Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3302/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/808/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
12 серпня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю : секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі судове провадження №278/3302/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 31.07.2025, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 29.09.2025 року включно,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосуватидо обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме : цілодобовий домашній арешт. Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених законом, а суд не звернув увагу на те, що обвинувачений свою вину визнає частково, своєю поведінкою сприяв органу досудового розслідування у розкритті злочину, раніше не судимий. Зазначає, що інший більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 31.07.2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29.09.2025 включно.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що ризики, передбачені п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які слугували підставою для застосування та продовження запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів контрольного судового провадження 278/3302/25, в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває на розгляді кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 02.04.2025 року до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався.
Під час підготовчого судового засідання 31.07.2025 прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки строк вказаного запобіжного заходу спливає, а ризики передбачені п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України не зменшилися та продовжують існувати.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу.
Зокрема, ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Приймаючи рішення про задоволення вказаного клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , на думку апеляційного суду, судом першої інстанції повністю дотримано вимоги ст.ст. 176-178, 183, 196, 199, 331 КПК України.
Так, відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Так, судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, дані про його особу, стан його здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, а також наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема те, що перебуваючи на волі, під загрозою можливого покарання, обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків в дному кримінальному провадженні, оскільки вони ще не допитані судом, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки являється діючим військовослужбовцем та може ухилятись від прибуття до суду з метою уникнути покарання за кримінальне правопорушення у якому обвинувачується. Вказані ризики не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою.
Враховуючи доведеність прокурором наявності ризиків, передбачених п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України та неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що судом не враховано належним чином дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема те, що він своєю поведінкою не перешкоджає слідству, співпрацює, частково визнає вину, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини були враховані судом під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою, і на даний час вони не змінилися, що свідчить про відсутність зменшення ризиків.
Зазначення захисником про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом не встановлено достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Не наведено доводів, які б вказували на належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі обрання йому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою і в апеляційній скарзі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 31.07.2025, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 29.09.2025 року включно - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: