Справа № 120/2250/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
13 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач- 1) та Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач-2), в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 02.01.2025 №025350012523 про відмову в призначенні пенсії по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-зобов'язати відповідача 2 призначити і виплачувати з 01.01.2025 р. пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.01.2025 №025350012523 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2024 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 позивач є дружиною ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
30.12.2024 р. позивач звернулася до Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На момент звернення ОСОБА_1 досягла 60-річного віку (64 років 06 місяців ).
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами опрацювання заяви і доданих до неї документів відповідачем-1 прийнято рішення №025350012523 від 02.01.2025 р. про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідачем визначено страховий стаж позивача 7 років 7 місяців 26 днів, в той час як ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж визначено на рівні 20 років.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За правилами частини 1 статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Отже, зазначеною нормою права визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.
Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними, визначаються відповідно до частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно з приписами частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.
Із матеріалів справи з'ясовано, що на момент звернення за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника, позивачка досягла 60-річного віку (64 роки).
Колегія суддів звертає увагу, що за приписами статей 26, 38 Закону №1058-IV підставою для визначення непрацездатності члена сім'ї померлого годувальника, зокрема, дружини (чоловіка) в цілях визначення права на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, є досягнення останніми саме пенсійного віку необхідного для призначення пенсії за віком. Таке поняття як «страховий стаж» є обов'язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у статті 36 Закону №1058-IV. Таким чином, законодавець чітко розрізняє ці поняття і встановлює відповідні умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Факт досягнення позивачем пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV не заперечується відповідачами.
Отже, зважаючи на те, що станом на час звернення позивача за призначенням пенсії, остання досягнула пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, у розумінні приписів частини третьої статті 36 Закону №1058-ІV, остання вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника.
Іншою обов'язковою умовою для призначення та виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника за нормами згаданого Закону №1058-ІV є наявність страхового стажу померлого годувальника, який має бути таким, яке було б йому необхідно для призначення пенсії по третій групі інвалідності.
Факт наявності у померлого годувальника достатнього страхового стажу також не заперечується скаржником.
Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем дотримано всіх, передбачених статтею 36 Закону №1058-1V умов, необхідних для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.