13 серпня 2025 року м. Київ справа №320/2809/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управління ДПС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 28.09.2022 №0167303-240110-2657, №0167304-240110-2657, №016730-240110-2657.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень з огляду на дотримання нею відповідних вимог податкового законодавства.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на зазначені об'єкти нерухомого майна за 2021 рік, та винесено щодо позивача такі податкові повідомлення-рішення від 28.09.2022:
- № 0167303-240110-2657 на суму 26103,79 грн.;
- № 0167304-240110-2657 на суму 4659 грн.;
- №0167306-210110-2657 на суму 125,91 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Об'єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об'єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки (пп. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості (пп. 14.1.129і п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно із пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПКУ базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Підпунктом 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ встановлено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
- для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. м.;
- для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. м.;
- для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. м..
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПКУ).
Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктам «в» та «г» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
- за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
- сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з інформацією отриманою від Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2021 році у власності ОСОБА_1 перебували об'єкти нерухомого майна, а саме:
- комплекс нежитлових будівель, загальною площею 310,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1206951948239;
- житловий будинок, загальною площею 529,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1136557348239;
- квартира, загальною площею 60,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2229494748239.
Позивач вказує, що: «...Згідно Довіреності від 05.09.20]4 року зареєстрованої в реєстрі за № 866 державним нотаріусом Шинкарук Н.І., Яковлєва Алла Миколаївна, уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ... керувати та розпоряджатися всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось. Довіреність видана строком на 10 років...
...На праві повного володіння усім майном Скаржника, ОСОБА_3 проводила свою господарську діяльність у належному Скаржнику житловому будинку з вбудованим виробничими приміщеннями, а саме: у виробничій частині ... Тобто, виробнича будівля використовувалася за призначенням...».
У контексті наведеного, суд зазначає, що згідно висновків Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 07.09.2021 у справі № 819/60/18, від 18.10.2021 у справі № 2040/7391/18 та від 24.11.2021 у справі № 520/7962/19, застосування пп. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ можливе у разі дотримання таких обов'язкових умов:
- використання таких об'єктів, з врахуванням виду їх діяльності, за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду);
- віднесення будівлі за ДК 018-2000 до групи 125 «Будівлі промислові та склади».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Промислове підприємство - це підприємство, що виробляє промислову продукцію у визначених обсягах згідно з заданою технологією.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким, процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», П «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Е «Будівництво».
Тобто, промисловими підприємствами вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 відносять до секції:
- В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів»;
- С «Переробна промисловість», зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо;
- Б «Постачання електроенергії, газу, пару та кондиційованого повітря»;
- Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами»;
- Е «Будівництво».
Також, враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що промислова діяльність - це діяльність пов'язана із виготовленням товарів, обробленням товарів, які були у використанні, наданням промислових послуг, процесом перероблення та процесом який класифікується у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», В «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Р «Будівництво».
Водночас, позивачем не було додано жодних доказів, які б підтверджували використання ОСОБА_1 саме як фізичною особою-підприємцем - платником податків житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення промислового виробництва/діяльності.
Крім того, згідно із пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України (далі також - ГКУ) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Зокрема, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно із ч. 1 ст. 128 ГКУ громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 58 ГКУ передбачено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
Отже, статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю.
Враховуючи викладене, об'єкти нерухомості, які належать, зокрема, фізичній особі, використовуються у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД) за функціональним призначенням щодо промислового виробництва та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, є підставою для застосування вимог пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.
Разом з тим, згідно обставин справи, ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа-підприємець та жодним чином не підтвердила використання нею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення промислового виробництва/діяльності, а тому підстави для застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ - відсутні.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.