про відмову у відкритті касаційного провадження
12 серпня 2025 року
м. Київ
справа №160/8491/24
адміністративне провадження № К/990/32215/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 160/8491/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просила:
визнати протиправними дії ГУПФУ в Дніпропетровській області по відмові від 12.01.2024 № 2766-1598/К-01/8-0400/24 ОСОБА_1 у призначені та виплаті грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.07.2022;
зобов'язати ГУПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 05.07.2022.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
29.07.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024, ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункти «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), а також підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (становить значний суспільний інтерес).
Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктами 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі оскаржуються дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови у призначені та виплаті грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дніпропетровський окружний адміністративний суд в ухвалі від 26.04.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на значну кількість спорів.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування певної норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов. Зазначені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними та притаманні кожній аналогічній справі.
Так само, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у цій справі.
Отже, скаржником не продемонстровано наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Верховний Суд вже розглядав справи з таким предметом спору. Зокрема, у постановах від 22.02.2018 у справі № 310/3774/17, від 27.11.2018 у справі № 328/1619/17(2-а/328/80/17), від 11.07.2019 у справі № 350/294/16-а, від 18.06.2021 у справі № 328/1620/17, від 21.03.2024 у справі № 580/2737/23, Верховний Суд зазначив: «Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до пункту 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.»
Також, Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 175/4084/16-а (2-а/175/86/16), обставини якої є подібними, дійшов наступного висновку: «…умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Слід зазначити і про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.»
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 відповідно до такої правової позиції Верховного Суду.
Скаржник не обґрунтовує підстави для відступу від висновків Верховного Суду та Суд не вбачає за необхідне відступати від такого висновку.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із висновком суду апеляційної інстанції, зазначеним в рішення, яке оскаржується, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.
Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржник не зазначив.
Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 160/8491/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук