14 серпня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/14358/25
Провадження № 11-кп/820/612/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Хмельницького апеляційного суду
в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілого - ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 березня 2025 року за № 12025243000000653 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь Запорізької області, українця, громадянина України, що зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою-спеціальною освітою, одруженого, який не має на утримані малолітніх чи неповнолітніх осіб, пенсіонера, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ухвалено звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробування, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
В силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 76 КК України ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_6 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Провадження у справі за цивільним позовом Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави, в особі Національної служби здоров'я України, Хмельницької міської ради, третя особа на стороні позивача КП «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради, до обвинуваченого ОСОБА_6 про стягнення витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, ухвалено закрити, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Цивільний позов ОСОБА_8 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволено частково.
Стягнуто із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (юридична адреса: м. Київ, вул. Борщагівська, 154, код ЄДРПОУ 33908322) на користь ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 171 785 грн. 42 коп. та моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 8 589 грн. 27 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у загальному розмірі 6 160 грн. 25 коп.
Речовий доказ - автомобіль «Mini Cooper D Countryman», д.н.з. НОМЕР_2 , ухвалено повернути за належністю ОСОБА_6 ;
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2025 року на автомобіль «Mini Cooper D Countryman», д.н.з. НОМЕР_2 , скасовано.
За вироком суду, 07 березня 2025 року, близько 18 год. 20 хв., водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Mini Cooper D Countryman», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по проїзній частині вул. Святослава Хороброго, зі сторони вул. Львівське шосе в напрямку вул. Гетьмана Мазепи в м. Хмельницькому та в порушення вимог п.п. 2.3. б, 18.1., 12.4. та 12.9. б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР), діючи протиправно недбало, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, з перевищенням дозволеної швидкості руху, а саме рухаючись зі швидкістю в межах від 59,4 км/год до 64,4 км/год, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований по проїзній частині вул. Святослава Хороброго, поблизу будинку № 1 ХКП «Спецкомунтранс», на якому перебував пішохід, проявив неуважність, не зменшив швидкості та не зупинив керований ним транспортний засіб, щоб дати дорогу пішоходу, внаслідок чого створив небезпеку та здійснив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля «Mini Cooper D Countryman», д.н.з. НОМЕР_2 , на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину вулиці Святослава Хороброго, по вказаному нерегульованому пішохідному переходу, з ліва на право відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_6 вимог п.п. 2.3. б, 18.1., 12.4. та 12.9. б ПДР, пішоходу ОСОБА_8 заподіяно ряд тілесних ушкоджень, які за своїм характером, в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Вищевказані порушення вимог безпеки дорожнього руху ОСОБА_6 знаходяться у прямому причинному зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а саме заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 .
Не погоджуючись з вироком суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання та встановити йому іспитовий строк тривалістю 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 76 КК України. В решті вирок залишити без змін.
Вирок у частині призначеного ОСОБА_6 покарання вважає незаконним, таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Стверджує, що місцевий суд не вмотивував належним чином підстави для незастосування обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Суд першої інстанції не врахував характер і обсяг допущених обвинуваченим грубих порушень правил дорожнього руху.
Поза увагою суду залишилися й те, що наслідки вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення є тяжкими та незворотними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, на підтримку поданої апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 та його представника - адвоката ОСОБА_9 , які заперечили проти її задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та повторно дослідивши характеризуючі матеріали, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України).
Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України).
Фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, тому згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо таких обставин колегією суддів не перевіряються. Зазначеним діям суд дав правильну правову оцінку та вмотивовано кваліфікував його дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України.
Так, слушними є доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через незастосування додаткового покарання, що призвело до м'якості призначеного ОСОБА_6 покарання.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням, відповідного додаткового.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України поряд із основним покаранням у виді позбавлення волі, передбачає також можливість призначення і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком до 3 років.
У ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким.
Факт порушення Правил дорожнього руху України вказує на істотну суспільну небезпечність дій водія ОСОБА_6 та недотримання останнім вимог у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху України.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, врахував, що він вчинив необережне тяжке кримінальне правопорушення.
Також суд взяв до уваги такі пом'якшуючі покарання обставини як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, часткове відшкодування моральної шкоди потерпілому, та відсутність обставин, що обтяжують покарання; дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є раніше не судимою особою, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до адміністративної відповідальності за порушення ПДР протягом останнього року не притягувався, одружений, має стійкі соціальні зв'язки, є пенсіонером, позитивно характеризується за місцем проживання, бере активну участь у громадському житті, в судовому засіданні засудив свою протиправну поведінку, щиро розкаявся у вчиненому, вибачився за скоєне перед потерпілим, частково відшкодував моральну шкоду та одразу після вчинення кримінального правопорушення намагався мінімізувати негативні наслідки, які настали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, продовжує відшкодовувати їх і на даний час та дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного основного покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою і виконанням покладених на нього обов'язків без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Призначаючи обвинуваченому покарання без позбавлення права керування транспортними засобами, своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_6 та його дружина є особами пенсійного віку, право на керування транспортним засобом має лише обвинувачений, автомобіль вони використовують для забезпечення свого існування, в тому числі відвідування лікувальних закладів, а також думку потерпілого, який не наполягав на призначенні додаткового покарання.
Однак, з таким висновком місцевого суду не погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки він не ґрунтуються на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України.
Так, у ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід ОСОБА_8 , не зменшив швидкості та не зупинив керований ним транспортний засіб, щоб дати дорогу пішоходу, внаслідок чого створив небезпеку та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину по нерегульованому пішохідному переході.
Тобто, обвинувачений грубо порушив правила дорожнього руху.
Призначаючи обвинуваченому покарання без позбавлення права керування транспортними засобами, суд залишив поза увагою вказані обставини та не в повній мірі врахував наслідки, які настали, а саме: заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що обвинуваченому слід призначити й додаткове покарання. Обране ОСОБА_6 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так й іншими особами.
Також слід зазначити, що використання обвинуваченим ОСОБА_6 транспортного засобу для забезпечення свого існування, в тому числі й для відвідування медичних закладів, про що вказував суд першої інстанції у своєму рішенні, не може бути безумовною підставою для призначення йому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Так, закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, які користуються цим правом з особистою метою, зокрема для забезпечення власного пересування чи відвідування лікувальних закладів. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із засад справедливості, гуманізму, індивідуалізації.
Разом з тим, у даному випадку саме керування транспортним засобом та грубе порушення ОСОБА_6 ПДР призвело до настання негативнх та незворотних наслідків у вигляді дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд безпідставно прийняв рішення про незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке передбачене в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України слугує підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання.
Враховуючи відсутність апеляційних скарг в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів вважає доведеним, що 07 березня 2025 року, близько 18 год. 20 хв., водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Mini Cooper D Countryman», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по проїзній частині вул. Святослава Хороброго, зі сторони вул. Львівське шосе в напрямку вул. Гетьмана Мазепи в м. Хмельницькому та в порушення вимог п.п. 2.3. б, 18.1., 12.4. та 12.9. б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР), діючи протиправно недбало, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, з перевищенням дозволеної швидкості руху, а саме рухаючись зі швидкістю в межах від 59,4 км/год до 64,4 км/год, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований по проїзній частині вул. Святослава Хороброго, поблизу будинку № 1 ХКП «Спецкомунтранс», на якому перебував пішохід, проявив неуважність, не зменшив швидкості та не зупинив керований ним транспортний засіб, щоб дати дорогу пішоходу, внаслідок чого створив небезпеку та здійснив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля «Mini Cooper D Countryman», д.н.з. НОМЕР_2 , на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину вулиці Святослава Хороброго, по вказаному нерегульованому пішохідному переходу, з ліва на право відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_6 вимог п.п. 2.3. б, 18.1., 12.4. та 12.9. б ПДР, пішоходу ОСОБА_8 заподіяно ряд тілесних ушкоджень, які за своїм характером, в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Вищевказані порушення вимог безпеки дорожнього руху ОСОБА_6 знаходяться у прямому причинному зв'язку із виникненям дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а саме заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 .
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Призначаючи ОСОБА_6 вид та міру покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є хоч і необережним, але тяжким, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є раніше не судимою особою, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до адміністративної відповідальності за порушення ПДР протягом останнього року не притягувався, є пенсіонером, одружений, має стійкі соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання, бере активну участь у громадському житті.
Колегія суддів враховує також й те, що ОСОБА_6 у судовому засіданні місцевого суду засудив свою протиправну поведінку, щиро розкаявся у вчиненому, вибачився за скоєне перед потерпілим, а також частково відшкодував йому моральну шкоду, одразу після вчинення кримінального правопорушення намагався мінімізувати негативні наслідки скоєного та продовжує їх відшкодовувати.
Пом'якшуючими покарання обставинами є: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування моральної шкоди потерпілому.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, відсутні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Разом з тим, апеляційний суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування призначеного основного покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою і виконанням покладених на нього обов'язків.
Колегія суддів також враховує грубе порушення обвинуваченим ОСОБА_6 вимог ПДР та наслідки, які настали, а саме: заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
А тому, вважає, що обвинуваченому слід призначити й додаткове покарання.
Таке покарання повністю відповідатиме вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання слід скасувати і відповідно до вимог, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, ухвалити новий вирок.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання скасувати та в цій частині ухвалити новий вирок.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили негайно після його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення апеляційним судом.
Головуюча: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3