Номер провадження 22ц/821/1260/25 Справа № 712/6617/25 Категорія: на ухвалу Головуючий по 1 інстанції Марцішевська О.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
13 серпня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Карпенко О.В., Новіков О.М.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
представник ОСОБА_1 - адвокат Романченко Олексій Михайлович;
боржник - ОСОБА_2 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Романченко Олексій Михайлович
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романченка Олексія Михайловича на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції обгрунтована тим, що заява про видачу судового наказу в електронній формі може бути подана до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу і заявник повинен в подальшому подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі. Оскільки боржник у даній справі не має офіційно зареєстрованого кабінету в підсистемі «Електронний суд», тому заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі. При цьому, судом зазначено, що ч. 2 ст. 169 ЦП України передбачено, що одночасно з копією судового наказу боржнику надсилається копія заяви стягувача. Оскільки заявником при подачі заяви про видачу судового наказу не дотримано вимоги ст. 163 ЦПК України, тому суд у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України відмовив у видачі судового наказу.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Романченко О.М. просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2025 року та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції відмовляючи у видачі судового наказу не звернув увагу, що подана заява за своєю формою та змістом відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, судом не конкретизовано якому саме пункту чи частині не відповідає подана заява, а тому відмова у видачі судового наказу порушує право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя. Оскільки заявник та його представник мають зареєстровані кабінети у підсистемі «Електронний суд», тому вони скористалися своїм право на подачу відповідної заяви з використанням кваліфікованого електронного цифрового підпису через вказану систему. Сторона скаржника вважає, що оскільки ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, тому підлягає скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись зокрема на норми ст.ст. 163, 165, 169 ЦПК України та відмовляючи у видачі судового наказу, виходив з того, що заява про видачу судового наказу за формою та змістом повинна відповідати вимогам, передбаченим ст. 163 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку, що заява подана з порушенням вимог ст. 163 ЦПК України суд відмовив у видачі судового наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Положеннями ст. 129 Конституції України визначені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий суд і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже право на справедливий судовий розгляд, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови, виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Так, положеннями ч. 3 ст. 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначення для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність якого заявнику не відомо.
Розділ ІІ ЦПК України «Наказне провадження» передбачає можливість звернення особи, якій належить право вимоги, а також органів та особи, яким законом надано право звернутися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути виданий, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів.
У відповідності до приписів частин 1-3 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено:
найменування суду, до якого подається заява;
повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;
вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору; документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно ч. 4 ст. 163 ЦПК України якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу, заявник у подальшому повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі.
Отже, положення статті 163 ЦПК України не містять обов'язку заявника при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надавати докази надсилання таких матеріалів боржнику.
При цьому, як передбачено вимогами ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1)заява подана з порушенням вимог ст. 163 цього Кодексу;
2)заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;
3)наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;
4)судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
5)судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;
6)із поданої зави не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
7)заяву подано з порушенням правил підсудності.
Відсутність обов'язку заявника за приписами ст. 163 ЦПК України при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу в електронній формі надавати докази надсилання таких матеріалів боржнику, виключають можливість відмови у видачі судового наказу з підстав подання заяви з порушенням вимог ст. 163 ЦПК України за п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 169 ЦПК України законодавець передбачив, що одночасно з копією судового наказу боржникові надсилаються копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Отже, зазначеною нормою процесуального права щодо розгляду справ наказного провадження передбачено процесуальний порядок, за яким саме на суд покладено обов'язок надіслати боржнику копію заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами одночасно з надсиланням судового наказу.
Тому, враховуючи вищевикладене, у суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про відмову ц видачі судового наказу.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, через порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відмову у видачі судового наказу, ухвала Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романченка Олексія Михайловича задовольнити.
Ухвалу Соснівського раойнного суду м. Черкаси від 29 травня 2025 року скасувати, матеріали справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді