Справа № 639/3089/25
Провадження № 2/639/1289/25
13 серпня 2025 року м. Харків
Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Борисенка О.О.,
секретаря судового засідання Караванської В.В.,
за участю представника позивача адвоката Кайдашова В.С.,
представника відповідача Щита І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 639/3089/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
установив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Новобаварського районного суду міста Харкова з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просила стягнути на її користь з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 431850,00 грн, моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн, суму витрат на проведення оцінки розміру матеріального збитку у розмірі 3500,00 грн, а також судові витрати.
Матеріали позовної заяви сформовані в системі «Електронний суд» 05.05.2025 та підписані представником позивача адвокатом Кайдашовим Віталієм Сергійовичем, який діє на підставі ордеру (а.с.8).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 08.03.2025 в АДРЕСА_1 сталася ДТП за участю позивача і військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 . Постановою Харківського районного суду Харківської області від 23.04.2025 у справі № 635/2364/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, та позивач зазнала матеріальних збитків та моральної шкоди. 24.04.2025 позивач отримала страхове відшкодування у розмірі 159950,00 грн. З метою встановлення ринкової вартості матеріальних збитків для отримання компенсації позивачем замовлено оцінку майна, відповідно до якої вартість матеріальних збитків, спричинених внаслідок ДТП транспортному засобу «Mazda CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 591800,00 грн (дата оцінки 17.03.2025, дата завершення складання звіту про оцінку майна 03.04.2025). Внаслідок ДТП позивачу спричинена моральна шкода у зв'язку з пошкодженням належного їй транспортного засобу, через численні пошкодження та деформації частин транспортного засобу позивач позбавлена можливості користуватися автомобілем за призначенням, зокрема пересуватися на автомобілі та перевозити на ньому членів своєї родини. Внаслідок неможливості користуватися автомобілем позивач зазнала негативних змін у повсякденному житті, в неї порушився звичайний ритм життя.
09.05.2025 ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання (а.с.77).
У підготовчому засіданні 14.07.2025 суд долучив до матеріалів справи подану 14.05.2025 стороною позивача відповідь Військової частини НОМЕР_1 ; поданий 20.05.2025 стороною відповідача відзив на позовну заяву; подані 21.05.2025 стороною позивача додаткові пояснення по справі та надану 27.05.2025 стороною позивача відповідь ФМД України щодо повноважень СОД ФОП ОСОБА_3 (а.с.83-87, 92-105).
У відзиві на позову заяву представник відповідача Щит І.А., який діє на підставі довіреності, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо технічної несправності транспортного засобу «Volkswagen Transporter». Крім того, позивач не згоден з оцінкою майна від 03.04.2025, відповідно до якої вартість матеріальних збитків внаслідок ДТП, складає 591800,00 грн, та на думку відповідача, оцінювач ФОП ОСОБА_4 , який проводив оцінку, не має відповідної кваліфікації та не є атестованим судовим експертом, не попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а висновок підготовлено для подання до суду, а тому складений ним звіт не може бути прийнятий судом в якості доказу розміру матеріальної шкоди. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, вказав, що позовна заява не містить жодних доводів про те, що саме військова частина НОМЕР_1 винна у ДТП та скоїла протиправні дії щодо позивача; обґрунтувань для відшкодування моральної шкоди у зазначеному у позові розмірі позовна заява не містить. Сторона відповідача вважає, що здійснивши виплату страхового відшкодування, страхова компанія повністю відшкодувала майнову шкоду, заподіяну позивачу внаслідок ДТП, а тому підстави для стягнення з відповідача вартості відновлювального ремонту без урахування зносу, оскільки він фактично не проведений, відсутні.
У додаткових поясненнях представник позивача адвокат Кайдашов В.С., серед іншого, зазначив, що відповідач жодних зауважень до суми шкоди по суті, власного розрахунку завданих позивачу збитків не надав; твердження про отримання позивачем повної компенсації за спричинені збитки у зв'язку з отриманням страхового відшкодування не відповідають приписам чинного законодавства.
14.07.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (а.с.121).
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав із зазначенням аргументів викладених у позові та поясненнях. Крім того зазначив, що сума компенсації, яку отримала позивач від страхової компанії є встановленим лімітом за договором страхування цивільної відповідальності відповідача, тому страховик обмежений саме цією максимальною сумою. Також додав, що на час розгляду справи судом, автомобіль позивача не відремонтований, а договір страхування «КАСКО» позивачем не укладався.
Представник позивача проти позову заперечував посилаючись на аргументи, що зазначені у відзиві. Також визнав, що сума страхового відшкодування, яку отримала позивач від страхової компанії є встановленим лімітом за договором страхування цивільної відповідальності відповідача, тому страховик обмежений саме цією максимальною сумою. Власної оцінки матеріального збитку завданого в наслідок ДТП автомобілю позивачки або відповідної експертизи позивач не проводив через відсутність фінансування.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частинами 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд встановив, що 23.04.2025 Харківський районний суд Харківської області ухвалив постанову по справі № 639/2364/25, яка набрала законної сили 06.05.2025, якою визнав винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850,00 грн (а.с.71-72, 75-76).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що 08.03.2025 о 19 годині 12 хвилин ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який мав технічну несправність гальмівної системи, при виникненні перешкоди не зупинив транспортний засіб або не об'їхав перешкоду, та скоїв зіткнення з автомобілем «Mazda CX5», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , чим порушив вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність статтею 124 КУпАП. В результаті вказаних дій ОСОБА_2 автомобілі отримали механічні пошкодження, власники зазнали матеріальних збитків. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 , виданого 08.06.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в Національній гвардії України.
Згідно з відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2025 на адвокатський запит, транспортний засіб «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_3 належить військовій частині, солдат ОСОБА_2 має право керувати цим транспортним засобом на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 42 від 09.01.2025. Солдат ОСОБА_2 керував даним транспортним засобом під час виконання СБЗ, згідно наряду щодо використання машин військової частини НОМЕР_1 з 01.03.2025 по 10.03.2025 (а.с.86).
Відповідно до копії технічного талону транспортного засобу, транспортний засіб «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2011 року випуску належить військовій частині НОМЕР_1 (а.с.50,52,70).
Згідно з відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2025 на адвокатський запит, станом на 08.03.2025 несправності гальмівної системи транспортного засобу «Volkswagen Transporter» реєстраційний номер НОМЕР_3 відсутні (а.с.66).
Отже, суд встановив, що внаслідок ДТП, що сталася 08.03.2025 внаслідок порушення солдатом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, позивачу ОСОБА_1 завдані матеріальні збитки. Автомобіль «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2011 року випуску належить військовій частині НОМЕР_1 та ОСОБА_2 керував ним на відповідній правовій основі.
Позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «MAZDA» моделі CX-5, державний номер НОМЕР_2 , 2024 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.28 зв.).
З матеріалів справи суд вбачає, що ОСОБА_1 отримала страхове відшкодування від ПрАТ СК «Уніка», згідно з договором 021046/4440/0000870 від 19.08.2024, без ПДВ, у розмірі 159950,00 грн шляхом переказу 24.04.2025 на її банківську картку (а.с.9).
17.03.2025 ОСОБА_1 уклала з оцінювачем ФОП Дорошевим Р.О., що діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 113/21 від 16.02.2021, договір на виконання робіт по незалежній оцінці розміру матеріального збитку, що нанесено КТЗ «MAZDA» моделі CX-5, державний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП. Дата оцінки 17.03.2025. Вартість робіт по оцінці розміру матеріальної шкоди становить 3500,00 грн (а.с.10).
Відповідно до рахунку фактури № 023/03-2025 від 17.03.2025 та Акту № 023/03-2025 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), ОСОБА_1 сплатила 03.04.2025 на користь ФОП ОСОБА_4 плату за виконання звіту з оцінки у розмірі 3500,00 грн (а.с.11-13).
Згідно зі Звітом про оцінку майна, складеного 03.04.2025 суб'єктом оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_4 на дату оцінки 17.03.2025, вартість матеріальних збитків, нанесених внаслідок ДТП колісному транспортному засобу марки «MAZDA» моделі CX-5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2024 року випуску, складає 591800,00 грн (а.с.19-36).
Відповідно до наданих документів, оцінювач ОСОБА_4 має кваліфікацію оцінювача, зокрема, у межах напрямку, оцінка колісних транспортних засобів (а.с.103-104).
Згідно з відповіддю Фонду державного майна України від 26.05.2025 на адвокатський запит, станом на 03.04.2025 (дату складання Звіту) суб'єкт оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 (оцінювач ОСОБА_4 ) мав чинні сертифікат оціночної діяльності та кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, а отже, мав право здійснювати практичну діяльність з оцінки майна в межах спеціалізації 1.3, зокрема, визначати вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу та складати документ, передбачений Законом про оцінку - звіт про оцінку майна (а.с.109-111).
За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 1 статті ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки встановлено статтею 1188 ЦК України, відповідно до положень частини першої якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Спеціальним законом, що встановлює обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 3720-ІХ (далі - Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
За змістом ч. 1 ст. 18 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону та статті 1191 Цивільного кодексу України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоду.
Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2024 року у справі № 712/9328/21 акцентував увагу на те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
У суду відсутні документи, на підставі яких позивачу страхова компанія виплатила страхове відшкодування, та клопотання про витребування таких доказів не заявлялось.
Водночас, поліси, укладені у 2024 році мають ліміти за шкоду, завдану майну потерпілого - 160000,00 грн, також у полісах може бути встановлена франшиза до 3200,00 грн, розмір якої винуватець самостійно компенсує потерпілому.
Крім того, представники сторін визнали той факт, що страхове відшкодування було сплачено позивачу у межах максимального ліміту, що передбачений страховим полісом.
Отже, вартість матеріального збитку, встановленого на підставі Звіту суб'єкта оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_4 (591800,00 грн), перевищує вартість страхового відшкодування у розмірі ліміту за шкоду, завдану майну потерпілого (159950,00 грн).
Коментуючи заперечення сторони відповідача щодо належності Звіту суб'єкта оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_4 в якості доказу на підтвердження розміру матеріальних збитків суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Пунктом 2 частини 2 статті 76, статтею 102 ЦПК України визначено, що таким засобом доказування, серед іншого, може бути висновок експерта.
Згідно з частиною 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідач, заперечуючи проти наданого позивачем Звіту про оцінку майна, клопотання про призначення судом експертизи для визначення вартості матеріального збитку, не заявив. З власної ініціативи відповідача така експертиза теж не проводилася.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У пункті 1 ч.2 цієї ж статті зазначено, що доказами серед іншого можуть бути письмові докази.
Отже суд, за відсутності належного спростування стороною відповідача суми завданих збитків, визнає Звіт про оцінку майна, складений 03.04.2025 суб'єктом оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_4 на дату оцінки 17.03.2025, належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження вартості заподіяного позивачу внаслідок ДТП матеріального збитку. Оскільки такий звіт є письмовим доказом, що складений спеціальним суб'єктом, якому законом надано таке право.
Посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду у справі №924/675/17 від 06.07.2018 є помилковим, оскільки фактичні обставини тієї справи не є релевантними обставинам справи що розглядається.
Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13), від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Беручи до уваги, що страхова компанія виконала зобов'язання у повному обсязі в межах ліміту відповідальності за шкоду майну, залишилась частина збитків, що не покривається страховиком у розмірі 431850,00 грн (591800,00 - 159950,00).
Оскільки водій ОСОБА_2 керував на відповідній правовій підставі транспортним засобом «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_3 , що належить військовій частині НОМЕР_1 на відповідній підставі, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) у розмірі 431850,00 грн, а також витрат, що пов'язані з відновленням порушеного права позивача, на проведення оцінки розміру матеріального збитку, у розмірі 3500,00 грн.
Вищезазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що така шкода має бути відшкодована саме відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 , як відповідальною особою в силу вимог ч. 1 ст. 1172 ЦК України.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Щодо заявленого до відшкодування розміру моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, суд виходить з такого.
За правилами ст.1167 ч.1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року).
Відповідно до приписів п.2 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень ;
- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди;
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.
Суд вважає доведеним, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження належного позивачу майна, останній заподіяна моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях, пов'язаних тривалим позбавленням можливості користуватися належним їй транспортним засобом, з необхідністю вчинення дій на відновлення свого порушеного права.
Водночас, позивач розрахунок та належного обґрунтування розміру моральної шкоди в сумі 50000,00 грн не надав.
Суд зазначає, що сума відшкодування моральної шкоди не повинна призводити до збагачення позивача, а слугує справедливою сатисфакцією цивільного правопорушення.
Враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, закріплені у ст. 3 ЦК України, а також конкретні обставини цієї справи, суд дійшов до висновку про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальних збитків у розмірі 431850,00 грн та витрат на проведення оцінки розміру матеріального збитку у розмірі 3500,00 грн, а також моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн суд відмовляє з наведених вище підстав.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 3882,80 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.6,67).
Суд розподіляє судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволення позовних вимог (91,76%), та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3562,86 грн.
Доказів про понесення інших судових витрат, окрім сплати судового збору, матеріали справи не містять.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 14, 76-82, 128, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 431850,00 грн, суму витрат на проведення оцінки розміру матеріального збитку у розмірі 3500,00 грн, та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн, а всього стягнути 445350 (чотириста сорок п'ять тисяч триста п'ятдесят) грн 00 коп.
Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3562 (три тисячі п'ятсот шістдесят дві) грн 86 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Повне рішення складено 14.08.2025.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Суддя Олександр БОРИСЕНКО