Справа № 620/1389/25 Головуючий у І інстанції - Ткаченко О.Є.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
12 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Кузьменка В.В., Собківа Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судова адміністрація України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судова адміністрація України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень, листопад, грудень 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, на 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень, листопад, грудень 2024 року та допомоги на оздоровлення в 2021, 2022, 2023, 2024 роках, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, на 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень, листопад, грудень 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень, листопад, грудень 2024 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн та у 2024 році - 3028 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року позовну заяву повернуто Позивачці в частині позовних вимог щодо:
- визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, на 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн;
- зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень 2024 року та допомоги на оздоровлення в 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, на 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн;
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 до 30.06.2023, за жовтень 2024 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн та у 2024 році - 3028 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі та розгляду по суті.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що спірні правовідносини з 01.01.2021 по 18.07.2022 не були обмежені строками звернення до суду, з 19.07.2022 по 30.06.2023 строки не були обмежені строками звернення до суду з огляду на встановлення Кабінетом Міністрів України карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року, жовтень 2024 року, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачка звернулась до суду з цим позовом 03.02.2025, тобто поза межами тримісячного строку звернення до суду.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП (у редакції до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX; набрав чинності з 19 липня 2022 року) частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Крім того, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У тексті Пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, вказано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.
На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Отже, приймаючи вказаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» № 130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
З огляду на викладене, Судова палата вважала, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 620/11771/24.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі дійшла висновку, що право Позивачки на звернення до суду з цим позовом за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.
Отже, неправомірним є висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року також повернуто позовну заяву в частині вимог за жовтень 2024 року.
Проте, Позивачкою будь-яких доводів та/або обґрунтувань щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду за вказаний період в апеляційній скарзі зазначено не було.
Оскільки, звернувшись до суду з даним адміністративним позовом 03 лютого 2025 року, Позивачка заявила позовні вимоги, зокрема і за жовтень 2024 року, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви у вказаній частині у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали 11 березня 2025 року про повернення позовної заяви за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року та, як наслідок, наявність підстав для її скасування в зазначеній частині на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи у вказаній частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року - скасувати в частині повернення позовної заяви щодо вимог за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року, а справу у вказаній частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: В.В. Кузьменко
Я.М. Собків