13 серпня 2025 року Справа № 480/7295/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Сумській області щодо не складення висновку за результатами перевірки належності до громадянства України особи ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області скласти та надати висновок (довідку) про не належність/належність особи ОСОБА_1 до громадянства України.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що у віці 13 повних років разом зі своєю матір'ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув в Україну із території РФ у вересні 1992 року.
Реєстрація за попереднім місцем постійного проживання за адресою у РСФСР відбулося 18.09.1992. Реєстрація за новим місцем проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , відбулася 07.10.1992 та в подальшому позивач постійно проживав на території України.
Зазначені дані підтверджуються внесенням відповідних записів до паспорту громадянина СРСР матері позивача ОСОБА_2 . До паспорту громадянина СРСР ОСОБА_2 напису «громадянин України» не вносилося. Громадянства жодної іншої держави, у тому числі Російської Федерації, матір позивача особисто не приймала, статусу «особи без громадянства» також не набувала.
По досягненню 16 років (1994 р.), позивач зі своїм свідоцтвом про народження звернувся до відповідного органу відділу Конотопського МВ УМВС України в Сумський області для отримання посвідчення особи. Жодних дій, передбачених у с/г. 34 «Порядок оформлення документів з питань громадянства» ЗУ «Про громадянство» 1636-ХІІ від 13.11.1991р., який діяв на той час, не проводилося, клопотання з питань громадянства щодо осіб, які не досягли 18 років ніким не подавалося. Перевірки що до належності особи позивача до громадянства України не проводилося.
Позивачу було видано тимчасове посвідчення громадянина України, яке у подальшому було обміняно у 1996 році на паспорт громадянина України встановленого зразка, який позивач також у подальшому обміняв на новий, у зв'язку зі зміною прізвища та по-батькові, серія НОМЕР_1 , виданий Конотопським МВ УМВС України в Сумській області 23 вересня 1997 року. Позивач вважає, що є всі підстави вважати, що при оформленні тимчасового посвідчення громадянина України, а в подальшому і паспортів громадянина України, сталася помилка.
Так, 11.06.2001 матері позивача, ОСОБА_2 , Управлінням Міністерства внутрішніх справ в Сумській області, була видана довідка за №7 від 11.06.2001 про реєстрацію особи громадянином України на підставі п.1 ч.І ст.8 ЗУ «Про громадянство України», довідка була дійсна до 11.06.2002.
В подальшому, Конотопським міськрайвідділом УМВС України в Сумський області була видана довідка за №5788 від 21.05.2002 , в якій зазначалося, що громадянство України ОСОБА_2 буде надано після виходу з громадянства РФ, довідка була видана для надання у посольство РФ. Тимчасового посвідчення громадянина України матір позивача не отримувала.
14.09.2002 внаслідок тривалої тяжкої хвороби матір померла, не набувши остаточно статусу громадянина України. Батько позивача, ОСОБА_3 , азербайджанець за походженням, громадянин Азербайджану, з яким ще раніше між ним та матір'ю було розірвано шлюб, ніяких стосунків з ним не підтримувалось, подальші відомості щодо нього у позивача відсутні.
Позивач вважав необхідним та невідкладним впорядкувати питання належності його особи до громадянства України, для запобігання негативних юридичних наслідків в подальшому стосовно своєї особи.
Так, позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про проведення перевірки щодо належності його особи до громадянства України.
За результатами даної заяви, відповідачем було надано лист, у якому зазначено, про необхідність надання позивачем до територіального підрозділу ДМС за місцем його проживання, документів, які підтверджували/ спростовували належність/неналежність до громадянства російської федерації або громадянства Азербайджанської Республіки на персональні дані ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), адже мати позивача за матеріалами архівних документів перебувала в громадянстві російської федерації, а батько зі слів позивача перебував у громадянстві Азербайджанської Республіки.
Не погоджуючись із висновками відповідача, зазначеному у листі, та не прийняття висновку щодо належності/неналежності особи позивача до громадянства України, позивач звернувся зі скаргою до ДМС України щодо бездіяльності відповідача за результатами перевірки належності позивача до громадянства України.
За результатами розгляду даної скарги, ДМС України, було надано відповідь від 12.02.2024 в якій зазначено, що інформації щодо визнання паспорта громадянина України таким, що оформлений з порушення вимог законодавства не встановлено. Повідомлено, що у разі надходження до ДМС інформації та документів, які підтверджуватимуть факт наявності у позивача іноземного громадянства, ДМСУ матиме підстави для ініціювання перевірки підстав документування паспортом громадянина України.
Позивач не погоджується із вищевказаною бездіяльністю відповідача щодо не надання висновків про належність/неналежність останнього до громадянства У країни, з наступних підстав.
На момент отримання позивачем паспорта громадянина України на прізвище, « ОСОБА_6 », зокрема на 15.08.1996, питання документування осіб паспортом громадянина України було врегульовано Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України 26.06.1992 1N 2503-ХІ (далі - Положення), Інструкцією щодо правил та порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України, затвердженою наказом МВС України від 17.08.1994 №316.
Згідно пунктів 1,2 Розділу І «Загальні положення» Положення, паспорт громадянина України с документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Для розуміння чи набував позивач статусу громадянина України відповідачу потрібно врахувати норми законодавство про громадянство України у період видачі паспорту позивачу зразка 1994 року. Закон України «Про громадянство України» від 08.10.1991 № 1636-ХІІ (далі -Закон № 1636, в редакції від 08.10.1991 (із врахуванням змін) до 09.12.1994).
Позивач зазначає, що у період часу з 1992 року та до повноліття позивача (1996 року) законний представник позивача (мати) про визначення його належності до громадянства України до компетентних органів не зверталася (будь-які документальні відомості з цього приводу відсутні). Механізм реалізації визначення належності до громадянства передбачений ст. З Закону № 1636 регламентовано у ст. 33, а саме заява про належність особи до громадянства України подається до органу внутрішніх справ за місцем проживання цієї особи, а особою, яка постійно проживає за кордоном, - у відповідне дипломатичне представництво або консульську установу України.
При визначенні належності до громадянства України застосовуються законодавчі акти України і правила міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що діяли на момент настання обставин, з якими пов'язується належність особи до громадянства України.
Абзац 4 ст.34 Закону № 1636 передбачає, що клопотання з питань громадянства щодо осіб, які не досягли 18 років, розглядаються на прохання їх законних представників. При цьому обов'язковою є згода неповнолітнього віком від 16 до 18 років, яка повинна бути висловлена в письмовій формі. Ці документи мають бути засвідчені нотаріально, а за кордоном - дипломатичним представництвом, або консульською установою України.
Водночас, норма ст. 33 Закону № 1136 містить посилання на необхідність застосування законодавства України, що діяло на момент настання обставин, з якими пов'язується належність особи до громадянства України.
Позивач зазначає, що зазначені норми закону не дає підстав стверджувати про автоматичність встановлення належності до громадянства України та звертає увагу суду, що юридично значимих дій для встановлення належності до громадянства України позивачем у досліджуваний період не вчинялось.
Вказані положення, свідчать про відсутність підстав стверджувати про автоматичність набуття громадянства позивачем, що також підтверджується Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-111 (далі - Закон) та Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215).
Разом з тим, належність до громадянства України згідно із ст. З Закону України «Про громадянство України» пов'язується із фактом постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та при відсутності оригіналів документів, які з достовірністю це підтверджують, такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19.
Під час документування позивача (у 1996 році) паспортом громадянина України, не було порушено провадження у справі для встановлення належності до громадянства України, чи набуття громадянства України, чи прийняття до громадянства України, результатом чого би було оформлення та видача паспорта громадянина України, відповідних доказів у матеріалах справи немає та відповідач підтверджує у листуванні відсутність таких документів.
Позивач вважає, що у відповідача є всі підстави для винесення відповідного висновку про неналежність позивача до громадянства України, однак за результатом проведеної перевірки, відповідачем не було надано відповідного висновку.
Враховуючи вищезазначене, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що заперечує проти позовних вимог та зазначає наступне. Так, 30.05.2023 та 28.08.2023 ОСОБА_1 звертався до УДМС у Сумській області із заявами щодо перевірки належності до громадянства України.
За результатами розгляду звернень позивача, УДМС у Сумській області листами № 5901.3.1-4410/59.1-23 від 29.06.2023 та № 5901.3.1-6653/59.1-23 від 25.09.2023 ОСОБА_1 надано письмові відповіді.
Проведеними перевірками встановлено, що згідно архівних обліків документування паспортом громадянина України позивач як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Конотоп, Сумської області, 15.08.1996 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , орган видачі - Конотопський МРВ УМВС України в Сумській області по досягненню віку на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 25.06.1986 Конотопським міським ЗАГС, та тимчасового посвідчення № НОМЕР_4 , виданого 08.02.1995 Конотопським МРВ УМВС України в Сумській області.
Відомості актового запису про народження ОСОБА_1 (до державної реєстрації зміни імені - ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердженні архівними документами, доказом чого є лист Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за вих. № 29628/28724-23-23 від 28.06.2023.
Згідно свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_5 , виданого 19.09.1997 відділом РАГС Конотопського міськвиконкому Сумської області позивачем змінено установчі дані з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_1 ».
У зв'язку з викладеним, 23.09.1997 Конотопським МРВ УМВС України позивач з установчими даними « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до листа Управління адміністративних послуг Конотопської міської ради Сумської області № 3142 від 29.07.2024 та копій по будинкових книг, відомо, що мати позивача - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була прописана по АДРЕСА_2 з 21.05.1974. Також будинкова книга містить відомості про вибуття 27.02.1980 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до Московської області.
Таким чином, позивач разом зі своєю матір'ю на законних підставах у 1980 році вибув за межі УРСР до РРФСР (Московської області), яка у 1991 році після розпаду СРСР і проголошення незалежності України стала територією російської федерації. До України позивач повернувся у неповнолітньому віці у вересні 1992 року.
На даний час відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про громадянство України» № 2235-ІІІ від 18.01.2001, діє принцип запобігання виникненню випадків без громадянства.
Відповідно до статті 25 Конституції України, громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Зважаючи на викладене, та з метою недопущення порушення принципу запобігання виникненню випадків безгромадянства, висновок за результатами проведених перевірок не складався, оскільки, визнання паспортних документів позивача такими, що видані з порушенням вимог законодавства призведе до неможливості реалізації ОСОБА_1 основоположних свобод і прав людини, закріплених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України).
Тому, УДМС у Сумській області листом за вих. № 5901.3.1-6653/59.1-23 від 25.09.2023 поінформовано позивача щодо необхідності надання до територіального підрозділу ДМС за місцем його проживання, документів, які підтверджували/ спростовували належність/неналежність до громадянства російської федерації або громадянства Азербайджанської Республіки на персональні дані ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), адже мати позивача за матеріалами архівних документів перебувала в громадянстві російської федерації, а батько, зі слів позивача, перебував у громадянстві Азербайджанської Республіки.
У зв'язку з викладеним, просить суд при прийнятті рішення по суті врахувати засади принципу пропорційності в частині позовних вимог про зобов'язання вчинити дії та тих негативних наслідків, що настануть для позивача у разі їх задоволення.
На думку відповідача, управління діяло в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Позивач правом надання відповіді на відзив не скористався.
Ухвалою суду прийнято до провадження позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відмовлено у залученні ДМС України в якості третьої особи під час розгляду даної справи. Також судом відмовлено у клопотання відповідача про розгляд справи із викликом сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не є спірним, 30.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до УДМС у Сумській області із заявою щодо перевірки належності до громадянства України.
Як зазначає відповідач, за результатами розгляду звернень позивача, УДМС у Сумській області листами № 5901.3.1-4410/59.1-23 від 29.06.2023, № 5901.3.1-6653/59.1-23 від 25.09.2023, №5901.3.1-7028/59.1-23 від 12.10.2023 ОСОБА_1 надано письмові відповіді.
Як зазначає відповідач, проведеними перевірками встановлено, що згідно архівних обліків документування паспортом громадянина України позивач як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Конотоп, Сумської області, 15.08.1996 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , орган видачі - Конотопський МРВ УМВС України в Сумській області по досягненню віку на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 25.06.1986 Конотопським міським ЗАГС, та тимчасового посвідчення № НОМЕР_4 , виданого 08.02.1995 Конотопським МРВ УМВС України в Сумській області.
Відомості актового запису про народження ОСОБА_1 (до державної реєстрації зміни імені - ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердженні архівними документами, про що надано лист Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за вих. № 29628/28724-23-23 від 28.06.2023.
Згідно свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_5 , виданого 19.09.1997 відділом РАГС Конотопського міськвиконкому Сумської області Позивачем змінено установчі дані з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_1 ».
У зв'язку з викладеним, 23.09.1997 Конотопським МРВ УМВС України позивач з установчими даними « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до листа Управління адміністративних послуг Конотопської міської ради Сумської області № 3142 від 29.07.2024 та копій по будинкових книг, відомо, що мати позивача - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була прописана по АДРЕСА_2 з 21.05.1974.
Також по будинкова книга містить відомості про вибуття 27.02.1980 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до Московської області.
Таким чином, позивач разом зі своєю матір'ю на законних підставах у 1980 році вибув за межі УРСР до РРФСР (Московської області), яка у 1991 році після розпаду СРСР і проголошення незалежності України стала територією російської федерації. До України позивач повернувся у неповнолітньому віці у вересні 1992року.
Після розгляду звернення позивача відповідачем листом від 25.09.2023 зазначено про проведення перевірки та зазначено про необхідність надання до територіального підрозділу ДМС за місцем його проживання, документів, які підтверджували/ спростовували належність/неналежність до громадянства російської федерації або громадянства Азербайджанської Республіки на персональні дані ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), адже мати позивача за матеріалами архівних документів перебувала в громадянстві російської федерації, а батько зі слів позивача перебував у громадянстві Азербайджанської Республіки.
Позивач не погодився із висновками відповідача, викладеними у листі від 25.09.2023 №5901.3.1-6653/59.1/23, подав скаргу до ДМС України щодо бездіяльності відповідача за результатами перевірки належності позивача до громадянства України.
За результатами розгляду даної скарги, ДМС України, було надано відповідь від 12.02.2024 в якій зазначено, що інформації щодо визнання паспорта громадянина України таким, що оформлений з порушення вимог законодавства не встановлено. Повідомлено, що у разі надходження до ДМС інформації та документів, які підтверджуватимуть факт наявності у позивача іноземного громадянства, ДМСУ матиме підстави для ініціювання перевірки підстав документування паспортом громадянина України.
Позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо не надання висновків про належність/неналежність до громадянства України у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 15 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства.
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001р. №2235-III «Про громадянство України» (надалі Закон №2235-III).
Згідно зі ст.3 Закону №2235-III громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у п.1 ч.1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у п.2, - з 13 листопада 1991 року, а у п.3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Відповідно до п.1 ст.5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що позивач які прибув в Україну, як особа, що не досягла повноліття, на постійне проживання після 13 листопада 1991 року.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач був документований паспортом громадянина України 15.08.1996 і у заяві від 13.08.1996 особисто зазначав, що в іноземному громадянстві не перебуває, просив видати паспорт громадянина України по досягненню віку (а.с.86).
В подальшому позивач змінив прізвище та по батькові та подав нову заяву про видачу паспорту громадянина України, яку було задоволено та позивача документовано паспортом громадянина України 23.09.1997 (а.с. 81).
У заяві про видачу паспорту громадянина України позивач зазначав, що в іноземному громадянстві не перебуває.
Жодних заяв щодо виходу із громадянства України, або документів, що свідчать про наявність іншого громадянства у позивача, відповідачу не надавалося, в матеріалах справи відсутні.
Зазначене свідчить, що на час документування паспортом громадянина України відповідним уповноваженим органом досліджувалися документи та зауважень щодо не належності до громадянства України не було.
Крім того, слід зазначити, що у і позивача з 1996 року (видача паспорту громадянина України) жодних зауважень щодо документування паспортом громадянина України не було, оскільки за заявами позивача з 1996 року було здійснено відповідні заміни паспорту громадянина України, здійснювалися дії щодо продовження дії паспорту (вклеювання фотокартки).
Таким чином позивач є громадянином України, документований відповідним паспортом громадянина України, користується всіма правами та обов'язками громадянина України, документів, що позивач має інше громадянство матеріали справи не містять, до відповідачем не надавалися.
Позивачем у 2023 році до відповідача подана заява про проведення перевірки належності до громадянства України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III (далі-Закон №2235-III).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України", громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215).
Розділом I Порядку №215 визначено порядок подання заяв та інших документів для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України.
Так, для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджений постановою КМУ від 25.03.2015 №302.
Так, п. 109 Порядку №302 у разі коли рішення про оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року прийнято працівником з порушенням вимог законодавства, керівник структурного підрозділу відповідного територіального органу/ територіального підрозділу ДМС або його заступник проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок про визнання паспорта недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, погоджується його безпосереднім керівником та керівником територіального органу ДМС або його заступником. Висновки разом з матеріалами перевірки надсилаються до ДМС для затвердження. За результатами розгляду та в разі наявності підстав для визнання паспорта таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, висновки затверджуються керівником структурного підрозділу ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, а другий - надсилається до територіального органу ДМС. Висновки та матеріали перевірки зберігаються протягом 75 років.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Відповідно до статті 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Абзацом другим частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом із тим, відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Не може бути скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України стосовно особи, яка на момент прийняття такого рішення була неповнолітньою, недієздатною, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Системний аналіз викладених правових норм права свідчить, що правовою підставою для визнання паспорту громадянина України недійним є його оформлення з порушенням вимог чинного законодавства України, що має бути встановлено в ході службової перевірки шляхом здійснення повного та всебічного дослідження всіх обставин набуття особою громадянства України та документування її відповідним паспортом, але з урахуванням норм ст. 21 Закону, а саме з'ясування чи була неповнолітньою, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем відповідні обставини не з'ясовані і під час звернення позивача із відповідною заявою від 30.05.2023
Так, у листі від 25.09.2023 відповідачем жодного висновку та відповіді на питання, порушеного позивачем у заяві від 30.05.2023 не надано. Зазначено, що до затвердження висновку щодо оформлення паспорту громадянина України позивачу необхідно визначити статус подальшого перебування на території України.
Таким чином суд зазначає, що заява позивача від 30.05.2023 про проведення перевірки належності до громадянства України відповідачем розглянута не в повному обсязі, не встановлено та не зазначено висновку про те, чи було здійснено оформлення набуття громадянства України позивачем із порушеннями, чи наявні обставини, що унеможливлюють скасування рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України, як то передбачено Законом України «Про громадянства України». Не досліджено, чи було допущено помилки, при оформленні тимчасового посвідчення громадянина України позивачу, і чи впливають зазначені помилки на документування позивачем як тимчасовим посвідченням громадянина України та в подальшому паспортом громадянина України.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Разом із тим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Сумській області щодо не складення висновку за результатами перевірки належності до громадянства України особи ОСОБА_1 ; а також зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області скласти та надати висновок (довідку) про не належність/належність особи ОСОБА_1 до громадянства України, враховуючи наступне.
Як зазначено вище, відповідно до п. 109 Порядку №302 у разі коли рішення про оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року прийнято працівником з порушенням вимог законодавства, керівник структурного підрозділу відповідного територіального органу/ територіального підрозділу ДМС або його заступник проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок про визнання паспорта недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, погоджується його безпосереднім керівником та керівником територіального органу ДМС або його заступником
У відповідача існує обов'язок вкладання відповідного висновку про визнання паспорта недійсним, виключно у разі, якщо за результатом проведеної перевірки буде встановлено, що рішення про оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року прийнято працівником з порушенням вимог законодавства, і відсутні підстави для відмови у такому висновку, але належної перевірки відповідачем не здійснено, жодного рішення за результатом поданої заяви позивачем не прийнято.
Таким чином, суд вважає, що для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовні вимог та у відповідності до ст. 9 КАС України обрати належний спосіб захисту порушеного права та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2023 та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду заяви.
Враховуючи задоволення позовних вимог позивачу підлягає відшкодуванню сума судового збору, сплачена при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (і.к. 37846270, вул. Герасима Кондратьєва, 27,м. Суми, Сумська область,40009) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 .і.к. НОМЕР_6 ) від 30.05.2023 та прийняти відповідне вмотивоване рішення за результатом розгляду заяви.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 .і.к. НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (і.к. 37846270, вул. Герасима Кондратьєва, 27,м. Суми, Сумська область,40009) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета