Справа № 756/93/25
Провадження № 2/756/1917/25
28 липня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участю секретаря судових засідань - Тагієва Р.Д.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Оболонського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свої вимоги обґрунтовують тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради (м. Київ) від 09.02.1976 №234 ОСОБА_5 було видано ордер на жиле приміщення №Г274586 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_5 (наймач), ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (син) та ОСОБА_2 (син), на підставі якого відбулося вселення та було укладено договір найму жилої 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1 . 08.07.1992 ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_3 , яка з 30.01.1996 проживає за вказаною адресою як член сім'ї наймача. Діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 набули право користування та були зареєстровані у квартирі як члени сім'ї наймача. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 . Станом на день звернення до суду у квартирі зареєстровані чотири особи: позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 . Як зазначається у позові позивачі проживають у вказаній квартирі. Частина особових рахунків після смерті ОСОБА_5 була переоформлена на ОСОБА_3 . Фактично квартира утримується за рахунок позивачів. Відповідач у спірній квартирі хоч і був зареєстрований, але ніколи не проживав, оскільки у 1991 році переїхав до своєї бабусі по материній лінії до російської федерації, де набув також громадянство рф. 15.07.2008 ОСОБА_4 зареєстрував місце свого постійного проживання у рф за адресою: АДРЕСА_2 , що є підтвердженням вибуття ним на постійне місце проживання до вказаного населеного пункту та втрати у зв'язку з цим права на користування квартирою як членом сім'ї наймача. Натомість реєстрація відповідача у квартирі створює позивачам значні незручності, позивачі змушені сплачувати житлово-комунальні послуги, які нараховані на підставі реєстрації відповідача, не можуть скористатися правом на отримання житлової субсидії та можливості здійснити приватизацію даного житлового приміщення. З огляду на викладене, просять суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16.04.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів; витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України та повернення до України відповідача - громадянина України/російської федерації ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 01.01.2007 по теперішній час.
29.04.2025 та 30.04.2025 до суду від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2025 надійшла інформації про перетин державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України в період з 08.11.2017 до 28.04.2025 ОСОБА_4 .
15.05.2025 на адресу суду від позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів.
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.07.2025 до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, у якій зазначається, що на підставі рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради (м. Київ) від 09.02.1976 №234 ОСОБА_5 було видано ордер на жиле приміщення №Г274586 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_5 ( помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_7 (помер на території рф у ІНФОРМАЦІЯ_4, через розірвання дипломатичних відносин з рф внаслідок військової агресії немає можливості отримати підтверджуючі документи) та ОСОБА_2 (позивач, єдиний живий з тих, на кого було видано зазначений вище ордер. Відповідач більше 30 років у спірній квартирі не проживав ні постійно, ні тимчасово, його майна у цій квартирі немає. Окрім того, просила долучити до матеріалів справи належним чином посвідчені копії документів, які були додані до позовної заяви.
Позивачі у засідання суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені. При цьому, в матеріалах справи містяться заяви позивачів про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити. Заперечень щодо заочного розгляду справи не висловили.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлявся, шляхом направлення судової повістки через засоби поштового зв'язку та розміщення оголошення про виклик на сайті Судової влади України. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідач не надіслав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходили.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому Ленінградської районної ради від 09.02.1976 №234 ОСОБА_5 видано ордер №Г274586 на житлове приміщення - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ОСОБА_5 право на вселення у зазначену квартиру отримали: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_2 (син).
Як вбачається, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29.05.1981; ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 07.04.2000. Крім того, як повідомила позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_7 помер у ІНФОРМАЦІЯ_4 на території рф, однак через розірвання дипломатичних відносин з рф внаслідок військової агресії немає можливості отримати підтверджуючі документи.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: позивачі ОСОБА_1 з 10.01.1995 по теперішній час, ОСОБА_2 з 25.12.1980 по теперішній час, ОСОБА_3 з 30.01.1996 по теперішній час.
Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 10.08.1999 по теперішній час.
Отже, на цей час у зазначеній квартирі зареєстроване місце проживання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 .
Як вбачається з копії паспорту громадянина рф ОСОБА_4 , виданого 16.06.2008 відділом уфмс росії по оренбурзькій області в центральному районі м. оренбург, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 15.07.2008.
Згідно із відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби №19/35049-25-Вих від 28.04.2025 за інформацією щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 08.11.2017 по 28.04.2025, громадянин російської федерації ОСОБА_4 останній раз перетинав державний кордон України, з метою виїзду з країни -15.09.2021 о 23:44год.
Як вбачається з відповіді Оболонського Управління поліції ГУНП у місті Києві від 14.04.2025, у ході проведеної перевірки відповідно до обліків ІКС ІПНП звернення гр. ОСОБА_4 з приводу перешкоджання у користуванні квартирою АДРЕСА_1 до Оболонського управління поліції не надходили, заяви не реєструвались.
Відповідач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , однак протягом тривалого часу не користується квартирою, не проживає за місцем своєї реєстрації, не сплачує комунальні послуги, не бере участі в її утриманні, житлом не цікавиться.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно із частиною четвертоюстатті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За положеннями частин першої-другоїстатті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
У той же час згідно частини другої статті 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (статті 71,72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).
Тобто, при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у порядку статей 71,72 ЖК України доказуванню сторонами та встановленню судами підлягають обставини тривалості тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні, а також поважність причин такої відсутності. Натомість у випадку вирішення спору на підставі статті 107 ЖК України обставини поважності тимчасової відсутності особи в житловому приміщенні доказуванню сторонами та встановленню судами не підлягають, а значення має доведення обставини вибуття особи на постійне місце проживання в інше жиле приміщення.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 361/6668/15 (провадження № 61-25867св18), зроблено висновок, що: "основною умовою втрати права користування житловим приміщенням з підстав, передбаченихстаттею 107 ЖК Української РСР, є наявність у наймача або члена його сім'ї іншого постійного місця проживання. При цьому слід встановити таке місце проживання із зазначенням його адреси та дослідити належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд до іншого населеного пункту, укладення трудового договору на невизначений строк тощо)".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (ст. 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за ст. 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до ст. 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».
Як убачається із матеріалів справи, відповідач не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вибув на постійне місце проживання до російської федерації, де має нове постійне зареєстроване місце проживання та з 2021 року в Україну не повертався.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності.Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц (провадження № 61-46621св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20 (провадження № 61-15632ск20).
Отже, за усіма встановленими обставинами відповідач з 2008 року обрав собі інше місце постійного проживання та відповідно до положень частини другої статті 107 ЖК України з моменту вибуття в інше помешкання втратив право користування спірною квартирою.
Суд вважає встановленим факт відсутності достатніх триваючих зв'язків із спірною квартирою та факт свідомої поведінки відповідача, яка свідчить про втрату ним інтересу до спірної квартири як до постійного місця його проживання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Матеріали справи не містять, та відповідачем не надано доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування позовних вимог.
За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються позивачі, як на підставу своїх вимог, підтверджених дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги та визнати відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачі мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачами подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 28.07.2025.
Відомості про сторін:
1. Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
2. Позивач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
3. Позивач: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );
4. Відповідач: ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя М. М. Ткач