Справа № 240/32780/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
13 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про виконання судового рішення в адміністративній справі №240/32780/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у прийняті звіту відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.
Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язане з виплатою пенсії і також має невизначений у часі граничний термін виплати.
Виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати.
При цьому порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.09.2024 у справі №240/28481/23.
Отже, підвищення до пенсії, встановлене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
19 листопада 2024 року прийнято Закон №4059-IX статтею 45 якого установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Положення статті 45 Закону №4059-IX є спеціальними та мають перевагу перед загальними положеннями статей 7, 8 наведеного закону, якими установлено прожитковий мінімум та мінімальну заробітну плату з 1 січня 2025 року, у тому числі для обчислення виплат за рішеннями суду.
Отже, з 1 січня 2025 року тимчасово змінено порядок нарахування і виплати підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За загальним правилом, встановленим статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.
У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" (CASE OF AIREY v. IRELAND, заява № 6289/73) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (п.26 рішення). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2004 року у справі "К'яртан Асмундсон проти Ірландії" (CASE OF KJARTAN ASMUNDSSON v. ICELAND, заява № 60669/00) (п.42 рішення).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян, фінансовим (економічним) станом держави та гарантуванням права кожного на достатній життєвий рівень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що держави мають широку свободу розсуду, особливо при створенні та регулюванні відповідних національних систем соціального забезпечення (рішення від 13 грудня 2016 року у справі "Белане Надь проти Угорщини" (CASE OF BELANE NAGY v. HUNGARY, заява №53080/13), пункт 113 рішення), та "Маркович та інші проти Угорщини" (Заява №77575/11 Laszlo MARKOVICS against Hungary) пункти 35, 37 рішення.
Поле розсуду, яке надається законодавчому органу при здійсненні політики щодо пенсій або соціальних виплат, має бути широким, оскільки вони стосуються економічних і соціальних питань ("Валков та інші проти Болгарії" (CASE OF VALKOV AND OTHERS v. BULGARIA, заяви №№ 2033/04, 19125/04, 19475/04, 19490/04, 19495/04, 19497/04, 24729/04, 171/05, 2041/05) пункт 91 рішення); а стаття 1 Протоколу № 1 у жоден спосіб не перешкоджає вносити нормативні зміни щодо розміру чи умов надання допомоги у будь-який момент (пункт 24 рішення від 10 квітня 2012 року за заявою "Річардсон проти Сполученого Королівства" (Susan V. RICHARDSON against the United Kingdom, заява №26252/08).
Крім того, у ряді справ Європейський суд з прав людини визнав можливість зменшення розміру виплат соціального забезпечення (пункт 51 рішення від 7 червня 2007 року у справі "Кузнєцова проти Росії" (CASE OF KUZNETSOVA v. RUSSIA, заява №67579/01)); пункт 45 згаданого вище рішення у справі К'яртана Асмундсона; пункт 67 рішення від 08 грудня 2009 року у справі "Віцорек проти Польщі", (CASE OF WIECZOREK v. POLAND, заява № 18176/05)).
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Порядок нарахування та виплати пенсій може бути змінений державою шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зокрема, через фінансову (економічну) неможливість виплати пенсій.
Такі заходи також можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан. Держава зазнає значних фінансових витрат пов'язаних з обороною України, захистом її суверенітету та територіальної цілісності, що у відповідності до положень статті 64 у взаємозв'язку зі статтею 17 Конституції України є підставою для тимчасового обмеження соціальних виплат.
Оскільки стаття 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" тимчасово обмежує доплату до пенсії на період дії воєнного стану у 2025 році, то Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області правомірно привело виплати на 2025 рік у відповідність із законом.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.