Іменем України
12 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1192/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Воронкової Олени Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду 05 червня 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Воронкової Олени Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.03.2025 максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та невиплати йому пенсії у повному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмежень десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених раніше виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №320/7424/24 позивачу було проведено перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром основного розміру пенсії, починаючи з 01.01.2022, разом з тим, на суму щорічних індексацій знову таки було застосовано обмеження пенсії позивача максимальним розміром та призначено остаточну пенсію з 01.01.2022 у розмірі 37902,85 грн. Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 02.01.2025 №231-52213/Д-02/8-2600/25 повідомило, що пенсія позивачу призначена та виплачується в порядку, встановленому судовим рішенням, відтак немає підстав виплачувати пенсію без обмеження максимального розміру при подальших перерахунках пенсії. Однак з таким висновком відповідача позивач не погоджується та вважає, що у вказаному випадку має місце незаконне позбавлення частини його пенсії.
Ухвалою суду від 10.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк на подання відзиву.
Вказана ухвала суду надіслана відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлена до його електронного кабінету 10.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, однак правом для подання відзиву у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк відповідач не скористався.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є військовим пенсіонером, з 01.01.2022 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII у розмірі 70% грошового забезпечення (вислуга років 35).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №320/7424/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2022 перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром, та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком пенсії за вислугу років з 01.03.2025 по пенсійній справі 2613049749 для ОСОБА_2 підсумок пенсії (з надбавками) становить 42509,60 грн, до виплати з урахуванням максимального розміру 37902,85 грн.
На звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 02.01.2025 №231-52213/Д-02/8-2600/25 повідомило, що пенсія позивачу призначена та виплачується в порядку, встановленому судовим рішенням, відтак немає підстав виплачувати пенсію без обмеження максимального розміру при подальших перерахунках пенсії.
Вважаючи дії відповідача щодо проведення виплати нарахованої пенсії з обмеженням максимальним розміром, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною сьомою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII) в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №911-VIII), яка набрала чинності з 1 січня 2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
В той же час, Рішенням КСУ №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 гривень.
У пункті 2 резолютивної частини вказаного вище Рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 констатується відсутність частини сьомої статті 43 в Законі №2262-XII, яка з вказаної дати втратила чинність.
Разом з тим, Законом №1774-VIII, який, відповідно до його Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону N 2262-XII слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням Рішення КСУ №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, які полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що стаття 43 Закону №2262-XII не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Надаючи правову оцінку щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 2 Закону України №3668-VI щодо обмеження максимального розміру пенсії, які неконституційними не визнавались, суд зазначає.
Забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей закріплено у частині 5 статті 17 Конституції України.
Отже, зазначені особи мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина 1 статті 17 Основного Закону України).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Отже, норми - принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Водночас, положення статті 2 Закону України №3668-VI, якими обмежено максимальний розмір пенсії, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Втрата із 20.12.2016 чинності частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму, яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною в цілому частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII така норма вважається відсутньою у тексті Закону. При цьому, після прийняття Конституційним Судом України зазначеного вище рішення зміни до першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII аналогічного змісту новими законами не вносились.
Відтак, із 2017 року стаття 43 вказаного Закону не містила норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є нереалізованими та самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Зважаючи на викладене, станом на 01.04.2020 частина 7 у статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" була відсутня, а відтак законних підстав для обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у відповідача не було.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17 та від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21.
З огляду на розрахунок пенсії позивача з 01.03.2025 підсумок пенсії (з надбавками) становить 42509,60 грн, з урахуванням максимального розміру до виплати 37902,85 грн, отже виплата пенсії позивача проводиться в межах максимального розміру.
Суд не погоджується з такими діями відповідача, оскільки Конституційний Суд України у рішенні №7-рп/2016 від 20.12.2016 встановив неправомірність обмеження розміру пенсії максимальним розміром, а тому такі дії є протиправними.
Суд зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві доказів на підтвердження правомірності своїх дій до суду не надало.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належать до задоволення.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Воронкової Олени Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2025, з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов