про повернення позовної заяви
13 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3661/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Боднарюк О.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не вжитті заходів щодо належного та своєчасного здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, премії, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення шляхом множення актуального на відповідний рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на тарифний коефіцієнт, встановлений Постановою КМУ №704, за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») з урахуванням раніше виплачених сум:
- з 01.01.2021 по 31.12.2021 (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);
- з 13.06.2022 по 31.12.2022 (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);
- з 01.01.2023 по 19.05.2023 (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідно на 01.01.2022 та 01.01.2023, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 офіційну довідку встановленого зразка про належні розміри грошового забезпечення, обчислені відповідно до вимог пункту 4 Постанови КМУ №704 та Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки, з метою забезпечення реалізації його прав у відносинах з іншими органами державної влади, зокрема Пенсійним фондом України та органами соціального захисту населення.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із доказами поважності причин їх пропуску.
На виконання вимог ухвали представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Мотивуючи подану заяву, представник позивача ще раз наголошує на тому, що процесуальний строк звернення до суду в частині виплати грошового забезпечення в період до 19.07.2022 дотриманий, оскільки стаття 233 КЗпП України у редакції закону до набрання чинності 19.07.2022 Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Крім того зазначає, що позивач не являється юридично обізнаним та на момент виплат грошового забезпечення, йому не були відомі складові частини його забезпечення та прийняті нормативно-правові акти. А отже, він не міг володіти інформацією про відповідні зміни законодавства, та чітко розуміти вплив тих змін на норми регулювання щодо нарахувань і подальших виплат грошових забезпечень військовослужбовцям.
З огляду на викладене, представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду.
Вивчивши матеріали позовної заяви та розглянувши подану представником заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Водночас в силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19.07.2022, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Відтак починаючи з 19 липня 2022 року у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за такий період було предметом дослідження Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата Верховного Суду вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."
Отже, Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач продовжує проходити військову службу, при цьому отримує щомісячно грошове забезпечення, відтак і обізнаний про розмір отримуваного ним грошового забезпечення.
Окрім того, позивач отримує щомісячно розрахунок виплати та нарахування грошового забезпечення, який свідчить про обсяг та характер виплачених останньому сум грошового забезпечення.
Таким чином, станом на 19.05.2023 року позивач вже був обізнаний про можливе порушення його прав, а отже факт подання цього позову лише 08.08.2025 свідчить про очевидний пропуск тримісячного строку звернення до суду в частині позовних вимог.
При цьому, суд відхиляє аргументи представника позивача про те, що позивач не являється юридично обізнаним та на момент виплат грошового забезпечення, йому не були відомі складові частини його забезпечення та прийняті нормативно-правові акти. А отже, він не міг володіти інформацією про відповідні зміни законодавства, та чітко розуміти вплив тих змін на норми регулювання щодо нарахувань і подальших виплат грошових забезпечень військовослужбовцям.
Варто зауважити, що позивач починаючи з 19.05.2023 року не був позбавлений права звернутись у фінансовий відділ з метою дізнатись складові частини його забезпечення, займаючи при цьому керівні посади і очевидно знаючи про розмір і складові грошового забезпечення свої та підлеглих працівників.
Оцінюючи викладені у поданій представником позивача заяві про поновлення строку звернення до суду доводи, які стосуються того, що позивач не міг знати про правильне обчислення його грошового забезпечення - суд вважає такі доводи заявника безпідставними та необґрунтованими. При цьому суд наголошує, що відповідач не мав визначеного законом обов'язку повідомляти позивачу безпосередньо про розмір прожиткового мінімуму, з якого обчислювалося його грошового забезпечення, оскільки в цьому випадку позивач був обізнаний із сумами, які він отримував.
Таким чином в межах спірних правовідносин строк звернення до суду для позивача розпочався саме з 19.05.2023 року.
Жодних об'єктивних причин, які б завадили позивачу звернутися до суду з цим позовом вчасно у поданій заяві не наведено та таких судом не встановлено.
Суд також звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що заява представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду в частині є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд зазначає, що, незважаючи на залишення позовної заяви без руху та надання позивачу можливості подати клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на його підтвердження, позивач у поданому клопотанні (заяві) не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування об'єктивних перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист в межах такого строку.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
В даному випадку суд залишаючи позовну заяву без руху виконав вимоги процесуального закону та надав позивачу можливість звернутися із додатковою заявою про поновлення строку звернення до суду.
З огляду на викладене вище, наявні підстави для повернення позовної заяви в частині позовних вимог, які стосуються періоду перерахунку грошового забезпечення позивача починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог, які стосуються періоду перерахунку грошового забезпечення позивача починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023 - повернути позивачу.
2. Копію ухвали направити учасникам справи.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя О.В. Боднарюк