13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 380/2716/25
адміністративне провадження № К/990/32899/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гриціва М.І. перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 380/2716/25 за позовом Шиманського Петра Івановичадо ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ у Львівській області , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області; визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 134650030671 від 23 січня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком; зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 страховий стаж за такі періоди роботи: 06 жовтня 1982 року - 30 жовтня 1982 року - офіціантом 4-го розряду у ресторані «москва» Львівського тресту їдалень № 1; 05 листопада 2003 року - 31 грудня 2003 року як суб'єкт підприємницької діяльності; 01 січня 2006 року - 28 лютого 2006 року - заступником директора Приватного підприємства «Авіаль» (код ЄДРПОУ 33213429); 01 вересня 2006 року - 13 березня 2009 року як суб'єкт підприємницької діяльності; 01 квітня 2020 року - 30 квітня 2020 року - водієм Товариства з обмеженою відповідальністю «Аппарель-Захід» (код ЄДРПОУ 39630777); зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 січня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 16 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 134650030671 від 23 січня 2025 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком. Зобов'язав ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06 жовтня 1982 року - 30 жовтня 1982 року, з01 січня 2006 року - 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2020 року - 30 квітня 2020 року, період здійснення підприємницької діяльності з вересня 2006 року по лютий 2009 року. Зобов'язав ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 січня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
ГУ ПФУ у Львівській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати.
Під час вирішення питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за означеною скаргою Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписи частини четвертої статті 328 КАС України встановлюють, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) автор касаційної скарги повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку автора скарги, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених приписів процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Після уяснення доводів касаційної скарги та (окремого) клопотання про відкриття касаційного провадження на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суддя-доповідач установив, що автор скарги не зазначив передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку в точній відповідності до вимог цієї норми процесуального закону.
У касаційній скарзі та в клопотанні про відкриття касаційного провадження в частині наведених у них обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції міститься посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України Приміром, представник відповідача покликається на приписи частини четвертої статті 328 КАС України, які встановлюють, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а також відтворює передбачені законом виняткові випадки, коли такий перегляд допустимий. Але ні в касаційній скарзі, ані в клопотанні про відкриття касаційного провадження скаржник не конкретизував, не виокремив саме той чи ті випадки, які мають слугувати підставами для перегляду за правилами касаційного оскарження судових рішень у справі за позовом ОСОБА_1 .
Подібним чином автор скарги поставився до необхідності обґрунтування умов допуску до касаційного перегляду цієї справи як справи незначної складності чи як іншої справи, розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження. Знов-таки в процесуальних зверненнях скаржника цілковито відтворюються правила частини п'ятої статті 328 КАС України, але викладаються і подаються у форматі «ніби пропозиції» суду касаційної інстанції вибрати той чи ті з них, які вважатиме застосовним чи застосовними до спірних правовідносин цієї справи.
Вкотре треба нагадати, що з огляду на межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має правоможності встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
До того ж, згідно із приписами КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Наведене дозволяє підсумувати, що автор касаційної скарги ретельно не поставився до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовими рішеннями із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, навести аргументи в обґрунтування своєї позиції, а також зазначити пункт / пункти частини четвертої статті 328 КАС України, які він визначає підставою / підставами касаційного оскарження.
Згідно з абзацом першим частини п'ятої цієї статті рішення про відмову в прийнятті та про повернення касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, може ухвалити суддя-доповідач.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 243, 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя М.І. Грицiв