Справа № 620/2900/25 Головуючий у І інстанції - Падій В.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
12 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Кузьменка В.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і початкового складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану» ОСОБА_1 за періоди з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 11.04.2023, з 23.04.2023 по 15.07.2023 з розрахунку 30 000 гривень на місяць;
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких військовослужбовцям, особам рядового та початкового складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 11.04.2023, з 23.04.2023 по 15.07.2023.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Позовну заяву повернуто Позивачу.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 26 липня 2024 року його звільнено з військової служби.
У січні 2025 року Позивач дізнався про невиплату йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і початкового складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану».
З метою з'ясування правильності відповідних нарахувань, Позивач направив запит до Військової частини НОМЕР_1 , на що отримав довідку від 24 січня 2025 року № 295 про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану згідно Постанови Кабінету України від 28 лютого 2022 року № 168 та витяги з наказів, з журналу бойових дій, з яких дізнався точні періоди та саму обставину невиплати додаткової винагороди Відповідачем.
На день подання позовної заяви до суду Відповідач не виплатив Позивачу належні суми додаткової винагороди за періоди з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 11.04.2023, з 23.04.2023 по 15.07.2023.
Таким чином, днем коли Позивач дізнався про порушення його права на отримання додаткової винагороди є день отримання офіційного документу від Військової частини НОМЕР_1 , а саме: довідки № 295 від 24.01.2025 року.
Також наголошено, що після звільнення з військової служби, будучи досвідченим фахівцем за військово-обліковою спеціальністю, на прохання Командира Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з 21 жовтня 2024 року по 31 січня 2025 року Позивач добровільно розпочав виконання завдань з навчання та передачі власного практичного досвіду новоприбулим і молодим військовослужбовцям. Діяльність полягала у підготовці особового складу з питань інженерної справи, проведення розмінування місцевості, зведення інженерних і фортифікаційних споруд, а також інших заходів інженерного та протимінного забезпечення бойових дій.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було наведено жодних обґрунтованих причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений Законом, тому не визнав поважними вказані причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і зазначає таке.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, що набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років (далі - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП, зокрема частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу № 221 від 26.07.2024 Позивача, звільненого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 19 липня 2024 року № 142 у запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 26 липня 2024 року.
Проте, Відповідачем, в порушення ч. 1 статті 116 Кодексу законів про працю України про суми, нараховані та виплачені Позивачу при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) письмово не повідомлено.
Позивач направив запит до Військової частини НОМЕР_1 , на що отримав довідку від 24 січня 2025 року № 295 про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану згідно Постанови Кабінету України від 28 лютого 2022 року № 168 та витяги з наказів, з журналу бойових дій, з яких дізнався точні періоди та саму обставину невиплати додаткової винагороди Відповідачем.
Таким чином, про порушене право Позивач дізнався з довідки Відповідача від 24 січня 2025 року № 295, позовну заяву подано 11.03.2025, тобто в межах строку, визначеного частиною 2 статті 233 КЗпП.
Також Позивачем наголошено, що після звільнення з військової служби, будучи досвідченим фахівцем за військово-обліковою спеціальністю, на прохання Командира Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з 21 жовтня 2024 року по 31 січня 2025 року Позивач добровільно розпочав виконання завдань з навчання та передачі власного практичного досвіду новоприбулим і молодим військовослужбовцям. Діяльність полягала у підготовці особового складу з питань інженерної справи, проведення розмінування місцевості, зведення інженерних і фортифікаційних споруд, а також інших заходів інженерного та протимінного забезпечення бойових дій.
Таким чином, впродовж більш ніж трьох місяців Позивач безпосередньо був залучений до діяльності, яка, відповідно до абзацу 14 статті 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» пов'язана із забезпеченням національної безпеки держави, зокрема через підтримку боєздатності особового складу та передачу бойового досвіду діючим військовослужбовцям.
Зазначена діяльність потребувала його постійної фізичної присутності у визначених командуванням місцях (весь період перебував на території Дніпропетровської області), залучення значних інтелектуальних, моральних та часових ресурсів, що об'єктивно ускладнювало можливість своєчасного реагування на вирішення приватних інтересів.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали 22 квітня 2025 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року про повернення позовної - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: В.В. Кузьменко
Є.І. Мєзєнцев