Справа № 420/30881/24
13 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості,-
До Одеського окружного адміністративного суду 02 жовтня 2024 року (документ сформований в системі Електронний суд 01.10.2024) надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), в якій просив:
визнати протиправними дії відповідача, які завдали шкоду державі у сумі 13118,28 грн.
зобов'язати відповідача повернути на користь позивача шкоду завдану державі у сумі 13118,28 грн.
Також у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь судовий збір.
Ухвалою суду від 11.10.2024 року після отримання відповіді Відділу адресно- довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеські області щодо реєстрації відповідача від 09.10.2024 року, прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України за цією позовною заявою.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що службовим розслідуванням було встановлено незаконне нарахування відповідачу премії в розмірі 100000 грн, а саме за квітень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях на суму 9333,34 грн та за травень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях на суму 9032,25 грн.
Окрім цього, за квітень 2023 року та травень 2023 року із вказаних сум було надмірно сплачено податків на суму 5247,31 грн.
Представник позивача зазначає, що з метою досудового врегулювання спору, на адресу відповідача було спрямовано листи, однак жодного повідомлення від відповідача позивачем не було отримано.
Тому, представник позивача, посилаючись на положення Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» просить стягнути з відповідача надмірно сплачені на його користь кошти.
До суду 19.11.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що пропущено строк звернення до суду, адже, на думку відповідача, позивач мав звернутися до суду протягом трьох місяців після прийняття наказу про результати службового розслідування.
По суті виявлених порушень, відповідач звертає увагу, що позивач не наводить обставин, за яких таке нарахування здійснювалось та звертає увагу, що відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата, якщо їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Також до суду 19.11.2024 року від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.
Суд встановив, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2023 № 551 «Про результати службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_3 » службовим розслідуванням встановлено, що помічнику командира батальйону з фінансово-економічної роботи-начальнику служби військової частини НОМЕР_3 старшому лейтенанту ОСОБА_1 було незаконно нараховано премію в розмірі 100000 грн, а саме: за квітень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях на суму 9333,34 грн та за травень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях на суму 9032,25 грн.
Окрім цього, за квітень 2023 року та травень 2023 року із вказаних сум було надмірно сплачено податків на суму 5247,31 грн. Всього 13188,28 грн., та пунктом 1 цього наказу наказано помічнику начальника центру з правової роботи-начальнику юридичної служби провести роботу щодо стягнення з старшого лейтенанта ОСОБА_1 вказаних коштів, відповідно до п. 2.1. цього наказу наказано занести в книгу обліку нестач ІНФОРМАЦІЯ_1 переплату грошового забезпечення в сумі 13118, 28 грн на колишнього помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи-начальнику служби військової частини НОМЕР_3 старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що позивач направляв на адресу відповідача повідомлення з проханням повернути надмірно сплачені кошти у добровільному порядку.
Однак, ці листи залишені без належної відповіді.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут № 548-XIV).
Згідно з ст.11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до ст.16 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно з статей 26,27 Статуту № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» № 160-IX (далі - Закон № 160-IX) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків. визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 160-IX дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Відповідно до п. 4 ст. 1 цього Закону матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Згідно з п. 5 ст. 1 цього Закону, пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;4) вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 160-IX).
Так, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2023 № 551 «Про результати службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_3 » службовим розслідуванням встановлено, що помічнику командира батальйону з фінансово-економічної роботи-начальнику служби військової частини НОМЕР_3 старшому лейтенанту ОСОБА_1 було незаконно нараховано премію в розмірі 100000 грн, а саме: за квітень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях на суму 9333,34 грн та за травень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях на суму 9032,25 грн.
Окрім цього, за квітень 2023 року та травень 2023 року із вказаних сум було надмірно сплачено податків на суму 5247,31 грн. Всього 13188,28 грн., та пунктом 1 цього наказу наказано помічнику начальника центру з правової роботи-начальнику юридичної служби провести роботу щодо стягнення з старшого лейтенанта ОСОБА_1 вказаних коштів, відповідно до п. 2.1. цього наказу наказано занести в книгу обліку нестач ІНФОРМАЦІЯ_1 переплату грошового забезпечення в сумі 13118, 28 грн на колишнього помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи-начальнику служби військової частини НОМЕР_3 старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону № 160-IX, якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач направляв на адресу відповідача повідомлення від 09.01.2024 року та від 04.03.2024 року з проханням повернути надмірно сплачені кошти у добровільному порядку.
Однак, ці листи залишені без належної відповіді.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
До посилань відповідача на те, що позивачем не наведено обставини протиправності такого нарахування суд відноситься критично, оскільки матеріали справи містять наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2023 № 551 «Про результати службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_3 », який є підставою для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.
Разом з цим суд враховує, що не надано докази оскарження вказаного наказу.
Також безпідставні посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
З наведених підстав відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про залишення позову без розгляду.
Таким чином, факт завданої відповідачем майнової шкоди підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованості заявлених позовних вимог та позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути на користь позивача шкоду завдану державі у сумі 13118,28 грн., є правомірними та належать задоволенню шляхом стягнути з відповідача на користь позивача завдану шкоду в розмірі 13118,28 грн.
Разом з цим, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог - визнати протиправними дії відповідача, які завдали шкоду державі у сумі 13118,28 грн, з таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Саме ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX передбачено право відповідача на відшкодування завданої шкоди в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Разом з цим Законом № 160-IX або іншим нормативно-правовим актом не передбачено право відповідача як суб'єкта владних повноважень на звернення до суду із вимогами про визнання протиправними дії особи щодо завдання збитків державі.
За таких встановлених судом обставин суд доходить висновку, що ці позовні вимоги не належать задоволенню.
Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 зазначеної статті Кодексу докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, а також відсутність будь-яких заперечень та доказів з боку відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами, в зв'язку з чим належать задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У зв'язку з тим, судом відхиляються вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на оплату судового збору та у зв'язку з тим, що судові витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, інші судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
З огляду на те, що відсутні докази понесення відповідачем будь-яких судових витрат, жодні судові витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд
Позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) завдану шкоду в розмірі 13118,28 грн (тринадцять тисяч сто вісімнадцять гривень 28 копійок).
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко