12 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7515/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. РУХ СПРАВИ
Стислий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , соціальних виплат: пенсії з 01.01.2024 та щомісячної страхової виплати з 01.06.2022,
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області поновити ОСОБА_1 , нарахування та виплату соціальних виплат: пенсії з 01.01.2024 та щомісячної страхової виплати з 01.06.2022.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 0000229900 від 07.06.2017, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавські області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щомісячної страхової виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Починаючи з 1 червня 2022 Відповідачем було припинено нарахування та виплату Позивачу щомісячної страхової виплати, а з 01 січня 2024 - виплату пенсії. Таким чином, Позивач повністю та безпідставно позбавлений Відповідачем права на отримання соціальних виплат (пенсія та страхова виплата), які є його єдиним джерелом існування.
На адвокатський запит від 19.05.2025 Відповідач листом від 22.05.2025 №1600- 0215-8/39234 підтвердив, що виплата пенсії Позивачу була припинена з 01.01.2024 з причини отримання даних ЄІБВПО про припинення дії довідки ВПО Позивача. Цим же листом Відповідач повідомив, що щомісячна страхова виплата була припинена Позивачу з 01.06.2022 після отримання інформації про перетин Позивачем кордону України через пункт пропуске «Мілове» у грудні 2020.
Позивач звернувся із заявами від 19.05.2025 про поновлення нарахування та виплати Позивачу пенсії та щомісячної страхової виплати з дат припинення їх виплати. Листом від 26.05.2025 №8867-8546/Л-02/8-1600/25 Відповідач відмовив у поновленні щомісячної страхової виплати. Листом від 28.05.2025 №9062-8538/Л-02/8-1600/25 Відповідач відмовив у поновленні нарахування та виплати пенсії Позивачу.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Стислий зміст заперечень відповідача.
29.07.2025 до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він вказав, що у липні 2022 від МФУ отримано інформацію щодо перетину ОСОБА_1 кордону України у пункті пропуску Мілове у грудні 2020 року. Будь-які контакти з потерпілим були відсутні, тому керуючись п.1.8 ст.40 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV від 23.09.1999 прийнято рішення про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01.06.2022 року до з'ясування місця перебування потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, внутрішньопереміщеної особи ОСОБА_2 . З моменту припинення страхових виплат позивач жодного разу не звертався ні до ФССУ ні до Головного управління ПФУ у Полтавській області щодо поновлення страхових виплат, а також просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заяви, клопотання учасників справи.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовом.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 02.06.2025 у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом - відмовлено; позов залишено без руху.
Копія ухвали суду від 02.06.2025 про залишення без руху доставлено в електронний кабінет представника позивача 02.06.2025, однак у строки встановлені судом недоліки позовної заяви не усунуто.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 постановлено повернути позовну заяву в частині позовних вимог, що заявлені за період з 01.06.2022 по 28.11.2024, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог з; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано докази у відповідача.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя із 23.07.2025-10.08.2025 перебував у відпустці.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 0000229900 від 07.06.2017, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавські області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щомісячної страхової виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Починаючи з 1 червня 2022 відповідачем та Полтавським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області припинені нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати потерпілому на виробництві, а з 01 січня 2024 - виплату пенсії.
На адвокатський запит від 19.05.2025 відповідач листом від 22.05.2025 №1600-0215-8/39234 підтвердив, що виплата пенсії Позивачу була припинена з 01.01.2024 з причини отримання даних ЄІБВПО про припинення дії довідки ВПО Позивача. Цим же листом відповідач повідомив, що щомісячна страхова виплата була припинена Позивачу з 01.06.2022 після отримання інформації про перетин Позивачем кордону України через пункт пропуске «Мілове» у грудні 2020.
Позивач та відповідач не надали суду постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, яка долучена відповідачем до листа відповідача від 22.05.2025 №1600-0215-8/39234.
Позивач звернувся із заявами від 19.05.2025 про поновлення нарахування та виплати Позивачу пенсії та щомісячної страхової виплати з дат припинення їх виплати. Листом від 26.05.2025 №8867-8546/Л-02/8-1600/25 відповідач відмовив у поновленні щомісячної страхової виплати. Листом від 28.05.2025 №9062-8538/Л-02/8-1600/25 відповідач відмовив у поновленні нарахування та виплати пенсії позивачу.
Позивач не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із абзацом першим статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг із солідарної системи.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
Частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV визначено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (частина четверта статті 41 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини п'ятої статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Абзацом першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637) у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення
Відповідно до абзацу двадцять другого пункту 1 Постанови № 637 припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Згідно з абзацом двадцять четвертим пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять шостий пункту 1 Постанови № 637.
Відповідно до пункту 1.2 Постанови Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 №27 (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пенсійного фонду № 4-1 від 26.01.2024, втрата чинності від 21.03.2024, чинна на час виникнення спірних правовідносин) "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - постанова КМУ № 637).
Пунктом 1.4 Порядку № 27 визначено, що призначення, продовження (відновлення) та припинення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад (далі - Комісії).
Пунктом 21 Постанови Пенсійного фонду України № 4-1 від 26.01.2024, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2024 р. за № 353/41698, «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страхові виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
З матеріалів справи та відзиву судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 0000229900 від 07.06.2017, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавські області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щомісячної страхової виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Починаючи з 1 червня 2022 Полтавським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області припинене нарахування та виплата Позивачу щомісячної страхової виплати, а з 01 січня 2024 відповідачем - виплату пенсії.
На адвокатський запит від 19.05.2025 Відповідач листом від 22.05.2025 №1600- 0215-8/39234 підтвердив, що виплата пенсії Позивачу була припинена з 01.01.2024 з причини отримання даних ЄІБВПО про припинення дії довідки ВПО Позивача. Цим же листом Відповідач повідомив, що щомісячна страхова виплата була припинена Позивачу з 01.06.2022 після отримання інформації про перетин Позивачем кордону України через пункт пропуске «Мілове» у грудні 2020.
При цьому суд зауважує, що на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів.
Щодо припинення виплати пенсії з 01.01.2024.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22.11.2014, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою та третьою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону "; "Про недержавне пенсійне забезпечення", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26.11.2014 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова № 637), установлено, що під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри (абзац четвертий пункту 1 постанови № 637 у редакції, чинній з 12.08.2023).
Абзацом дев'ятнадцятим пункту 1 Постанови № 637 визначено, що починаючи з 01.01.2024 виплата (продовження виплати) пенсій внутрішньо переміщеним особам, які пройшли фізичну ідентифікацію особисто у територіальних органах Пенсійного фонду України або установах акціонерного товариства Державний ощадний банк України, або шляхом отримання документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що фізична особа є живою, та які проживають на територіях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (підконтрольна Україні територія), або тимчасово проживають за межами України, крім держави-агресора (Російської Федерації) або Республіки Білорусь, здійснюється на загальних умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 162 "Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 20, ст. 1065), Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 35, ст. 1803; 2016 р., № 79, ст. 2636), Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги (Офіційний вісник України, 2021 р., № 1, ст. 43).
Відповідно до абзацу двадцять другого пункту 1 Постанови № 637 припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Згідно з абзацом двадцятим четвертим пункту 1 Постанови № 637 у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Разом з цим, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", втратив чинність 27.03.2022 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2022 року № 363 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо виплат пенсії та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".
З указаного вбачається, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу, Постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.01.2024 з причини отримання даних ЄІБВПО про припинення дії довідки ВПО Позивача.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на наступне.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом "закон" це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Суд зазначає, що відсутність статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.11.2022 у справі №360/4329/18.
До того ж, Верховний Суд наголосив, що виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону № 1058-IV.
Суд звертає увагу, що право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії як скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
З огляду на вказане, судом установлено, що позивач, починаючи з 01.01.2024 не отримує пенсію з вини відповідача, відповідно, суми пенсії, не виплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені.
Враховуючи підстави зупинення виплати пенсії, суд при розгляді цієї справи враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі).
Припинивши позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, відповідач вчинив протиправні дії.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавськійкій області, яким позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком, прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню як протиправне.
Щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01.06.2022.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області припинено.
Відповідно до викладених вище норм законодавства та принципу безперервності державної влади, управління Пенсійного фонду України є належними відповідачами.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.5, ч.6 та ч.8 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Згідно з ч. 4 та 7 ст. 47 зазначеного Закону виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Крім того, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакцій чинній на момент вчинення спірних правовідносин) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 11 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено через перетин позивачем державного кордону України, відповідно до інформації наданої Міністерством фінансів України відповідно до запиту передбаченого ст.10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».
Водночас, статтею 46 Закону №1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав.
Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення страхових виплат.
Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідачами до суду надано не було, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Стосовно зазначення у своєму рішенні, викладеному у листі від 26.05.2025 №8867-8546/Л-02/8-1600/25, щодо відмови у поновленні щомісячної страхової виплати, статті 46 №1105-XIV, то дане посилання відповідача здійнене без обґрунтування та посилання на відповідний пункт цієї статті. При цбому, суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Відповідачем у справі не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за спірний період.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено Полтавським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області за відсутності підстав, передбачених статтею 46 Закону №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом.
Оскільки позивач перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Полтавському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області правонаступником якого є наразі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що не заперечується сторонами у справі, встановлено судом та підтверджено відповідними наявними доказами в матеріалах справи, таким чином позовна заява в частині зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України Полтавській області поновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат, підлягає задоволенню, проте з 29.11.2024, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 соціальних виплат: пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволений, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 соціальних виплат: пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В.І. Бевза