30 липня 2025 року місто Київ
справа № 757/26336/24-ц
провадження № 22-ц/824/4737/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д.,Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 , подану адвокатом Коваленко Мариною Олександрівною,
на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2024 року, постановлену у складі судді Вовка С.В.,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києваз позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Разом з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що можливе відчуження цієї квартири відповідачем з метою уникнення звернення на неї стягнення в межах виконавчого провадження по виконанню рішення у цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
На користь можливого відчуження відповідачем вказаної квартири додатково свідчать численні оголошення про її терміновий продаж, розміщені на веб-сайтах з продажу об'єктів нерухомості.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2024 року, описка в якій виправлена ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 14 листопада 2024 року, заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 131,4 кв.м., житловою площею 50,6 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, 25 листопада 2024 року адвокат Коваленко М.О., яка діє в інтересах особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 , подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу. Незаконність та необгрунтованість ухвали суду першої інстанції полягає у неправильності установлення обставин, які мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи щодо власника майна, на яке судом накладено арешт.
Апелянт зазначає, що станом на дату винесення оскаржуваної ухвали та по теперішній час квартира загальною площею 131,4 кв.м., житловою площею 50,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2338271480000 належить на праві власності ОСОБА_3 .
Право власності на нерухоме майно отримано ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 12 червня 2024 року № 1327, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та підтверджується інформацією з Державного реєстру.
Оскаржувана ухвала впливає на право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно,на яке судом накладено арешт,що позбавляє його права вільного розпорядженням таким майном.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Станько В.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення як законне і обгрунтоване залишити без змін.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 -адвокат Коваленко М.О. доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Гордійчук Ю.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги в повному обсязі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений, що підтверджується судовим повідомленням, яке повернути до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 2 991 806, 81 грн. Виходячи із предмету позову, суд вважав, що заходи забезпечення позову, які заявник просить вжити, є співмірними із заявленими позовними вимогами. Крім того, суд обгрунтовує вій висновок тим, що між сторонами дійсно виник спір, а невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача впливатиме на ефективність захисту та істотно ускладнить виконання гіпотетичного рішення суду про задоволення вимог позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 2 991 806, 81 грн.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до роз'яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів.
Так, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Виходячи з положень ст.149, п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, у рамках забезпечення позову арешт може бути накладено на майно, що належить відповідачу або підлягає передачі йому, а також на майно, яке є предметом спору.
Установлено, що квартира АДРЕСА_2 з 12 червня 2024 року належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
ОСОБА_3 не є відповідачем у даній справі.
Зважаючи на предмет позову у цій справі - стягнення коштів з ОСОБА_2 , а також враховуючи, що квартира АДРЕСА_2 станом на момент прийняття оскаржуваного рішення не належить, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення шляхом накладення саме на цю квартиру є помилковим.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник має право вільно користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Арешт як захід забезпечення позову порушує ці права, якщо він застосовується без необхідної правової підстави, без доведених ризиків та в разі його надмірності.
Також, відповідно до статті 13 ЦК України, суд при здійсненні цивільного судочинства повинен діяти справедливо, добросовісно, розумно та з дотриманням балансу інтересів сторін.
Застосувавши забезпечення позову - шляхом накладення арешту на квартиру, суд першої інстанції не врахував, що така квартира знаходиться у власності ОСОБА_3 , який не є учасником справи. Забезпечення позову в обраний позивачем спосіб може призвести до неспівмірного обмеження майнових прав ОСОБА_3 .
Виходячи з наведеного, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2024 рокувинесена з порушенням норм процесуального права: без належного аналізу ризиків; без доказів необхідності втручання у право власності; із порушенням принципів пропорційності та співмірності; з обмеженням прав особи на вільне розпорядження майном.
З урахуванням вищевикладеного, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити з мотивів та підстав, викладених вище.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 , подану адвокатом Коваленко Мариною Олександрівною, задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2024 року скасувати,у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 12 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус