12 серпня 2025 рокуСправа №160/15291/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Синельниківського районного споживчого товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
26 травня 2025 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Синельниківського районного споживчого товариства, в якому просить суд:
- стягнути з СИНЕЛЬНИКІВСЬКОГО РАЙОННОГО СПОЖИВЧОГО ТОВАРИСТВА на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 58993,23 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач повинен був до 15.04.2024 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 58993,23 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
30.06.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що підприємством з 15 травня 2014 року на посаду начальника служби безпеки прийнято ОСОБА_1 (наказ про прийняття на роботу № 654 від 05.05.2014 року). З 30.05.2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду завідуючого господарством (наказ про переведення № 7/4 від 30.05.2014 року), яку він обіймає до цього часу. Висновком медико-соціальних експертних комісій про умови і характер праці інвалідів Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_1 , дата огляду 05.10.2018 року, визнано інвалідом з причин загального захворювання, присвоєно третю групу інвалідності з 15.09.2018 року безстроково (довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12ААВ № 013093). Тобто, починаючи з 15 жовтня 2018 року і по сьогодення на підприємстві працевлаштований та працює на посаді завідувача господарством людина визнана інвалідом.
У 2024 році підприємством до контролюючого органу подавались звіти: відомості про нарахування заробітної плати (Додаток № 1 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Д1); податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску; відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку, на доходи фізичних осіб та військового збору (Додаток 4ДФ до до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску).
При поданні вище перелічених звітів, підприємством було допущено помилку і в звітах ОСОБА_1 не був вказаний, як особа з інвалідністю. В зв'язку із чим йому було помилково нарахований дохід з якого утримано суми нарахованого єдиного внеску. Але, підприємством було виявлено помилку і 08 травня 2025 року до контролюючого органу подано уточнюючі декларації (уточнюючі декларації прийнято контролюючим органом 09 травня 2025 року про що свідчить відмітка реєстраційний номер документа: 9128192376), здійснено перерахунок щодо сплати сум нарахованого єдиного внеску. Синельниківським районним споживчим товариством в повному обсязі виконані вимоги стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю, визначені Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-ХІІ.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 1 особи, якій встановлена інвалідність.
Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у загальному розмірі 58993,23 грн.
З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).
Згідно частини 3 статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону
У відповідності до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї ч. не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Поряд з цим, з матеріалів справи судом встановлено наступне.
Згідно з розрахунком адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік становить 8 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача становить 1 особа.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, протягом 2024 року у відповідача було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (наказ про прийняття на роботу № 654 від 05.05.2014 року), який займає посаду завідувача господарством з 30.05.2014 року. Його визнано інвалідом з причин загального захворювання, присвоєно третю групу інвалідності з 15.09.2018 року безстроково (довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12ААВ № 013093 від 05.10.2018 року).
Як було встановлено судом, спірні правовідносини виникли через помилку в податковому розрахунку сум доходу та єдиного внеску за 2024 рік, а саме: при відображенні даних щодо працівника ОСОБА_1 замість ознаки категорії застрахованої особи « 2» та ставки єдиного внеску для осіб з інвалідністю, було помилково зазначено ознаку « 1» та ставку нарахування « 22». У зв'язку з цим, у звітах він не був вказаний як особа з інвалідністю, і йому було помилково нараховано дохід, з якого утримано суми єдиного внеску. Після виявлення помилки 08 травня 2025 року підприємство подало до контролюючого органу уточнюючі декларації (прийняті 09 травня 2025 року, реєстраційний номер документа: 9128192376), здійснивши перерахунок щодо сплати єдиного внеску.
На підтвердження вказаного відповідачем надано копії Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з Додатком 1 за 1, 3, 4 квартали 2024 року, а також за квітень 2025 року.
З огляду на зазначені обставини, що встановлені під час розгляду справи та підтверджені належними доказами, суд приходить до висновку, що у 2024 році відповідач, працевлаштувавши 1 особу з інвалідністю, виконав встановлений для нього норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників у 2024 році.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено правопорушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому суд вказує про відсутність правових підстав для застосування адміністративно-господарські санкції в розмірі 58993,23 грн.
Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Відповідно до положень ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору у справі не розподіляються.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Синельниківського районного споживчого товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник