Справа № 740/1196/25 Головуючий у 1 інстанції: Роздайбіда О.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місце знаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00003877 від 07.01.2025 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 8 500 гривень та закрити справу про адміністративного правопорушення.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії АВ № 00003877 від 07 січня 2025 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 8500 гривень. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 гривень.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що ключовою обставиною. яка підлягає доказуванню в ході розгляду справи, є доведення факту перевезення контейнеровозом саме контейнеру. Апелянт стверджує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, щодо здійснення позивачем вантажного перевезення саме контейнером, ідентифікації такого контейнера, доказів щодо придбання або використання контейнера, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу контейнером, або сертифікатів на такий контейнер, які б могли свідчити на користь висновку про контейнерні перевезення транспортним засобом позивача. Зазначає, що відсутність контейнеру із відповідним маркуванням підтверджується фотознімками, зробленими під час фіксації факту порушення норм чинного законодавства.
02 травня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегією суддів продовжено строк розгляду справи на 15 днів, згідно норм ст. 309 КАС України.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - спеціалізованого сідлового тягача - Е марки Volvo FH500, р.н. НОМЕР_1 , а Василенко М.М. - спеціалізованого напівпричепу контейнеровоза Е марки FRUEHAUF модель LTD, р. н. НОМЕР_2 , що підтверджується наявними у справі копіями свідоцтв про реєстрацію указаних транспортних засобів.
24 грудня 2024 року о 20 год. 11 хв. за адресою: М-01 49+495 Київська обл. зафіксовано транспортний засіб Volvo FH500, р.н. НОМЕР_1 , відповідальна особа допустила рух транспортного засобу з перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т.
07 січня 2025 року за результатами фіксації в автоматичному режимі адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті винесено оскаржувану постанову серії АА № 00003877, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.
Із оскаржуваної постанови слідує, що вимірювання ваги транспортного засобу здійснювалося у автоматичному режимі технічним засобом WIM 21, WAGA-WIM35, зав 6. Крім того, у постанові серії АВ № 00003877 міститься посилання на веб-сайт з ідентифікатором доступу та відображеними фотознімками транспортного засобу в момент вчинення правопорушення.
Відповідно до листа директора департаменту клієнтської підтримки АТ «Укрпошта» Васянович Т., за результатами проведеної перевірки було з'ясовано, що лист надійшов до відділення 10.01.2025, оскільки, у відділенні за індексом 16606 відсутні листоноші, тому не було можливості надіслати повідомлення про надходження листа Ф22. Оповіщення клієнтів відбувається шляхом телефонних дзвінків при умові, що відправник вказав номер телефону одержувача. 24.02.2025 лист було повернено відправнику за закінченням терміну зберігання. АТ «Укрпошта» не може підтвердити інформування належним чином щодо надходження рекомендованого листа за № 0610220480766.
З протоколу технічного стану транспортного засобу № 00797-00955-24 від 23.08.2024, проведеного ТОВ «ДОБРОБУТ-АВТО» вбачається наступне: категорія, марка, модель 04, FRUEHAUF LTD, номерний знак НОМЕР_2 ; дата державної реєстрації: 24 червня 2020 року; особливості переобладнання: переобл. на контейнеровоз (для перевезення контейнерів типу 1А). Транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним. Дата чергового проходження обов'язкового технічного контролю: не пізніше 23.08.2025 року.
Відповідно до постанови старшого державного виконавця Дарини Сікун про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2025 ВП № НОМЕР_3, відкрито виконавче провадження на підставі постанови АВ №00003877 від 07.01.2025, виданого Укртрансбезпекою м. Київ про стягнення 17000,00 грн.
Не погоджуючись із постановою про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442, утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Приписами пп. 15, 27, 29 п. 5 Положення № 103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Отже, відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
У відповідності до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
В силу вимог частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси вантажних автомобілів, зокрема:
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом - 40 тон;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон;
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тони;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тони.
Частиною 2 статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Як вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Головнею Т.С. винесено постанову від 01 січня 2025 року серії АВ №000033877, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн. (а.с. 85).
Згідно даної постанови, 24 грудня 2024 року о 20 год. 11 хв. за адресою: М-01 49+495 Київська обл. зафіксовано транспортний засіб Volvo FH500, р.н. НОМЕР_1 , відповідальна особа допустила рух транспортного засобу з перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т.
Положеннями п. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Так, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
У відповідності до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Нормами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відповідно до приписів статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої вказав, що із фотозображення транспортного засобу, здійсненого в автоматичному режимі в момент вчинення правопорушення, та фотосвітлин за ідентифікатором доступу вбачається, що зафіксовано проїзд транспортного засобу марки Volvo FH500, р.н. НОМЕР_1 , разом зі спеціалізованим напівпричіпом контейнеровозом Е марки FRUEHAUF модель LTD, р. н. НОМЕР_2 .
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку здійснювалися саме контейнерні перевезення відповідним транспортним засобом контейнеровозом.
На переконання суду першої інстанції, під час прийняття оскаржуваної постанови відповідач у справі безпідставно не врахував факт проїзду транспортного засобу марки Volvo модель FH500, р.н. НОМЕР_1 , разом із спеціалізованим напівпричепом контейнеровозом Е марки FRUEHAUF модель LTD, р. н. НОМЕР_2 .
Також, суд першої інстанції зазначив, що оскаржувана постанова від 07 січня 2025 року не містить виміряних з урахуванням похибки вагових параметрів транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові параметри, встановлені саме для контейнеровозів. При обрахунку перевищення нормативних параметрів використано формулу розрахунку (параметри), встановлені п. 22.5 Правил дорожнього руху, саме для транспортних засобів та їх составів з фактичною масою - до 40 тон, а не для контейнеровозів понад 44 т.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятої постанови.
В свою чергу, апелянт звертає увагу на те, що жодним нормативно правовим актом України не передбачено, що виключно технічні характеристики транспортного засобу напівпричіпа-контейнеровоза дають власнику цього транспортного засобу законне право розраховувати, що при визначенні його вагових параметрів уповноважені особи органів державної влади будуть враховувати положення п. 22.5 Правил дорожнього руху в частині, що стосується контейнеровозів, відповідно до яких максимально допустима фактична маса такого транспортного засобу не повинна перевищувати 44 тони.
Апелянт наголошує, що ключовою обставиною. яка підлягає доказуванню в ході розгляду справи, є доведення факту перевезення контейнеровозом саме контейнеру.
При цьому, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, щодо здійснення позивачем вантажного перевезення саме контейнером, ідентифікації такого контейнера, доказів щодо придбання або використання контейнера, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу контейнером, або сертифікатів на такий контейнер, які б могли свідчити на користь висновку про контейнерні перевезення транспортним засобом позивача.
Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Отже, напівпричеп - це транспортний засіб без джерела енергії та самостійно пересуватись і перевозити вантажі по дорогах не може, отже рушійною силою для нього є саме тягач, який є основним транспортним засобом, котрий здійснює перевезення вантажів.
Відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 14.01.1997 року №363 «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (далі - Наказ №363), надано визначення спеціалізованого автомобіля - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій..
Згідно з п.п. 17.2-17.5 Наказу №363, забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Спеціальні контейнери належать вантажовідправникам і вантажоодержувачам та призначаються для перевезення автомобільним транспортом певних видів вантажів, які потребують додержання особливих умов під час транспортування.
Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м).
Після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил, навісити бирку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача (пункт 17.15. Правил № 363).
Відповідно до пункту 17.9 Правил № 363, приймання вантажів для перевезення в контейнерах здійснюється при наявності Договору на підставі заявки, а при відсутності Договору - разового договору.
Згідно матеріалів справи, позивачем суду не надано будь-яких доказів, що в спірному випадку здійснювалось перевезення вантажів саме контейнером, актів про пломбування, договорів про перевезення вантажів контейнером.
Як вбачається з фотофіксації транспортного засобу марки Volvo FH500, р.н. НОМЕР_1 , вантаж, що перевозився в напівпричепі, не мав відповідних маркувань та позначень для ідентифікації його як контейнера, тобто не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса транспортного засобу повинна бути не більше 40 т.
Таким чином, позивач здійснював вантажні перевезення транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм (оскільки вантаж, що перевозився на платформі не має відповідних маркувань та позначень для визначення його як контейнер), тобто не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса транспортного засобу повинна бути не більше 40 т.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що сам факт реєстрації за позивачем автомобільного транспорту - контейнеровоза не поширює вагові обмеження, передбачені п.22.5 Правил дорожнього руху, у 44 т для відповідного транспорту з урахуванням вантажу.
Також, колегія суддів зазначає, що протоколом технічного стану транспортного засобу № 00797-00955-24 від 23.08.2024 підтверджується лише справність транспортного засобу, а не факт перевезення саме контейнеру у спірному випадку.
Отже, факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР України доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що пов'язано із правомірністю порядку проведення габаритно-вагового контролю, а також використання при проведенні останнього належного технічного приладу.
Щодо доводів позивача про те, що оскаржувана постанова не містить відомостей щодо напівпричепу, колегія суддів зазначає, що такий формальний недолік оформлення постанови не є достатньою підставою для її скасування при наявних доказах перевищення загальної маси навантаження.
До того ж, вимоги пункту 22.5 ПДР України стосуються обмежень по загальній масі та/або по окремій масі кожної осі транспортного засобу та не ставляться у залежність від наявності чи відсутності причепу/напівпричепу, оскільки останній приводиться у рух за допомогою тягача.
Виходячи із вказаних обставин справи та положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем правильно встановлено максимальну допустиму вагу транспортного засобу позивача, враховані під час накладення стягнення показники вагового обладнання підтверджені належними доказами, тобто сам по собі факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України доведений належними, допустимими та достовірними доказами, оскаржуване рішення відповідає вимогам КУпАП, а наведені у позові доводи не спростовують факт наявності події адміністративного правопорушення за ч.2 ст.132-1 КУпАП.
Крім того, колегія суддів зазначає, що з метою збереження автомобільних доріг від руйнування через значні навантаження на дорожнє покриття законодавцем установлено заборону перевезення вантажів транспортними засобами та їх составами, що перевищують установлені параметри фактичної маси та навантаження на вісь (осі).
У контексті п. 22.5 ПДР перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов'язаний обрати вагу, яка не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 803/1540/16.
Виходячи з наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що постанова відповідача про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії АВ № 00003877 від 07.01.2025 прийнята на підставі та в межах повноважень, а тому, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.