13 серпня 2025 року Справа № 280/10333/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості (вул. Деповська, буд. 89А, м. Івано-Франківськ, 76002) до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69107), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Івано-Франківського обласного центру зайнятості (далі - позивач, Івано-Франківського ОЦЗ) до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДКСУ у Запорізькій області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині повернення позивачу наказу Господарського суду Запорізької області по справі №908/3264/23;
зобов'язати відповідача прийняти до виконання накази видані Господарським судом Запорізької області у справі №908/3264/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача коштів у сумі 58 387,98 грн. та 2684,00 грн. судового збору на рахунок UA238201720355429300700706348, код одержувача 03491062, ДКСУ м. Київ.
Крім того, просить судовий збір стягнути з відповідача на користь позивача в сумі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ДУСУ у Запорізькій області були протиправно повернуто без виконання накази Господарського суду Запорізької області у справі №908/3264/23. Підставою для повернення зазначено пп. 11 п. 9 Порядку №845 - орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли наявні інші передбачені законом випадки. Позивач вказує на те, що боржником у наказах Господарського суду Запорізької області у справі №908/3264/23 є державний орган, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке згідно відомостей , що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою є державним органом, на який поширюються вимоги ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак дані виконавчі документи по справі №908/3264/23 підлягають виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Такий обов'язок органів Казначейства є безумовним та не залежить від наявності в цих органах відкритих рахунків Пенсійного фонду України. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 11.11.2024 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Судове засідання призначене без повідомлення (без виклику) сторін.
29.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що ГУ ДКСУ у Запорізькій області у відношенні наказів суду по справі №908/3264/23 було здійснено всі дії, визначені розділом Порядку №845 - «Безспірне списання коштів з рахунків боржника». В ГУ ДКСУ у Запорізькій області відсутнє майно ГУ ПФУ в Запорізькій області, на яке можливо звернути стягнення. На виконання вказаних наказів суду не поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Вважає, що ГУ ДКСУ у Запорізькій області не порушувались права позивача по цій справі та здійснювались дії щодо опрацювання наказів суду в межах наданих повноважень, в зв'язку підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
06.12.2024 засобами системи «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді вказано, що Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів покладено обов'язок виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, у тому числі й органи Пенсійного фонду України. Такий обов'язок органів Казначейства є безумовним та не залежить від наявності в цих органах відкритих рахунків Пенсійного фонду України. В зв'язку з чим позивач вважає, що наказ господарського суду про стягнення на користь Центру занятості коштів з територіального органу Пенсійного фонду України, має виконуватись органами Казначейства.
16.12.2024, на спростування доводів позивача, від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від учасників справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
29.05.2024 господарським судом Запорізької області видано накази про примусове виконання рішення у справі №908/3264/23 відповідно до якого підлягають стягненню кошти з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь Івано-Франківського ОЦЗ в сумі 58387,98 грн. (п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят сім гривень 98 коп.) та 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору.
20.06.2024 на адресу ГУ ДКСУ у Запорізькій області надійшли наступні заяви Івано-Франківського ОЦЗ щодо виконання виконавчих документів по справі №908/3264/23, а саме:
- заява від 11.06.2024 №1214-10/30-24 про виконання наказу господарського суду Запорізької області від 29.05.2024 по справі №908/3264/23 про стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь Івано-Франківського ОЦЗ грошових коштів в розмірі 58387,98 грн;
- заява від 11.06.2024 №1215-10/30-24 про виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 29.05.2024 по справі №908/3264/23 про стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь на користь Івано-Франківського ОЦЗ грошових коштів у розмірі 2 684,00 грн.
На виконання зазначених наказів господарського суду Запорізької області, ГУ ДКСУ у Запорізькій області було направлено запити до ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо надання інформації стосовно рахунку, з якого має бути проведено безспірне списання коштів згідно з наказами суду по справі №908/3264/23, із зазначенням строку падання відповіді (запити ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 21.06.2024 №04-08.3-06/4892, від 21.06.2024 №04-08.3-06/4893).
Оскільки на даний час в ГУ ДКСУ у Запорізькій області на ім'я ГУ ПФУ в Запорізькій області відкрито лише балансові не бюджетні рахунки для зарахування коштів єдиного соціального внеску.
Будь-яких інших рахунків ГУ ПФУ в Запорізькій області не було відкрито у відповідача.
Зазначене підтверджується наданою відповідачем до відзиву інформацією.
01.07.2024 на електронну адресу ГУ ДКСУ у Запорізькій області надійшли листи ГУ ПФУ в Запорізькій області від 28.06.2024 №0800-0901-5/54882, від 28.06.2024 №0800-0901-5/55117, в яких було зазначено про те, що у ГУ ПФУ в Запорізькій області відсутні бюджетні призначення для стягнення заборгованості за вказаними наказами суду.
За результатами розгляду вищевказаних листів пенсійного органу, ГУ ДКСУ у Запорізькій області було направлено вимоги до ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо необхідності здійснення заходів, спрямованих на виконання судового рішення (вимоги ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 03.07.2024 №04-08.3-06/5174, від 03.07.2024 №04-08.3-06/5181).
08.07.2024 на електронну адресу ГУ ДКСУ у Запорізькій області надійшли листи ГУ ПФУ в Запорізькій області від 05.07 2024 №0800-0901-5/57148, від 05.07.2024 №0800-0901-5/57146, в яких було зазначено, що у ГУ ПФУ в Запорізькій області відсутні розрахункові рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України, з яких можливо провести списання за наказами суду по справі №908/3264/23.
Враховуючи надану третьою особою відповідь щодо відсутності розрахункових рахунків, відкритих в органах Державної казначейської служби України, з яких можливо провести списання за наказами суду, ГУ ДКСУ у Запорізькій області, у відповідності до підпункту 5-1 пункту 5 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845 (зі змінами) (далі - Порядок №845), було направлено до господарського суду Запорізької області, органу, який видав накази суду по справі №908/3264/23, листи, в яких суду було повідомлено про бездіяльність ГУ ПФУ в Запорізькій області стосовно невжиття жодного заходу, направленого на виконання наказів суду по справі №908/3264/23, що перешкоджає виконанню виконавчих документів, у зв'язку з чим ГУ ДКСУ у Запорізькій області не може здійснити дії стосовно безспірного списання коштів за поданими на виконання виконавчими документами (листи ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 10.07.2024 №04-12-06/5357 від 10.07.2024 №04-12-10/5358).
Враховуючи, що в ГУ ДКСУ у Запорізькій області відсутнє майно ГУ ПФУ в Запорізькій області, на яке можливо звернути стягнення за вказаними наказами суду, ГУ ДКСУ у Запорізькій області було повернуто стягувачу накази суду по справі №908/3264/23, про що наявні відповідні відмітки на наказах. Підставою для повернення зазначено пп. 11 п. 9 Порядку №845 - орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли наявні інші передбачені законом випадки. В даному випадку у зв'язку з тим, що у боржника за вказаними наказами суду - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відсутнє будь-яке майно в ГУ ДКСУ у Запорізькій області, на яке можливо звернути стягнення (листи ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 10.07.2024 №04-08.3-06/5388, від 10.07.2024 №04-08.3-06/5385).
30.08.2024 вищевказані накази господарського суду Запорізької області у справі №908/3264/23 направлено позивачем до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (заява про відкриття виконавчого провадження від 30.08.2024 №1818-10/30-24).
13.09.2024 відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направлено повідомлення про повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання, з посиланням на те, що виконавчий документи необхідно пред'явити безпосередньо до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Івано-Франківський ОЦЗ вважаючи відмову ГУ ДКСУ України у Запорізькій області у прийнятті до виконання наказів господарського суду Запорізької області у справі №908/3264/23 незаконною, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за №1404-VIII (надалі - Закон №1404-VІІІ) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ).
При цьому, частиною 2 статті 6 Закону №1404-VІІІ передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (частина 4 статті 6 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 (надалі - Положення №215) Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення №215 передбачено, що казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Правові основи виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ, окрім Закону №1404-VІІІ, визначається Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі по тексту - Порядок №845).
Відповідно до статті 1 Закону №4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Статтею 2 Закону №4901-VI визначено особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду.
Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
При цьому, дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2 статті 2 Закону №4901-VI).
Таким чином, Законом №4901-VI передбачено гарантії держави та особливості виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є, серед іншого, державний орган чи підприємство, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган чи орган місцевого самоврядування або їх підприємства.
Тобто зазначеним законом держава гарантує виконання рішень перед стягувачами, у яких відсутній «державний елемент».
При цьому, таке виключення «державного елементу» у стягувача узгоджується з передумовами прийняття цього Закону.
Так, відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», необхідність прийняття проекту цього Закону обґрунтована тим, що 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) виніс «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», яке набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року.
У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд визнав порушення Україною її зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 статті 6 «Право на справедливий суд» та стаття 1 «Захист права власності» Першого протоколу до Конвенції) в зв'язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції в зв'язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання.
З огляду на суть порушення Європейський суд зобов'язав державу, зокрема, невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного (тобто до 15 січня 2011 року), - запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду.
Метою вказаного проекту Закону є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії.
Досягнення вказаної мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника-юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника.
Таким чином, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» прийнятий для забезпечення безумовного виконання державою рішень суду перед стягувачами, які не є державними органами чи органами місцевого самоврядування, задля недопущення порушення Конвенції.
Як встановлено судом, згідно з ЄДРПОУ (03491062) за організаційно правовою формою позивач є державною організацією (установа, заклад).
Отже, з урахуванням частина 2 статті 2 Закону №4901-VI такий позивач не входить до кола стягувачів, за яким держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна.
Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача щодо непоширення дії Закону №4901-VI на спірні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2019 у справі №404/151/17, від 29.03.2019 у справі №818/2018/17, від 13.09.2019 у справі №826/19412/15, від 25.11.2019 у справі №200/4120/19-а.
Отже, оскільки Закон №4901-VI передбачає особливості виконання рішення суду, боржником за яким є державний орган, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, то виконання наказу господарського суду, у якому і стягувачем, і боржником виступають органи державної влади, не може здійснюватися згідно Закону №4901-VI.
З цих підстав суд вважає помилковими твердження позивача, що у спірному випадку підлягають застосуванню положення Закону №4901-VI.
В той же час, абзацами 1, 2 підпункту 1 пункту 9 Бюджетного кодексу України, встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Відповідно до пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до пункту 2 у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:
безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;
стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.
Таким чином, зазначений Порядком №845 передбачає виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів при цьому, без прив'язки до організаційно-правової форми стягувача, яким, на відміну від Закону №4901-VI (дія якого не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган), може бути, зокрема, і державний орган, але виключно у випадках стягнення коштів в дохід держави.
У спірному випадку наказами господарського суду Запорізької області стягнуто кошти, у вигляді матеріальної шкоди (допомоги по безробіттю) та судового збору, не в дохід держави, а на користь Івано-Франківського ОЦЗ.
Отже, у спірному випадку накази господарського суду Запорізької області не можуть підлягати виконанню в межах процедур, передбачених Порядком №845.
З цих підстав суд висновує про те, що накази господарського суду Запорізької області про стягнення на користь позивача коштів та судового збору підлягає виконанню в порядку та за процедурами, визначеними Законом №1404-VІІІ.
Ураховуючи викладене, суд не вбачає підстав для висновку про те, що відповідачем було неправомірно повернуто позивачу накази господарського суду Запорізької області від 29.05.2024 про примусове стягнення у справі №908/3264/23.
Інші аргументи позивача, викладені у позові та відповіді на відзив, не спростовують вищевикладені обставини, а відповідно, не підлягають врахуванню судом при прийнятті судового рішення у цій справі.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача є не обґрунтованими, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову судом відмовлено, розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог Івано-Франківського обласного центру зайнятості (вул. Деповська, буд. 89А, м. Івано-Франківськ, 76002) до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69107), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» серпня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль