12 серпня 2025 року
м. Київ
справа №400/8824/24
адміністративне провадження № К/990/32619/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Коваленко Н. В., Стеценка С. Г.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Миколаївській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії і
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідача проіндексувати її пенсію із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
- зобов'язати відповідача перерахувати (проіндексувати) та виплачувати їй на підставі частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10 846 грн 37 коп. на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 24 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 08 січня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 червня 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнив вимоги цієї скарги частково. Рішення суду першої інстанції скасував і виніс (прийняв) нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Миколаївській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 березня 2023 року по 19 березня 2024 року залишив без розгляду. Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області, якими Управління з 20 березня 2024 року не індексувало пенсію ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796. Зобов'язав ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити з 20 березня 2024 року індексацію пенсії ОСОБА_1 з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії з 20 березня 2024 року.
ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і через підсистему «Електронний суд» через свого представника подала касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та викласти її резолютивну частину в іншій редакції.
Підставами для касаційного оскарження судових рішень у цій справі називає неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, на переконання ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (у касаційній скарзі перелічуються постанови цього Суду). Відтак узагальнює, що існують підстави перегляду оскарженої постанови суду апеляційної інстанції з огляду на умови, передбачені пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності і у зв'язку з цим за процесуальним законом не належить до тих, які підлягають такому оскарженню, але на противагу цьому скаржник з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цієї конституційної формули випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права (інституту) на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запровадив умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Те, що вищезазначені обставини є та, відповідно, дають право на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, ухвалених за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), насамперед має аргументувати та обґрунтувати особа, яка подає касаційну скаргу.
З тексту касаційної скарги та змісту судових рішень попередніх інстанцій, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії (бездіяльність) органу виконавчої влади, яким є ГУ ПФУ в Миколаївській області, яке відмовило позивачці проіндексувати її пенсію із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у певних розмірах.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Миколаївський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржниця ОСОБА_1 з посиланням на одну з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, які дозволяють віднести цю справу до справ, що мають виняткове значення, зокрема, для позивачки.
Але покликання скаржниці на те, що її справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для неї як позивачки і учасниці справи, яка подає касаційну скаргу, не видаються обґрунтованими, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У цій касаційній скарзі автор скарги таких обґрунтувань не наводить, а посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження , такими не сприймаються через те, що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржниця, власне, просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься в процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржниці внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду, які згадуються в скарзі, і тим самим не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними.
Передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження ? неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального, та прописані у пункті 1 цієї частини статті закону умови їхнього застосування - зокрема, застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, треба розуміти так, що автор(ка) касаційної скарги може домагатися відкриття касаційного провадження з огляду на ці підстави та умови, але [лише] у тому разі, коли висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, цей суд сформував як суд касаційної інстанції, у часі висновок мав бути тоді, коли суд апеляційної інстанції розглядав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, а спірні правовідносини у цій справі були подібні до тих, щодо яких Верховний Суд раніше виклав у своїй постанові висновки про те, як треба застосовувати норми права в схожих правовідносинах.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а за правилами пункту 1 частини другої статті 36 того самого Закону Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.
Верховний Суд пам'ятає, що правничі висновки, які були сформульовані Верховним Судом раніше і на які посилається автор скарги як на підставу касаційного оскарження, справді певним чином стосуються конфліктів, що виникли у сфері індексування пенсійних виплат через настання певних умов, передбачених законодавством. Але, як бачиться з тексту касаційної скарги, ці висновки суд касаційної інстанції формулював на базі особливих, конкретних фактичних обставин, які були встановлені в кожній з тих справ.
У цих постановах Верховного Суду нема загальних, безвідносно до конкретних обставин формулювань, як саме треба застосовувати норму матеріального права в подібних правних відносинах, відносно до якої у цій справі (за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Миколаївській області) суд апеляційної інстанції застосував цю саму чи ці самі норми всупереч їхньому правозастосовному розумінню (значенню). У касаційній скарзі таких прицільних (акцентованих аргументів) нема.
Видається, що у своїй касаційній скарзі її автор фактично доводить, що в постановах Верховного Суду, які вона використовує як приклад правильного застосування норм матеріального права, ці норми застосовувалися, а судові спори розв'язувалися так само, як і у справі за її позовом ? відповідно до змісту та обсягу фактичних обставин кожної зі справ.
Отож, описане посилання на правничі висновки постанов Верховного Суду про застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах само по собі не може бути підставами для касаційного оскарження у цій справі.
З огляду на наведене, вкотре беручи до уваги, що оскаржені судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку не встановлено (скаржник належним чином не обґрунтував тощо), у відкритті касаційного провадження треба відмовити.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 про перегляд рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Н. В. Коваленко
С. Г. Стеценко