13 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 340/4356/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар-Україна» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 року в адміністративній справі №340/4356/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар-Україна» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродар-Україна» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 5936/0406 від 03.05.2024 року та № 5938/0406 від 03.05.2024 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року відмовлено у задоволені позову.
Позивач, не погодившись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовано скаргу, зокрема тим, що акт камеральної перевірки № 4747/11-28-0406/06686234 від 18.04.2024 року не містить достатніх обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України та необхідності застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених пунктом 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродар-Україна» є суб'єктом господарювання у відповідності до норм діючого законодавства, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ №06686234 основним видом діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код 01.11). Позивач перебуває на податковому обліку в органах ДПС України, є платником податку на додану вартість (ІПН 066862311088).
Відповідач - Головне управління ДПС у Кіровоградській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, відповідачем проведено камеральну перевірку ТОВ «Агродар-Україна» щодо питання дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання за період 03.05.2022 року по 14.12.2023 року, за наслідками якої складено Акт №4747/11-28-04-06/06686234 від 18.04.2024 року (а.с. 30-31).
Відповідно до Акту, податковим органом за наслідками проведення камеральної перевірки встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме - несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов'язання з єдиного податку з сільськогосподарських товаровиробників за період з 03.05.2022 року по 14.12.2023 року.
На підставі Акту №4747/11-28-04-06/06686234 від 18.04.2024 року відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 03.05.2024 року №5936/0406, відповідно до якого відповідачем у відповідності до п. 124.1 статті 124 ПК України до позивача застосовано штраф у розмірі 5% від простроченого зобов'язання, сума застосованого штрафу - 14693,08 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 03.05.2024 року №5938/0406, відповідно до якого відповідачем у відповідності до п. 124.1 статті 124 ПК України до позивача застосовано штраф у розмірі 10% від простроченого зобов'язання, сума застосованого штрафу - 47927,63 грн. (а.с. 32-33).
Даних щодо оскарження позивачем спірних ППР в адміністративному порядку до ДПС України матеріали справи не містять.
Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.
Законом України від 16.01.2020 N 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон N 466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
При цьому, Законом № 466-IX визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.
Так, податковим правопорушенням, у відповідності до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 112.1, п. 112.2 ст. 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Ужиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються недостатніми, платник податків вважається винним у вчиненні правопорушення.
Також ПК України не містить визначення поняття «вина», однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:
- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;
- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.
Тобто обов'язок доведення вини ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.
Так, згідно п. 109.3 ст. 109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, проте лише у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.
У всіх інших випадках, визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов'язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.
Як встановлено судом першої інстанції, спірні ППР винесено контролюючим органом за наслідками та на підставі проведеної камеральної перевірки.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
Предметом камеральної перевірки також можуть бути, серед іншого, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючий орган мав повноваження на з'ясування під час проведення камеральної перевірки питання щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання, проте суд не вбачає можливим установлення в межах камеральної перевірки обставин, що могли б свідчити про винність та умисність діянь платника податків.
Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до Акту перевірки, контролюючим органом наведено усі випадки несвоєчасності сплати позивачем сум узгодженого податкового зобов'язання, зазначено кількість днів прострочення, що у даному випадку становить від 22 до 213 днів, суми несвоєчасно сплачених податкових зобов'язань.
Скаржником (позивачем) не наведено жодних спростувань зазначеним обставинам.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що зі змісту позову та доданих до нього матеріалів неможливо встановити, що ж саме та які саме обставини стали на заваді позивачу своєчасно сплатити суми узгоджених податкових зобов'язань; позивач у своєму позові не торкається причин порушення ним вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, не оспорюючи разом з тим самого факту вчинення ним такого порушення.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що у даному випадку підставою притягнення позивача до відповідальності є п. 124.1 статті 124 ПК України, що прямо зазначено в оскаржуваних ППР та підтверджується іншими матеріалами справи.
Згідно з п. 124.1 статті 124 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Зазначена норма, як виплаває з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов'язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2023 року, справа №520/22505/21.
Разом з тим, відповідно до п. 124.2 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання. Крім цього, відповідно до п. 124.3 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов'язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Отже аналіз положень пунктів 124.2 та 124.3 статті 124 ПК України дають змогу дійти висновку, що на відміну від положень пункту 124.1 статті 124 ПК України, необхідною умовою для застосування штрафних санкцій у відповідності до зазначених норм закону є умисність таких дій, що у відповідності до пункту 109.3 статті 109 ПК України передбачає обов'язок у контролюючого органу встановити наявність вини у платника податку, який допустив відповідні порушення податкового законодавства.
Водночас, як вже встановлено судом, спірні податкові повідомлення-рішення обґрунтовані виключно пунктом 124.1 статті 124 ПК України, відповідно до положень якого штраф підлягає застосуванню до платника податку в будь-яких випадках прострочення ним сплати узгодженого податкового зобов'язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату, а вимоги пункту 109.3 статті 109 ПК України, що передбачає обов'язок у контролюючого органу встановити наявність вини у платника податку, який допустив відповідні порушення податкового законодавства, не розповсюджують свою дію на застосування п. 124.1 статті 124 ПК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у контролюючого органу не виникав обов'язок доведення вини позивача під час застосування до нього штрафу на підставі пункту 124.1 статті 124 Податкового кодексу України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження обставини протиправності податкових повідомлень - рішень № 5936/0406 від 03.05.2024 року та № 5938/0406 від 03.05.2024 року, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар-Україна» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року в адміністративній справі №340/4356/24 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року в адміністративній справі №340/4356/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко