13 серпня 2025 року
м. Київ
справа №640/22557/19
адміністративне провадження № К/990/31671/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі №640/22557/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та несплаченої вихідної допомоги при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1136ц від 17 жовтня 2019 року;
- визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України № 1136ц від 17 жовтня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора або на посаді в Офісі Генерального прокурора, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;
- стягнути з Генерального прокурора ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень 00 коп;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 несплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі 40 836, 60 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
24 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі №640/22557/19. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Порядок розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження, визначений Главою 10 КАС України.
Так, частинами першою, другою статті 257 КАС України установлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України такими винятками є справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року справу прийнято до провадження та вирішено розглядати справу з початку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Підстав, за яких судові рішення, постановлені у зазначеній справі можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судом касаційної інстанції не встановлено.
В обґрунтування касаційної скарги позивач, посилаючись на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Верховний Суд відхиляє такі доводи так як, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилання позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, у справі №200/13482/19-а, на яку посилається позивач, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову позивача про скасування наказу Генерального прокурора про звільнення та про зобов'язання поновити на посаді, стягнення середнього розміру заробітної плати, зазначив, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У той же час позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі.
У справі №640/20305/20 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення позивача від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, зобов'язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_3 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати, зазначив про неправильне застосування судами норми статті 235 КЗпП України, оскільки установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд був зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Також зазначено, що суди не застосували норми Закону №113-IX, які підлягали застосуванню. Тобто, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось питання дослідження процедури переведення в Офіс Генерального прокурора з урахуванням вимог Закону №113-IX, який є спеціальним. Крім того, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що подання заяви не за типовою формою не могла бути достатньою підставою для не розгляду заяви позивача, а тому в будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень мав би розглянути заяву від 11 жовтня 2019 року та прийняти відповідне рішення на підставі та у відповідності з вимогами Закону №113-IX та прийнятими на виконання цього Закону нормативними актами.
У справі №640/22932/19 Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про скасування наказу Генеральної прокуратури України про звільнення та про поновлення позивача в органах прокуратури, зазначив, що звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури було неправомірним. При цьому, Суд зауважив, що не стільки зміст заяви від 11 жовтня 2019 року, яка головним чином і спричинила видання спірного наказу, скільки правовий статус цієї посади має визначальне значення для правильного вирішення спору у вимірі чинного на час його виникнення нормативно-правового регулювання.
У справі №640/23035/19 про скасування наказу Генеральної прокуратури України про звільнення та поновлення позивача на посаді в органах прокуратури судами встановлено, що позивачем заяву було подано у встановлений строк та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, а тому доводи відповідача про відсутність волевиявлення позивача щодо призначення до Офісу Генерального прокурора визнано не обґрунтованими, оскільки подана позивачем заява у достатній мірі давала розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про передчасність та необґрунтованість рішення відповідача про наявність підстав для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з неподанням відповідної заяви.
У справі №200/4456/20-а розглядався позов про скасування наказу прокуратури Донецької області про звільнення з посади прокурора та поновлення на посаді прокурора у зв'язку поданням позивачем заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі на про намір пройти атестацію проте без обробки персональних даних, у тому числі автоматизованої, без використання (штрих-кодового) ідентифікатора з релігійних переконань.
Проте, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, дійшли висновку, що позивачем не було подано у порядку, визначеному чинним законодавством заяви про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, оскільки не містила відомостей про намір пройти атестацію, згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
Щодо доводів позивача про те, що рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11р(ІІ)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», то суди попередніх інстанцій зазначили, що таке рішення на спірні правовідносини не поширюється, оскільки спірні правовідносини виникли та припинились до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(II)/2024 по справі № 3-157/2023(290/23) і зазначене рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Отже, наведені заявником постанови (у справах №200/13482/19-а, №640/22932/19, №640/22932/19, №640/23035/19, №200/4456/20-а, №640/7102/20, №240/19209/21) ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а тому посилання на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Верховний Суд також зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі №640/22557/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та несплаченої вихідної допомоги при звільненні.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
С.А. Уханенко