13 серпня 2025 року
м. Київ
справа №320/24274/25
адміністративне провадження № П/990/375/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Кашпур О.В., Соколова В.М., Уханенка С.А.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Вищої ради правосуддя, в якій просить визнати її бездіяльність під час розгляду скарги №Ш-914/0/7-25 від 11 березня 2025 року протиправною; зобов'язати Вищу раду правосуддя відкрити дисциплінарне провадження відносно судді Київського апеляційного суду Балацької Г.О. за навмисне зволікання та несвоєчасне надання судового рішення у справі №11-сс/824/5851/2024 від 24 вересня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ухвалою дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Троня І.В. від 27 березня 2025 року № 1504/0/18-25 скаргу ОСОБА_1 стосовно судді Київського апеляційного суду Балацької Г.О. залишено без розгляду та повернуто скаржнику. Такий висновок дисциплінарного інспектора обґрунтований відсутністю номера судової справи у скарзі, що унеможливлює проведення попередньої перевірки аргументів дисциплінарної скарги. У той же час фактичний номер справи був вказаний на сторінці ЄСІТС.
Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність під час надання оцінки доводам його скарги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов № 320/24274/25 передано за підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Супровідним листом від 04 серпня 2025 року справу № 320/24274/25 направлено до Верховного Суду, де її зареєстровано 08 серпня 2025 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білак М.В., суддів Уханенка С.А., Кашпур О.В., Соколов В.М., Єресько Л.О.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття провадження у справі, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частиною десятою статті 131 Конституції України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів.
Пунктом 3 частини першої цієї статті встановлено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.
ОСОБА_1 реалізував таке право шляхом звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргою на бездіяльність судді Київського апеляційного суду Балацької Г.О. , в якій просив відкрити дисциплінарне провадження відносно неї за навмисне зволікання та несвоєчасне надання судового рішення у справі № 11-сс/824/5851/2024 від 24 вересня 2024 року (зареєстровано 11 лютого 2025 року за вх. № Ш-914/0/7-25).
Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя - доповідач):
1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону;
2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику;
3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи;
4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
При розгляді питання про наявність підстав для повернення дисциплінарної скарги не оцінюються достовірність відомостей про ознаки дисциплінарного проступку у поведінці судді, докази його вчинення (частина третя статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Саме ця норма є визначальною для оцінки правовідносин у цій справі, адже містить імперативний і безумовний припис щодо неможливості оскарження рішення про повернення дисциплінарної скарги будь-яким з учасників дисциплінарного провадження, в тому числі й скаржником. У той же час таке імперативне визначення не є перешкодою для скаржника повторно звернутися до Вищої ради правосуддя із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, яка відповідатиме вимогам до форми та змісту дисциплінарної скарги.
Так, дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Тронь І.В. , здійснивши попередню перевірку скарги ОСОБА_1 стосовно судді Київського апеляційного суду Балацької Г.О. , ухвалою від 27 березня 2025 року №1504/0/18-25 таку скаргу залишив без розгляду та повернув скаржнику.
У обґрунтування висновку про залишення скарги без розгляду дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя вказав на те, що законом встановлені вимоги до форми та змісту дисциплінарної скарги, а також порядок її подачі до Вищої ради правосуддя. Під час попередньої перевірки скарги було встановлено, що ОСОБА_1 не зазначив номер судової справи, що унеможливлює проведення попередньої перевірки аргументів дисциплінарної скарги про наявність чи відсутність ознак дисциплінарного проступку судді Київського апеляційного суду Балацької Г.О. під час здійснення правосуддя.
У резолютивній частині ухвали зазначено, що така ухвала оскарженню не підлягає.
Вимоги позивача про визнання бездіяльності Вищої ради правосуддя під час розгляду його скарги протиправною та зобов'язання відкрити дисциплінарне провадження викликані винесенням дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя ухвали про повернення скарги позивача без розгляду, не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, що виключає можливість відкриття провадження в адміністративній справі щодо цих вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся з цим позовом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі, а тому у його відкритті слід відмовити з огляду на положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Так, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Отже, оскільки розгляд таких спорів до Вищої ради правосуддя перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачу до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (заяви № 17160/06 та № 35548/06), пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).
Керуючись статтями 22, 170, 248, 266, 294 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Судді М.В. Білак
Л.О. Єресько
О.В. Кашпур
В.М. Соколов
С.А. Уханенко