якому надається правова допомога» назви конкретного суду - Південно-західний апеляційний господарський суд або назви групи органів - судові органи.
Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
В межах встановленого ухвалою від 04.06.2025 строку від скаржника через систему “Електронний суд» надійшла заява (вх.№2568/25 від 16.06.2025) про усунення недоліків апеляційної скарги. Також скаржником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/85/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 поновлено Приватному підприємству “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/85/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/85/25. Встановлено учасникам справи строк до 08.07.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 08.07.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Призначено розгляд апеляційної скарги на 12.08.2025 о 12:30 год.
При визначені дати судового засідання колегією суддів у вказаній ухвалі враховувалось наступне.
Згідно з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія постановила розглянути вказану апеляційну скаргу у розумний строк, поза межами строку, встановленого у частині другій статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
08.07.2025 від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 12.08.2025 представник скаржника підтримала доводи апеляційної скарги. Прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечував.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали оскарження ухвали, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (відповідачів) чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Також під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Відтак, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (ухвала Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанова від 21.01.2019 у справі №902/483/18).
У даній справі предметом позову є майнова вимога про стягнення грошових коштів, а саме, заборгованості за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь у розмірі 480706,34 грн, з яких: 199086,57 грн - пеня, 281619,77 грн - інфляційні втрати.
Підставою позову у цій справі зазначено несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати пайової участі за вказаним вище договором.
В той же час, прокурор просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ», які знаходяться на банківських рахунках у розмірі 480706,34 грн, тобто, в межах суми позову.
Отже, заявник просив суд вжити передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та/або майно, яке належить відповідачу.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За змістом пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Колегія суддів зазначає, що виходячи із обставин справи, фактично на вирішенні суду перебуває спір, за наслідками розгляду якого (у випадку задоволення заявлених вимог) на відповідача може бути покладено обов'язок зі сплати на користь позивача грошових коштів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме скаржник необхідну суму грошових коштів.
Варто зауважити, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Аналогічний за змістом висновок також наводиться Верховним Судом (постанови від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22 та інші), що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Крім того, у пункті 24 постанови від 03.03.2023 у справі №905/448/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду звернула увагу, що в разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Колегія суддів зазначає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у даній справі за позовом про стягнення грошових коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування заходу забезпечення позову, обраного заявником, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.
Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги щодо співмірності таких заходів, а саме: шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, саме в межах ціни позову, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні Підприємства, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, яких стосується спір.
Крім того, колегія суддів зауважує, що вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності Підприємства, оскільки не зумовлюють списання коштів з банківських рахунків вказаного відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідача відповідного обов'язку з виконання рішення суду.
Поряд з викладеним Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що у постанові від 29.06.2023 №918/124/23 Верховний Суд з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кюблер проти Німеччини» (заява №32715/06) сформулював висновок, відповідно до якого метою заходу забезпечення позову є підтримання “status quo», поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору.
Водночас застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер та мають наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах оскарження ухвали жодного доказу на підтвердження того, що заявлений прокурором та, відповідно, накладений місцевим господарським судом арешт на грошові кошти перешкоджає господарській діяльності Підприємства, беручи до уваги те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи грошові кошти зникнуть або їх сума зменшиться, позивач у разі задоволення позову не зможе домогтися виконання рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що висновок Господарського суду Одеської області про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими прокурором вимогами та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.
Доводи скаржника, що саме заявник повинен надати відомості про наявність рахунків, їх номерів та назв відповідних установ, в яких вони відкриті, колегією суддів оцінюються критично, оскільки, по-перше, вказані відомості становлять банківську таємницю, а відтак, не можуть бути відомі заявнику, по-друге, вимоги щодо зазначення конкретних рахунків, їх номерів та назв установ, в яких вони відкритті, не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Решта доводів апеляційної скарги, яким не надано оцінку, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, а також до оцінки обставин, які підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті.
Крім цього, колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, з урахуванням вищевикладеного правового регулювання спірних правовідносин, а також висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 136 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов заснованого на правильному застосуванні норми статті 136 Господарського процесуального кодексу України висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про забезпечення позову, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 269-271, 276, 281-284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 про забезпечення позову у справі №916/85/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повну постанову складено 14.08.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран