13 серпня 2025 року
м. Київ
справа №440/3506/25
адміністративне провадження № К/990/32876/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Рибачука А. І., Стеценка С. Г.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії і
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області, якими це Управління відмовило позивачці проіндексувати її пенсію із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області проіндексувати і перерахувати пенсію ОСОБА_1 згідно з частиною другою статті 42 Закону України від 09 липня 2023 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 15 липня 2021 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року № 127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 16 вересня 2024 року.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 18 квітня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області, яка проявилась у тому, що ГУ ПФУ в Полтавській області не провела з 16 вересня 2024 року індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796. Зобов'язав ГУ ПФУ в Полтавській області проіндексувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим перерахувати та виплачувати пенсію, починаючи з 16 вересня 2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 липня 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області рішення суду першої інстанції змінив шляхом вилучення з його мотивувальної та резолютивної частин посилання на «коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14 та 1,197». У решті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі № 440/3506/25 залишив без змін.
ОСОБА_1 не погодилася з постановою суду апеляційної інстанції і через свого представника Продайводи В. І., через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції називає неправильне застосування цим судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (у касаційній скарзі перелічуються постанови цього Суду). Відтак узагальнює, що існують підстави перегляду оскарженої постанови суду апеляційної інстанції з огляду на умови, передбачені пунктами 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності і у зв'язку з цим за процесуальним законом не належить до тих, які підлягають такому оскарженню, але на противагу цьому скаржниця з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що оскаржене судове рішення у цій справі має отримати касаційний перегляд, бо, на її переконання, порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону України, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цієї конституційної формули випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права (інституту) на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондуються правила статті 13 КАС України та статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запровадив умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Те, що вищезазначені обставини є та, відповідно, дають право на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, ухвалених за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), насамперед має аргументувати та обґрунтувати особа, яка подає касаційну скаргу.
З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії (бездіяльність) органу виконавчої влади, яким є ГУ ПФУ в Полтавській області, яке відмовило позивачці проіндексувати її пенсію із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення пенсії у певних розмірах.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Полтавський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржниця ОСОБА_1 з посиланням на дві з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики, а сама справа має виняткове значення для позивачки.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до значного числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Утім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржниця не розкрила (переконливо не мотивувала, не продемонструвала), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.
Не видаються обґрунтованими покликання в касаційній скарзі і на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для ОСОБА_1 як позивачки (учасниці справи) , бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
В цій касаційній скарзі скаржниця таких обґрунтувань не наводить, а її посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження, такими не сприймаються, через те, що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржниця, власне, просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься в процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Посилання скаржниці на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду, які скаржник згадує в своїй касаційній скарзі, і тим самим не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними.
Передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження ? неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального, та прописані у пункті 1 цієї частини статті закону умови їхнього застосування - зокрема, застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, треба розуміти так, що автор касаційної скарги може домагатися відкриття касаційного провадження з огляду на ці підстави та умови, але [лише] у тому разі, коли висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, цей суд сформував як суд касаційної інстанції, у часі висновок мав бути тоді, коли суд апеляційної інстанції розглядав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, а спірні правовідносини у цій справі були подібні до тих, щодо яких Верховний Суд раніше виклав у своїй постанові висновки про те, як треба застосовувати норми права за схожих правовідносин.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону № 1402-VIIІ висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а за правилами пункту 1 частини другої статті 36 того самого Закону Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.
Верховний Суд пам'ятає, що правничі висновки, які були сформульовані Верховним Судом раніше і на які посилається скаржниця як на підстави касаційного оскарження, справді певним чином стосуються конфліктів, що виникли у сфері індексування пенсійних виплат через настання певних умов, передбачених законодавством. Але, як бачиться з тексту касаційної скарги, ці висновки суд касаційної інстанції формулював на базі особливих, конкретних фактичних обставин, які були встановлені в кожній з тих справ.
У цих постановах Верховного Суду нема загальних, безвідносно до конкретних обставин формулювань, як саме треба застосовувати норму матеріального права в подібних правничих відносинах, відносно до якої у цій справі (за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області) суд апеляційної інстанції застосував цю саму чи ці самі норми всупереч їхньому правозастосовному розумінню (значенню). У касаційній скарзі таких прицільних (акцентованих) аргументів нема.
Отож, описане посилання на правничі висновки постанов Верховного Суду про застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах само по собі не може бути підставами для касаційного оскарження у цій справі.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 про перегляд постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: А. І. Рибачук
С. Г. Стеценко