Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.08.2025 р. справа №520/18256/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення погашення заборгованості з пенсійних виплат ОСОБА_1 , з 01.01.2019 по 31.07.2024 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по адміністративній справі № 520/32551/23 від 16.05.2024р., яке набрало законної сили 18.06.2024р. у розмірі 341.063,44грн.; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області погасити заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.01.2019 по 31.07.2024 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по адміністративній справі № 520/32551/23 від 16.05.2024р., яке набрало законної сили 18.06.2024р. у розмірі 341.063,44грн.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення не одержав належні суми вже нарахованої пенсії у розмірі - 341.063,44 грн на виконання рішення суду по справі №520/32551/23.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що на виконання рішення суду у справі №520/32551/23 заявнику здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019р. Проведено розрахунок на доплату пенсії в розмірі 341.063,44 грн., доплата пенсії згідно розрахунку підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник отримує від ГУ ПФУ в Харківській області пенсію з 28.11.2002р. у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", обліковується як пенсіонер по лінії Міністерства оборони України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024р. по справі №520/32551/23 було визнано протиправними дії ГУ ПФУ Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 з 01.04.2019. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.04.2019 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі, розрахованому відповідно до нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.11.2021 №ФХ-109074 та з врахуванням встановлених законодавством України надбавок без обмеження максимального розміру пенсії.
На виконання рішення суду від 16.05.2024р. по справі №520/32551/23 суб"єктом владних повноважень було проведено перерахунок пенсії заявника з 01.04.2019р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.11.2021 №ФХ-109074.
Після календарної дати здійснення перерахунку суб"єкт владних повноважень почав виплачувати збільшений розмір пенсії, а борг минулих періодів залишився несплаченим у зв"язку із відсутністю затверджених бюджетних призначень.
Заявником перед органом публічної адміністрації було порушено питання про виплату нарахованої власної пенсії у зв'язку із виконанням рішення суду по справі №520/32551/23.
За згаданим зверненням листом від 05.06.2025р. №15251-15297/С-02/8-2000/25 пенсійним органом фактично було вчинено відмову. Зазначено, що виплату різниці в пенсії, нараховану за період з 01.04.2019р. по 31.07.2024р. буде проведено в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат на виконання рішення суду.
Суд зазначає, що у справі №520/32551/23 вимог стосовно присудження конкретної суми пенсії до виплати як у межах календарного місяця фізичного проведення перерахунку, так і боргу минулих періодів не заявлялось, не розглядалось, не вирішувалось; рішення у спору було постановлено до набуття чинності абз.2 ч.3 ст.378 КАС України в редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-IX від 21.11.2024 (19.12.2024р.).
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу невиплати нарахованої суми пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон України від 09.07.2003р. №1058-ІV) (який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; далі за текстом - Закон України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ), а згідно з ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV відносно заявника реалізація цього права унормована положеннями Закону України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).
Приписами Закону України №2662-ХІІ запроваджено дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
Суд вважає, що указані процедури є різними як за змістом, так і за механізмом проведення (що підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18) і збігаються виключно в частині визначення загальної структури грошового забезпечення як розрахункової бази обчислення розміру пенсії.
Також і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.04.2024р. у справі №240/1996/23 аналіз положень ст.ст.43, 63 Закону України №2262-ХІІ засвідчує, що при перерахунку пенсії на підставі ч.3 ст.63 Закону України №2262-ХІІ враховуються лише ті додаткові види грошового забезпечення у межах переліків, які на момент здійснення такого перерахунку виплачуються особам, котрі працюють на аналогічних посадах. Водночас, перелік додаткових видів грошового забезпечення саме для обрахунку пенсії при її призначенні відповідно до ст.43 Закону України №2262-ХІІ законодавством не обмежується.
Згідно з ч.4 ст.63 Закону України №2662-ХІІ питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) було передано законодавцем у відання Уряду України і реалізовано останнім у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).
Відповідно до п.1 Порядку №45 перерахунок пенсій проводиться у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Отже, приводом для проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій службовців, проведена на підставі рішення загального характеру, виданого суб'єктом владних повноважень, наділеним правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення публічних службовців.
Події збільшення грошового забезпечення як підстави для перерахунку пенсій у порядку ст.63 Закону України №2262-ХІІ припали на 01.01.2016р. за постановою КМУ від 11.11.2015р. №988 та на 01.03.2018р. за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до Порядку №45 було внесено низку змін
За правилами ч.2 ст.265 та ч.1 ст.325 КАС України пункти 1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяли у період часу з 28.02.2018р. та до 05.03.2019р. (як до моменту набрання законної сили судовими рішеннями по справі №826/3858/18).
За правилами ч.2 ст.265 та ч.1 ст.325 КАС України п.3 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв у період часу з 28.02.2018р. та до 19.11.2019р. (як до моменту набрання законної сили судовими рішеннями по справі №826/12704/18).
За правилами ч.2 ст.265 та ч.1 ст.325 КАС України п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв у період часу з 28.02.2018р. та до 29.01.2020р. (як до моменту набрання законної сили судовими рішеннями по справі №826/5463/18).
Утрата дії наведених положень постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у випадку заявника згідно з ч.2 ст.51 Закону України №2262-ХІІ зумовила виникнення підстав для проведення перерахунку пенсії станом на 01.04.2019р. (як з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії).
Такий перерахунок був проведений суб"єктом владних повноважень на виконання рішення суду.
Отже, у розумінні ст.55 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ч.1 ст.2 КАС України праву заявника на перерахунок пенсій у межах спірних правовідносин було надано дієвий, ефективний, адекватний спосіб захисту.
Положеннями ст.8 Закону України №2262-ХІІ визначено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 ст.58 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України є самостійним органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, а у силу ч.2 ст.72 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до ч.2 ст.76 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" кошти Пенсійного фонду зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.
Частиною 2 ст.73 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Тобто, виплати пенсій здійснюються територіальними органами системи ПФУ виключно за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Судом встановлено, що відповідач фактично не заперечує свого обов'язку щодо виплати суми заборгованості пенсії, яка виникла після перерахунку. Однак вказує, що ним ведеться облік рішень за якими зобов'язано провести перерахунок та виплату пенсії та інших витрат, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою за датою їх надходження до боржника, а виплата заборгованості буде здійснена в порядку черговості за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
У постанові від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю територіального управління Пенсійного фонду України, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас, стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання грошових платежів у належному розмірі суб"єкт владних повноважень повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення (обчислення) виплати та негайно після настання цієї події ініціювати або процедуру перерахування безготівкових коштів у власність зацікавленої особи (у разі достатності власних фінансових ресурсів для проведення виплати), або процедуру отримання від розпорядника публічних коштів вищого рівня додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Як з"ясовано судом, у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень вчинив і управлінське волевиявлення з приводу перерахунку пенсії заявника, і управлінське волевиявлення з приводу отримання додаткових асигнувань (у спосіб включення до відповідного переліку черговості).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд відмічає, що застосування у даному конкретному випадку такого способу захисту порушеного права як стягнення коштів (за відсутності окремого та чітко визначеного джерела виплати) об"єктивно здатне призвести як до порушення права невизначеного кола інших осіб на отримання від суб"єкта владних повноважень поточних платежів з пенсійних виплат, так і до подвійного стягнення з суб"єкта владних повноважень однієї і тієї ж суми боргу з пенсії за минулі періоди.
Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що суб"єкт владних повноважень не заперечує та не відмовляється від виконання обов'язку щодо виплати спірних сум пенсії, зазначаючи, що така виплата буде здійснена у порядку черговості внесених рішень до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
Обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на суб»єкта владних повноважень ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.
Водночас із цим, за змістом правових позицій постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Тому під час відправлення правосуддя у даній конкретній справі суд виходить із того, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши здобуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень, вчинивши управлінське волевиявлення у формі відмови у виплаті коштів як боргу за пенсією, нарахованою за рішенням суду з порушенням правила хронологічної послідовності виникнення обов'язків та за відсутності відповідних джерел фінансування за новим окремим письмовим зверненням позивача не вдавався до порушень прав (інтересів) заявника, котрим було надано адекватний та справедливий захист у межах вже розглянутого судом спору.
Відтак, проведеним розглядом не підтверджено факту існування у заявника порушеного публічного права, котре б згідно з ч.1 ст.2 КАС України підлягало захисту у межах даної справи.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з»ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко