13 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/30126/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року (суддя Царікова О.В., повне судове рішення складено 20 лютого 2025 року) в справі № 160/30126/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про:
визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене витягом з протоколу засідання з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №15/в від 16 серпня 2023 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, встановлену пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене витягом з протоколу засідання з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №15/в від 16 серпня 2023 року, про відмову солдату в запасі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 в призначенні одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано Міністерство оборони України (03168, Україна, місто Київ, проспект Повітряних Сил, будинок, 6 код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 одноразову грошову допомогу, встановлену пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що позивачу 25 відсотків (одноразово) втрати професійної працездатності (довідка МСЕК 12ААА №010031 від 30.01.2024 року) встановлено 30 січня 2024 року, а звільнений позивач згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2023 року №401 у запас відповідно до п «г» п. 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини: у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей).
Згідно з медичними документами травма у позивача була 20 червня 2023 року, довідка військово-лікарської комісії від 31.08.2023 №9591, тобто позивач звернувся до МСЕК більше ніж через 3 місяці після отримання травми та медичних документів, які можуть бути підставою для визначення ступеня втрати працездатності.
Позивач мав право та можливість звернутися за отриманням направлення на медичний огляд (МСЕК) з дати отримання рішення ВЛК 31.08.2023.
Судом першої інстанції не досліджено та позивач не надає доказів, коли саме і до кого звертався про отримання направлення на медичний огляд (МСЕК) та які об'єктивні підстави звернення до МСЕК після спливу тримісячного строку.
Судом першої інстанції не враховано, що позивач звільнений з військової служби не за станом здоров'я, а за сімейними обставинами, отже позивач на час звільнення з військової служби був придатний до проходження військової служби.
Законодавцем встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) трьохмісячний строк після звільнення з військової служби, який надає право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги тобто строк, з яким пов'язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.
Позивачу ступінь втрати професійної працездатності встановлено 30.01.2024 року, а дата звільнення з військової служби - 17.09.2023 року, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Також суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України щодо прийняття відповідного рішення в межах закону.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою №246 від 23.06.2023 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдат ОСОБА_1 20 червня 2023 року під час виконання бойового завдання, пов'язаного з захистом Батьківщини, внаслідок обстрілу ворожої артилерії одержав ЗЧМТ, АКБТ. Під час огляду ознак сп'яніння не мав. Прибував в засобах індивідуального захисту (бронежилет, кевларовий шолом).
Відповідно до довідки №9591 від 31.08.2023 солдату ОСОБА_1 проведено медичний огляд військово-лікарською комісією, яким встановлено Діагноз: Наслідки перенесеної вибухової травми (20.06.2023), акбаротравми вигляді цефалгічного, вестибуло-тактичного, астено-невротичного синдромів незначним порушенням функції; складного гіперметропічного астигматизму правого ок ангіопатії сітківки обох очей.
Травма легкого ступеня.
Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
Довідка про обставини травми від 23.06.2023 №246, видана командиром військові частини НОМЕР_2 .
Вертеброгенна люмбалгія з незначним порушенням функції.
Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2023 №401 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби та з 17.09.2023 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №010031 від 31.01.2024 ОСОБА_1 на підставі акту огляду МСЕК 206 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках у розмірі 25% (одноразово).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №15/в від 16.08.2024 солдату в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), якого 17.09.2023 звільнено з військової служби та 30.01.2024 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 20.06.2023 (довідка МСЕК серія 12 ААА №010031 від 31.01.2024). Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Заявника звільнено з військової служби 17.09.2023, а 30.01.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Позивачем подано пакет документів до ІНФОРМАЦІЯ_5 для виплати одноразової грошової допомоги.
Суд першої інстанції вважав, що позивач вчинив всі можливі дії з метою отримання необхідних документів для подання заяви на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Суд першої інстанції врахував неоднозначність норми підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011 у співставленні з пунктом 8 статті 16-3 цього ж Закону, якщо в першому випадку визначений присічний строк - три місяці з дати звільнення з військової служби, то в другому випадку особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
При цьому, виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 975, дата довідки медико-соціальної експертної комісії є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд першої інстанції вважав, що оскільки позивач, в силу вимог пункту 2 статті 16-3 Закону № 2011, є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, то підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011 суперечить пункту 8 статті 16-3 цього ж Закону.
Позивач отримав результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №009452 від 13.07.2023 та звернувся із заявою до місцевого РТЦК СП у найкоротші строки.
Як вбачається з довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №010031 від 31.01.2024, виданої Міжрайонною Лівобережною МСЕК м. Дніпро, позивачу встановлено 25% ступеня втрати працездатності саме: з 30.01.2024, тобто на дату останнього дня проходження огляду військово-лікарською комісією.
Причиною втрати працездатності є захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач об'єктивно не мав можливості отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки не мав змоги вплинути на строк направлення його на ВЛК та проведення ВЛК, тому не має зазнавати негативних наслідків від того, що огляд не відбувся у межах тримісячного строку, та, відповідно, про те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у складі військової частини НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 20 червня 2023 року під час виконання бойового завдання, пов'язаного з захистом Батьківщини, внаслідок обстрілу ворожої артилерії отримав ЗЧМТ, АКБТ.
Обставини отримання поранення підтверджені довідкою військової частини НОМЕР_1 №246 від 23 червня 2023 року.
В цій довідці вказано, що військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту. Травмування/Поранення отримане військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2023 року №401 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та з 17 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №010031 від 31 січня 2024 року ОСОБА_1 на підставі акту огляду МСЕК 206 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках у розмірі 25% (одноразово).
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, оформленим протоколом № 15/в від 16 серпня 2024 року, солдату в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), якого 17.09.2023 звільнено з військової служби та 30.01.2024 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 20.06.2023 (довідка МСЕК серія 12 ААА №010031 від 31.01.2024), відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що ступень втрати працездатності встановлено понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Спірним в цій справі є питання правомірності рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За змістом частини першої статті 16 Закону № 2011-XII (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
За положеннями частини другої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Частиною третьою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Відповідно до частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Стаття 16-4 Закону № 2011-ХІІ встановлені підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.
Так, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктом 7 Порядку №975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
За позицією апелянта позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлений після спливу трьох місяців після звільнення позивача з військової служби.
Не є спірним питання, що ступень витрати працездатності встановлений позивачу після спливу тримісячного терміну після звільнення з військової служби.
Разом з тим, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неузгодженість приписів Закону № 2011-ХІІ стосовно встановлених строків призначення одноразової грошової допомоги.
Як вказано вище, підпунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011 визначений присічний строк - три місяці з дати звільнення з військової служби, тоді як частиною восьмою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Пунктом 3 Порядку № 975 дата довідки медико-соціальної експертної комісії є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Позивач у розумінні частини другої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ суперечить пункту 8 статті 16-3 цього ж Закону.
Позивач отримав довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №010031 від 31 січня 2024 року та звернувся із заявою до місцевого РТЦК СП у найкоротші строки.
В постанові від 15 грудня 2023 року у справі № 380/2772/21 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
«Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20 червня 2018 року у справі №553/1642/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.».
Застосовуючи приведений висновок до спірних в цій справі правовідносин відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач об'єктивно не мав можливості отримання відповідної довідки МСЕК у тримісячний строк після звільнення, оскільки не мав змоги вплинути на строк направлення його на ВЛК, проведення ВЛК, а також проведення МСЕК, тому у цьому конкретному випадку позивач не повинен зазнавати негативних наслідків від того, що огляд не відбувся у межах тримісячного строку.
Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача - зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Частинами третьою - четвертою статті 245 КАС України установлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що в розглядуваному випадку відсутні підстави вважати, що повноваження Міноборони у питанні призначення одноразової грошової допомоги є дискреційними, позаяк для прийняття рішення на користь позивача виконано усі умови, визначені законом, й прийняття рішення про призначення позивачу такої допомоги не передбачає право відповідача діяти на власний розсуд.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року в справі № 160/30126/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року в справі № 160/30126/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 13 серпня 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 13 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов