13 серпня 2025 р. № 400/4565/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54005,
прозобов'язання вчинити певні дії,
06 травня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач).
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходила службу в період з 25.04.1995 по 06.11.2015 в органах внутрішніх справ та з 07.11.2015 по 12.02.2020 в Національній поліції України. У різні періоди проходження служби вона мала доступ до державної таємниці, у зв'язку з чим їй було встановлено надбавку за роботу в умовах режимних обмежень. Однак, за періоди її служби з 01.01.2015 по 01.01.2017, з 01.05.2017 по 10.02.2020 їй вищенаведена надбавка не виплачувалась. На думку позивачки, такі дії відповідача є протиправними і суперечать положенням статтям 22, 30 Закону України «Про державну таємницю» та Положенню про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 (далі - Положення № 414).
13.05.2025 позивачка подала до суду позовну заяву в новій редакції, в якій змінила предмет позову і просила суд:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті до грошового забезпечення надбавок за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 15 відсотків посадового окладу за період часу з 17.01.2013 по 10.02.2020;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачці надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 15 відсотків посадового окладу за період часу з 17.01.2013 по 10.02.2020;
визнати протиправними дії відповідача відносно позивачки, які полягають у ненарахуванні та невиплаті до грошового забезпечення надбавок за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 10 відсотків посадового окладу за період часу з січня 2013 року по жовтень 2013 року;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачці надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 10 відсотків посадового окладу за період часу з січня 2013 року по жовтень 2013 року;
визнати протиправними дії відповідача відносно позивачки, які полягають у ненарахуванні та невиплаті до грошового забезпечення надбавок за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 10 відсотків посадового окладу за період часу з 01.01.2015 по 31.12.2016;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачці надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 10 відсотків посадового окладу за період часу з 01.01.2015 по 31.12.2016;
визнати протиправними дії відповідача відносно позивачки, які полягають у ненарахуванні та невиплаті до грошового забезпечення надбавок за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 10 відсотків посадового окладу за період часу з 01.05.2017 по 10.02.2020;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачці надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період проходження служби в розмірі 10 відсотків посадового окладу за період часу з 01.05.2017 по 10.02.2020.
Підстави позову залишились незмінними.
У відзиві на позовну заяву від 02.06.2025 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що:
за період з січня 2013 року по 06.11.2015 позивачка не проходила службу в Головному Національної поліції в Миколаївській області, відповідач не виплачував їй грошове забезпечення, а тому він не є належним відповідачем щодо відповідних позовних вимог;
відповідно до статті 30 Закону України «Про державну таємницю» та Положення № 414 для отримання надбавки за роботу в умовах режимних обмежень працівник повинен не лише мати допуск і доступ до державної таємниці, а й фактично виконувати обов'язки, пов'язані з обробкою таємної інформації; оскільки позивачка у спірний період роботу з таємною інформацією не виконувала, тому відповідач правомірно не нарахував і не виплатив відповідну надбавку;
позивачку було звільнено зі служби в Національній поліції України 12.02.2020, а позов поданий лише 13.05.2025, тобто після спливу строку звернення за одержанням грошового забезпечення, визначеного пунктом 11 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).
У відповіді на відзив від 05.06.2025 позивачка підтримала свої позовні вимоги, додатково звернувши увагу на те, що Головне управління Національної поліції в Миколаївській області є правонаступником УМВС України в Миколаївській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності. Крім цього, вона у період з 23.10.2006 по 10.02.2020 завжди перебувала на службі у слідчих структурах на посадах, обсяг функціональних обов'язків за якими передбачав необхідність доступу до державної таємниці. Обсяг функціональних обов'язків, пов'язаний з доступом до державної таємниці, не може виконуватися періодично та в незначній кількості.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
08.05.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та про надання позивачці десятиденного строку з дня вручення ухвали для подання до суду позовної заяви, оформленої відповідно до статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині цієї ухвали (у прохальній частині позову позивачка визначила зміст лише однієї позовної вимоги під восьмим номером, проте, вимоги з першого по сьомий номер вона не вказала).
13.05.2025 позивачка подала до суду позовну заяву в новій редакції.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
У період з 25.04.1995 по 06.11.2015 позивачка проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 12.02.2020 - в Національній поліції України, що підтверджується довідкою відповідача від 23.10.2024 № 6244/14-2024.
Відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 17.01.2013 № 6 о/с «Про надання і припинення доступу до державної таємниці і встановлення та скасування надбавок до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень» позивачці було надано доступ до державної таємниці (для роботи з інформацією, що має ступні секретності «Цілком таємно» та «Таємно»), а наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 11.10.2013 № 43 о/с «Про надання і припинення доступу до державної таємниці і встановлення та скасування надбавок до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень» їй встановлено надбавку в розмірі 10 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень.
Згідно з наказами Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 24.11.2015 № 4 о/с «Про надання і припинення доступу до державної таємниці і встановлення та скасування надбавок до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень» і від 26.12.2019 № 6рсо «Про надання і припинення доступу до державної таємниці» позивачці було надано доступ до державної таємниці (для роботи з інформацією, що має ступні секретності «Цілком таємно» та «Таємно»), а наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 20.12.2016 № 40 о/с «Про надання і припинення доступу до державної таємниці і встановлення та скасування надбавок до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень» їй встановлено надбавку в розмірі 10 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 10.02.2020 № 5рсо «Про надання і припинення доступу до державної таємниці» позивачці припинено доступ до інформації, що має ступені секретності «Цілком таємно» та «Таємно» у зв'язку з її звільненням з відповідної посади.
Відповідно до Інформації про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 від 18.03.2025 № 47287-2025 у періоди з 01.01.2016 по 31.12.2016 та з 01.05.2017 по 12.02.2020 позивачці не виплачувалась надбавка за роботу в умовах режимних обмежень.
20.03.2025 позивачка звернулась до відповідача із запитом щодо періодів часу, коли вона мала допуск до державної таємниці, та щодо виплати їй надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.
Листом від 16.04.2025 № 54зі/05/12-2025 відповідач надав позивачці відповідну інформацію.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив їй надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період з 17.01.2013 по 10.02.2020, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» актом Кабінету Міністрів України про реорганізацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначаються правонаступники органу, що реорганізується, до яких переходять повноваження та функції, майно, права та обов'язки такого органу.
Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначаються правонаступники майна, прав і обов'язків органу, що ліквідується, центральні органи виконавчої влади, яким передаються в разі потреби окремі повноваження та функції такого органу, вирішується питання щодо подальшого використання його майна.
Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається цим Законом та Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 5, 6 і 8 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, органи виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять:
у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття;
у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади;
у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу;
у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади;
у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації. Забезпечення діяльності такого органу в поточному бюджетному періоді здійснюється в межах видатків, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік органу, найменування якого змінюється.
Таким чином, у спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 у справі № 524/4478/17 та від 20.02.2019 у справі № 826/16659/15.
Положеннями статей 1, 2 Закону України «Про міліцію» було передбачено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції, зокрема було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.
Своєю чергою, приписами статей 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» установлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.
Поряд з цим, згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.
Таким чином, правонаступником прав та обов'язків ліквідованого Управління МВС України в Миколаївській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції України, а саме: Головне управління Національної поліції в Миколаївській області.
Аналогічна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції України висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.06.2020 у справі № 420/6852/18 і від 20.02.2025 у справі № 2а-14139/12/2670.
За таких обставин, суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача, що він є неналежним відповідачем щодо нарахування і виплати позивачці грошового забезпечення за період проходження нею служби в Управлінні МВС України в Миколаївській області з 17.01.2013 по 06.11.2015.
Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну таємницю» залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:
форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»;
форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»;
форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно»,
а також такі терміни дії допусків:
для форми 1 - 5 років;
для форми 2 - 7 років;
для форми 3 - 10 років.
Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про державну таємницю» допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини сьомої статті 22 Закону України «Про державну таємницю» надання допуску передбачає:
визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;
перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;
взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;
одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;
ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про державну таємницю» передбачено, що переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється:
у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією;
у разі необхідності підвищення чи зниження громадянину форми допуску для роботи із секретною інформацією вищого чи нижчого ступеня секретності;
у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.
Статтею 30 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону Кабінетом Міністрів України видано постанову від 15.06.1994 № 414, якою затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із пунктом 2 Положення № 414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації:
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Відповідно до пункту 5 Положення № 414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Отже, надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Тобто якщо обсяг функціональних обов'язків за певною посадою передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці, така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону України «Про державну таємницю» залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов'язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов'язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов'язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв'язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України «Про державну таємницю» виникає право на отримання компенсації.
В постановах від 25.04.2018 у справі № 802/74/15-а та від 28.09.2023 у справі № 520/18808/21 Верховний Суд сформовав правовий висновок, за яким положення статті 30 Закону України «Про державну таємницю», пункти 2, 5 Положення № 414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є:
наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці);
виконання особою робіт / завдань та / або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
З огляду на вказане, виплата відповідної надбавки пов'язується не лише з отриманням особою доступу до державної таємниці, а й з виконанням роботи, яка потребує дослідження відомостей, що становлять державну таємницю.
Суд встановив, що позивачці було надано доступ до державної таємниці (для роботи з інформацією, що має ступні секретності «Цілком таємно» та «Таємно»), відповідно до:
наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 17.01.2013 № 6 о/с «Про надання і припинення доступу до державної таємниці і встановлення та скасування надбавок до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень» як старшому слідчому СВ Центрального РВ УМВС, яку вона обіймала згідно з довідкою відповідача від 23.10.2024 № 6244/14-2024 до 31.12.2014;
наказу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 24.11.2015 № 4 о/с «Про надання і припинення доступу до державної таємниці і встановлення та скасування надбавок до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень» як старшому слідчому в особливо важливих справах слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, яку вона обіймала згідно з довідкою відповідача від 23.10.2024 № 6244/14-2024 до 30.06.2016;
наказу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 26.12.2019 № 6рсо «Про надання і припинення доступу до державної таємниці» як старшому слідчому відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області, яку вона обіймала згідно з довідкою відповідача від 23.10.2024 № 6244/14-2024 до 12.02.2020.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 10.02.2020 № 5рсо «Про надання і припинення доступу до державної таємниці» позивачці припинено доступ до інформації, що має ступені секретності «Цілком таємно» та «Таємно» у зв'язку з її звільненням з відповідної посади.
Відповідач не надав суду доказів того, що посадові обов'язки за вищенаведеними посадами не передбачали постійного доступу до державної таємниці.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що у періоди з 17.01.2013 по 31.12.2014, з 24.11.2015 по 30.06.2016 та з 26.12.2019 по 10.02.2020 позивачці необхідно було нараховувати і виплачувати надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15 відсотків у зв'язку з її роботою з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності «цілком таємно».
Натомість у періоди проходження позивачкою служби з 01.01.2015 по 23.11.2015 та з 01.01.2016 по 25.12.2019 вона не мала права на вказану надбавку, оскільки обіймала посади, після призначення на які їй не було надано доступ до державної таємниці.
Тому позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачці надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 01.01.2015 по 23.11.2015 та з 01.01.2016 по 25.12.2019 задоволенню не підлягають.
Також підлягають відмові в задоволені позовні вимоги щодо нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10 відсотків посадового окладу за періоди з січня 2013 року по жовтень 2013 року, з 01.12.2015 по 30.06.2016 та з 26.12.2019 по 10.02.2020, оскільки у вказаний період їй підлягала нарахуванню та виплаті надбавка в розмірі 15 відсотків посадового окладу.
Законом України «Про державну таємницю» та Положенням № 414 не передбачено виплату особі надбавки одночасно у розмірі 10 відсотків за роботу з документами ступенем секретності «таємно» і 15 відсотків за роботу з документами ступенем секретності «цілком таємно».
Щодо строку звернення позивачки за одержанням грошового забезпечення суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Водночас відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з абзацом першим пункту 11 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Отже, чинним законодавством передбачено:
процесуально-правові строки звернення до адміністративного суду щодо виплати грошового забезпечення поліцейським, які встановлені статтею 122 КАС України і статтею 233 КЗпП України, згідно з якими до 18.07.2022 він є необмеженим;
матеріально-правовий строк, встановлений пунктом 11 розділу І Порядку № 260, згідно з яким він становить 3 роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
З вищевикладеного слідує, що поліцейський може звернутись до адміністративного суду щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період до 18.07.2022 без обмеження будь-яким строком. Натомість адміністративний суд може задовольнити позов лише щодо виплат, які належать за останні три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Позивачка звернулась до відповідача 20.03.2025 із запитом про надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження нею служби в органах внутрішніх справ і Національній поліції України за період з 17.01.2013 по 10.02.2020.
Відтак суд може зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вказану надбавку за три роки, що передували такому зверненню, тобто з 20.03.2022.
За таких обставин, позовні вимоги про нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження позивачкою служби до 20.03.2022 задоволенню не підлягають.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ 40108735) відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 13 серпня 2025 року