. 13 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/6552/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.01.2025 року, про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2025 року про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Заявою від 14.01.2025 року, ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку (цінним листом з описом вкладення N? 3601100203132), звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем перебування на військовому обліку, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.2. ч.1. ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви були подані копії наступних документів: копія паспорту ОСОБА_1 ; копія РНОКПП ОСОБА_1 ; копія довідки №1175 від 04.06.2003 року ОСОБА_1 ; копія Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 114945 виданого ОСОБА_1 , що підтверджується описом вкладення у цінний лист.
Вищезазначена заява було отримана відповідачем о 16.05.2025 року, що підтверджується роздруківкою трекінгу з офіційного сайту АТ "Укрпошта".
Відповіді на заяву отримано не було.
27.02.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 адвокат позивача звернулась, з адвокатським запитом, який було отримано відповідачем 03.03.2025 року, що підтверджується відміткою в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, в інтересах клієнта з проханням повідомити про прийняте комісією рішення, стосовно надання не надання відстрочки ОСОБА_1 .
Листом від 07.04.2025 року (вих. N? 1/6389), який отримано 02.05.2025 року Начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 на згаданий адвокатський запит було повідомлено, що у статті 23 («Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації») Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вичерпно визначено фактичні та юридичні підстави, наявність яких дає можливість особі оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, зазначено, що позивач повинен особисто звернутися до ТЦК з відповідним пакетом документів для вирішення питання, що до надання відстрочки.
Позивач вважає свої права порушеними, а бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1-2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини 1статті106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 , який діє до теперішнього часу.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).
У статті 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.8 ст. 4 Закону № 3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Згідно з абз. 2 ч.1 ст.22 Закону № 3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону № 3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 7 ст. 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно ч.9 ст.1 № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим ст. 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої зазначеної норми, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Частиною другою статті 23 Закону № 3543-XII врегульовано, що особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що Законом № 3543-XII визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації, є вичерпним та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне обґрунтоване рішення.
Як випливає з матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку із наявністю інвалідності третьої групи
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (у подальшому - Порядок № 1487), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до п.2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п.п.8 п.1 "Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів" (додаток 2 до "Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів") призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у ст.7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд вважає необхідним зазначити, що, як вбачається із матеріалів справи, позивачем особисто направлено відповідачу заяву та приєднані до неї документи засобами поштового зв'язку. При цьому, суд звертає увагу, що приписами Порядку № 1487 не передбачено обов'язку особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують (на його думку) право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до положень пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, у тому числі:
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до абз.8 п.11 цього Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням зазначеного, відповідач після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права мав прийняти певне рішення за наслідком її розгляду, адже відстрочка/відмова у відстрочці передбачає її письмове оформлення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, що останній за результатами отримання надісланих позивачем документів залишив їх без відповіді, рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в її наданні не ухвалив.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це невчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в дослідженому випадку вказана бездіяльність стосується саме розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача від 14.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, то суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути по суті заяву позивача, за результатом чого прийняти відповідне рішення.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до частини третьої цієї статті належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Разом із тим, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань, з огляду на таке.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Серьогіної Ірини Миколаївни в сумі 8000,00 грн надано до суду ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1229310, копія рахунку б/н вд 25.02.2025, копія квитанції б/н від 25.02.2025, надрукована адвокатом.
На підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція, ордер, платіжне доручення (тощо).
Разом із тим, належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, квитанції до прибуткового касового ордера, тощо), матеріали справи не містять. Так само, суду не надано акта прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг.
Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.
Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 січня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", отриману ІНФОРМАЦІЯ_2 16 січня 2025 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 у семиденний термін розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 січня 2025 року у на підставі пункту 2 частини 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за результатами розгляду якої прийняти рішення по суті поданої заяви.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
У стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова